Постанова № 33575229, 02.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р. справа № 2а-0870/12292/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2а-0870/12292/11 за позовом Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ

ПАТ „Запоріжкокс" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000970808 від 05 липня 2011 року та № 0001380808 від 09 вересня 2011року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Вказує на те, що надані первинні документи у повному обсязі підтверджують операції з по ставки товару та реальність господарських операцій.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги посилається на її безпідставність та просить залишити без змін постанову суду першої інстанції як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача з 31.05.2011р. по 06.06.2011р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ „Запоріжкокс" з питання дотримання вимог податкового законодавства по господарським відносинам з постачальником ТОВ „Укртехнометиз" за період з 01.02.2010р. по 31.12.2010р. за результатами перевірки складено акт № 144/08-08/00191224 від 14.06.2011р.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про не підтвердження наявності фактичних поставок пипериленової фракції від ТОВ „Укртехнометиз" на адресу позивача в межах договору поставки від 21.12.2009р. за № 2503, що свідчить про здійснення правочинів без мети настання реальних наслідків тому зазначені правочини у відповідності до статей 203, 215 ЦК України, є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та порушення позивачем:

- п. 1.8, ст. 1, абз. 4 пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997р. №168/97-ВР ( далі - Закон №168/97-ВР), порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за № 250/2054, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 323 772 грн., у тому числі по періодах: за березень 2010р. на суму 97 572 грн. (суму відшкодовано); за квітень 2010 року на суму 226 200 грн. (суму відшкодовано);

- абз. 4 пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997р. №168/97-ВР , порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 777 330 грн., у тому числі по періодах: за червень 2010р. на суму 291 631 грн.; за липень 2010р. на суму 175 500 грн.; за вересень 2010р. на суму 179 100 грн.; за жовтень 2010р. на суму 127 376 грн.; за листопад 2010р. на суму 3 723 грн., завищено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4 018 грн., у тому числі по періодах: за серпень 2010р. на суму 4 018 грн.

На підставі висновків, викладених в акту перевірки, прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000990808 від 05.07.2011р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених на Україні товарів за основним платежем у розмірі 773312,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 194332,50 грн. та № 0000970808 від 05.07.2011р., яким встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 323772,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 80943.00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень - рішень Державною податковою адміністрацією у Запорізькій області прийнято рішення від 07.09.2011 року за № 3965/10/25-020, яким податкове повідомлення-рішення СДПІ від 05.07.2011р. за № 0000970808 залишено без змін та скасовано податкове повідомлення-рішення за № 0000990808 від 05.07.2011 року в частині зайво застосованої штрафної санкції в сумі 1004 гр.50 коп. на підставі чого прийнято податкове повідомлення - рішення від 09.09.2011р. за № 0001380808, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 773312 гр. та штрафними санкціями у розмірі 193328 гр.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень - рішень. Висновки суду першої обґрунтовані тим, що позивачем не надані достатні докази реальності господарських операцій за укладеним договором з ТОВ „Укртехнометиз" від 21.12.2009р. за № 2503, що були досліджені відповідачем, та відповідно про відсутність факту здійснення господарських операцій позивачем за зазначеним договором. Суд визнав обґрунтованими висновки податкового органу стосовно того, що господарські зобов'язання у даному випадку укладені без наміру викликати реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі продажу та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ, що зумовлює висновок про нікчемність правочину передбаченого приписами статей 203, 215 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ВАТ „Запоріжкокс" (Покупець) та ТОВ „Укртехнометиз" (Постачальник) укладено договір поставки № 2503 від 21.12.2009 року.

Відповідно до п.п. 1.1, п. 1 вказаного Договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець - на умовах договору прийняти та оплатити товар - пипериленову фракцію, кількість та ціна якого зазначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (робіт, послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (робіт, послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР), суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до п. 1.4 ст.1 Закону №168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Не належать до поставки операції за цивільно-правовими договорами, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону №168/97-ВР бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 9 Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором та правомірності формування податкового кредиту позивачем надано первинні документи: договір, додаткові угоди, специфікації, акти прийому - передачі товару, рахунки - фактури, сертифікати якості товару, видаткові накладні, вантажно - митні декларації та товаросупровідні документи, залізничні накладні, документи про перевантажування цистерн, прибуткові ордери, платіжні доручення, банківські документи, податкові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором, з урахуванням положень статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документі надані позивачем під час перевірки та наявні в матеріалах справи відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем товару, що був предметом вищезазначеного договору та обсяг товару.

