Постанова № 33560050, 10.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10 липня 2013 року справа № 814/2597/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод", вул. Центральна, 40, с. Бандурка, Первомайський район, Миколаївська область, 55247

до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213

проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000012301 від 23.01.2013

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод", звернувся до суду з позовом до відповідача, Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012301 від 23.01.2013.

Позов обґрунтовано тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням податкового та іншого законодавства в результаті чого відповідачем неправомірно прийнято рішення про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9029 грн

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив про правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення та просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях (арк. справи 90-91).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод" є юридичною особою (арк. справи 71-73).

15.01.2013 фахівцями відповідача проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012.

Під час перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 7 223 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 15.01.2013 № 475/22/32390305 (арк. справи 9-33).

Як вбачається з акта перевірки та заперечень відповідача позивач завищив податковий кредит за жовтень 2011 року в сумі 1 800 грн, за грудень 2011 року в сумі 2 960 грн внаслідок включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість з вартості отриманих запчастин від ТОВ "Аркада ІК" по податковим та видатковим накладним (при цьому, відповідач отримав матеріали від ДПІ у Комнтернівському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Аркада ІК" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Бандурський олійноекстракційний завод", підприємство не знаходиться за його місцезнаходженням, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості, відсутній рух активів, постачальником не підтверджено податкового зобов'язання); за березень 2012 року в сумі 543 грн внаслідок включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість з вартості отриманих запчастин від ТОВ "Август" по податковим та видатковим накладним (при цьому, відповідач отримав матеріали від ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Август" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Бандурський олійноекстракційний завод", підприємство не знаходиться за його місцезнаходженням, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості, відсутній рух активів, постачальником не підтверджено податкового зобов'язання); за квітень 2012 року в сумі 1921 грн внаслідок двічі включеної до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості поточного утримання під'їзної колії від ДП "Одеська залізниця" Помічнянська дистанція колії (постачальником не підтверджено податкового зобов'язання) (арк. справи 19-23).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 № 0000012301 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7 223 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 1 806 грн (арк. справи 8).

Позивач скористався своїм правом та оскаржив в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 № 0000012301, проте рішеннями Міністерства доходів і зборів України від 07.05.2013 податкове повідомлення-рішення залишено без змін (арк. справи 68-71).

Суд надав правову оцінку обставинам справи і прийшов наступного висновку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його

дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Зазначене вище узгоджується з нормами Господарського кодексу України.

Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина 1 статті 238 Господарського кодексу України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави (частини 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).

Наслідками визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що договори позивача з контрагентами відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, судами вони недійсними не визнавалися.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях".

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів, договори позивача з контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагентів.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 23.01.2013 № 0000012301.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 114,7 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич