Рішення № 33563565, 16.09.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 вересня 2013 року Справа № 913/2211/13

Провадження № 6/913/2211/13

За позовом Публічного акціонерного товариства Групова збагачувальна фабрика "Луганська", с. Білоріченське Лутугинського району Луганської області

до Державного підприємства "Луганськвугілля", м. Луганськ, в особі Відокремленого підрозділу "Управління виробничо-технологічного зв'язку", м. Луганськ

про визнання договору недійсним

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Лисенко В.П.

У засіданні брали участь:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Пушкаренко О.О., дов. № 03/5-248 від 01.07.2013.

ВСТАНОВИВ:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору № 211270 про надання послуг зв'язку по відомчим мережам Міністерства палива та енергетики від 01.08.2006.

Позивач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні та двічі не забезпечив явку повноважного представника у засідання суду.

В той же час, позивач був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, що, зокрема, підтверджується відмітками органу поштового зв'язку на рекомендованих повідомленнях про вручення відповідних поштових відправлень - ухвал суду від 20.08.2013 та від 02.09.2013. Будь-яких клопотань про неможливість явки в судове засідання та перенесення розгляду справи, позивачем не надано.

При цьому, відповідачем до суду були надані додаткові документи у справі, в тому числі і договір № 211270 від 01.08.2006 року, який оспорюється позивачем, та додаткові угоди до нього.

Надані відповідачем докази долучені до матеріалів справи.

Виходячи з того, що відповідачем до суду надані докази, які дають можливість розглянути справу по суті, суд розглядає справу за умови відсутності представника позивача.

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 30.08.2013 проти позову заперечує та зазначає, що договір про надання послуг зв'язку від 11.08.2006 № 211270 та додаткова угода до нього № 4 від 10.12.2010 оформлені з урахуванням норм чинного законодавства та підписані повноважними особами. Так, додаткову угоду № 4 підписано в.о. директора Овсієнко А.К., який діяв на підставі довіреності № 03/5-554 від 10.12.2010, яка на момент укладення додаткової угоди була дійсною.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказує, що 01.08.2006 між ПАТ ГЗФ «Луганська» (у якості споживача) та ДП «Лугансьсвугілля» в особі ВП «Управління виробничо-технологічного зв'язку (у якості підприємства) укладений договір № 211270 про надання послуг зв'язку по відомчим мережам. 10.12.2010 була укладена додаткова угода № 4 до вказаного договору.

В преамбулі додаткової угоди вказано, що договір підписується в.о. директора ВП «Управління інформаційних технологій і виробничо-технологічного зв'язку», що діє на підставі довіреності № 03/5-554 від 10.12.2010. На момент укладення цієї додаткової угоди довіреність була недійсна.

Виходячи з цих обґрунтувань, позивач просить визнати недійсним договір № 211270 про надання послуг зв'язку по відомчим мережам Міністерства палива та енергетики від 01.08.2006.

Свої доводи позивач також обґрунтовує посиланням на ст. 203 ЦК України, п. 2 ст. 207, ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує з підстав вказаних у відзиві та наведених вище.

Оцінивши матеріали справи та доводи відповідача у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

01.08.2006 між ДП «Луганськвуглезв'язок» (підприємство) та ЗАТ ГЗФ «Луганська» був укладений договір № 211270 про надання послуг зв'язку по відомчим мережам Міністерства вугільної промисловості.

Також сторонами підписувалися додаткові угоди до договору № 211270 від 01.08.2006, а саме: № 1 від 01.02.2009, № 2 від 01.06.2009, № 3 від 01.09.2010, № 4 від 10.12.2010, № 5 від 04.02.2011.

Так, у Додатковій угоді № 3 від 01.09.2010 було зазначено, що у зв'язку із реорганізацією ДП «Луганськвугілля» у відділ виробничо-технічного зв'язку дирекції по ЕМО ДП «Луганськвугілля» у преамбулі договору в частині «Підприємство» зазначити Державне підприємство «Луганськвугілля» в особі заступника генерального директора по комерційним питання Беженара І.А., діючого на підставі доручення № 03/5-321 від 03.06.2010р.

В п. 8 цієї Додаткової угоди в частині «Підприємство» було вказано ДП «Луганськвугілля» і зазначено реквізити.

В той же час, 10.12.2010 було підписано додаткову угоду № 4 до договору № 211270 від 01.08.2006.

В п. 1 Додаткової угоди № 4 зазначено, що, у зв'язку з реорганізацією відділу виробничо-технічного зв'язку дирекції по ЕМО ДП «Луганськвугілля» у ВП «Управління інформаційних технологій і виробничо-технологічного зв'язку» у преамбулі договору в частині «Постачальник» зазначити: ДП «Луганськвугілля» в особі в.о. директора ВП «Управління інформаційних технологій і виробничо-технологічного зв'язку» Овсієнко А.К., що діє на підставі доручення від 10.12.2010 №03/5-554 (постачальник).

При цьому, з боку постачальника додаткову угоду було підписано Овсієнко А.К., а з боку споживача - Гарус В.К.

Також, 04.02.2011 між сторонами договору було підписано додаткову угоду № 5 тими ж самими посадовими угодами, що і додаткову угоду № 4, і вказаною угодою змінено банківські реквізити ВП «Управління інформаційних технологій і виробничо-технологічного зв'язку» ДП «Луцганськвугілля».

Оспорювана позивачем додаткова угода № 4 від 10.12.2010 з боку відповідача підписана в.о. ВП «Управління інформаційних технологій і виробничо-технологічного зв'язку» Овсієнко А.К., який був призначений згідно наказу № 410 від 29.11.2010 по ДП «Луганськвугілля» та діяв на підставі довіреності № 03/5-554 від 10.12.2010, виданої в.о. генерального директора ДВ «Луганськвугілля» О.А.Чепурним. В свою чергу, О.А. Чепурний діяв на підставі наказу Міністерства вугільної промисловості України № 241-к/к від 03.08.2010.

Позивач за позовом вказує про недійсність довіреності № 03/5-554 від 10.12.2010, при цьому будь-яких обґрунтувань або доказів недійсності вказано довіреності не надав.

При цьому, за текстом позовної заяви позивач просить визнати недійсним увесь договір №211270 від 01.08.2006, але будь-яких обґрунтувань цього взагалі не надано. Так, за текстом позову позивач взагалі не вказує про недійсність всього договору, а зазначає про це лише в прохальній частині.

Також в обґрунтування недійсності додаткової угоди № 4 позивач посилається на п. 2 ст. 207 ЦК України щодо вимоги до письмової форми правочину.

Так, ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Але позивачем в позові взагалі не вказано в чому полягає порушення вказаних вище норм чинного законодавства при підписанні спірного договору.

Згідно вимог ч. ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п. 3.3 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено наступне.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вичиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

В даному випадку, позивачем зазначено, що довіреність на особу, що підписала додаткову угоду № 4 від 01.08.2006 була недійсною, але просить визнати недійсним увесь договір № 211270 від 01.08.2006, взагалі не вказуючи при цьому підстав для визнання договору недійсним.

В силу статей 33, 42, 43 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, позивачем в позові взагалі не вказано обґрунтувань щодо недійсності договору № 211270 від 01.08.2006 та не надано таких обґрунтувань на вимогу суду. До суду взагалі не надано будь-яких доказів недійсності правочину, а саме договору № 211270 від 01.08.2006.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити та відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору у сумі 1 147 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 19.09.2013.

Суддя Т.А. Василенко