На поставлений товар контрагентом позивача виписано податкові накладні, на підставі яких сума податку на додану вартість внесена позивачем до складу податкового кредиту. Видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства. На час видачі податкових накладних постачальник - ТОВ Укртехнометиз" було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами договору.

Щодо твердження відповідача про наявність окремих недоліків в первинних документах, колегія суддів виходить з того, що допущені при складані окремих первинних документів недоліки не можуть свідчити про втрату ними сили первинних документів з огляду на наявність такої інформації щодо здійсненої господарської операції в інших первинних документах.

Твердження податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, стосовно не встановлення перевіркою факту передачі пипериленової фракції продавцем - ТОВ „Укртехнометиз" покупцю - ВАТ „Запоріжкокс" з огляду не те, що позивачем не було надано документів, що підтверджують операції відвантаження та перевезення пипериленової фракції безпосередньо постачальником - ТОВ „Укртехнометиз" та згідно наданих вантажно-митних декларацій та товаросупровідних документів, пипериленову фракцію відправлено ВАТ „Синтез-Каучук" (Росія) отримувачу ВАТ „Запорожкокс" та згідно наданих позивачем залізничних накладних за 2010 рік, на адресу саме ВАТ „Синтез-Каучук" позивачем були відправлені порожні цистерни після перевезення пиперилену, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з наступних підстав.

Транспортуванння пипериленової фракції в межах ждоговору № 2503 від 21.12.2009р., укладеного між ТОВ„Укртехнометиз" та ВАТ „Запоріжкокс" здійснювалось залізничним транспортом на умовах СРТ станція Запоріжжя - Леве, у відповідності до міжнародних правил Інкотермс, в редакції 2000р.

З наданих позивачем залізничних накладних встановлено, що відправником є ВАТ „Синтез-Каучук" (Росія) та отримувачем є ВАТ „Запорожкокс". Зазначені накладні є супровідними документами для залізничного транспортування та не містять відомості про продавця товару.

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457, визначено вантажовідправника та вантажоодержувача. Вантажовідправник (відправник і вантажовласник) - юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж. Дане свідчить про те, що відправник товару не обов'язково має бути власником продукції.

Згідно з Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими Наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 року в редакції Наказу Мінінфраструктури від 08.06.2011 року № 138, у товарно-транспортній (залізничній) накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найменування відправника. Відправником у даному випадку є ВАТ „Синтез-Каучук". Даний факт підтверджує виключно транспортування залізничним транспортом зазначеного товару та не може підтверджувати чи спростовувати перехід права власності на товар.

При цьому, Правила не містять вимоги щодо зазначення в товарно-транспортній накладній постачальника.

У даному випадку поставка товару відбувалась у прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні , у порядку встановленому Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р. за накладними, передбаченими даною Угодою та на умовах поставки, передбачених договором № 2503 від 21.12.2009р. укладеного між ТОВ „Укртехнометиз" та ВАТ „Запоріжкокс".

Відповідно до статті 2 розділу 2 даної Угоди договір перевезення оформлюється накладною єдиного зразка, за формою, визначеною Додатками 112.1 та 12.2 до даної Угоди. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Вказаною Угодою не передбачено зазначення всіх сторін угод по купівлі - продажу товару, що транспортується в межах здійснення оптової торгівлі, як пов'язані транспортуванням товару.

З вказаних підстав судом апеляційної інстанції визнаються безпідставними і доводи відповідача, викладені у запереченнях на апеляційну скаргу, стосовно того, що залізничні накладні та вантажна митна декларація не містять підтвердження господарської операції, яка відбулась між позивачем та ТОВ „Укртехнометиз".

При цьому, суд апеляційної інстанції також виходить з того, що вказані доводи відповідача не відображені в акті перевірки та не були підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень.

Як встановлено з акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, податковим органом зроблено висновки, з якими погодився суд першої інстанції, з огляду на фінансово-господарську діяльність постачальника позивача ТОВ „Укртехнометиз", яка, на думку податкового органу, свідчить про нікчемність укладеного правочину.

Проте законодавство не визначало та не визначає за податковими органами компетенції та не наділяє повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Податковий орган посилається в акті перевірки на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частин 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладеної угоди, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість підстав, з яких виходив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову та ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс" - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2а-0870/12292/11 - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення № 0001380808 від 09 вересня 2011року та № 0000970808 від 05 липня 2011 року прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі відносно Публічного акціонерного товариства „Запоріжкокс".

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров