Рішення № 33545538, 11.09.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2013 р.Справа № 916/1920/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Кришиневській Л.Е.

за участю представників:

від позивача - Пацков О.І.

від відповідача - Лоскутов С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" до Житлово-будівельного кооперативу „Троїцьке" про стягнення 65996,97 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 02.09.2013 р. оголошувалась перерва до 11.09.2013 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Троїцьке" заборгованості в сумі 61380,80 грн. та пені в сумі 4616,17 грн., посилаючись на наступне.

На підставі договору підряду від 08 вересня 2009 № 16/33-Т, укладеного між Житлово-будівельним кооперативом „Троїцьке" (замовником) та ТОВ „Монопластстрой" (підрядником), останнім були виконані будівельно-монтажні роботи.

Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється щомісячно згідно актів виконаних робіт за формами КБ-2в та КБ-3, а остаточний розрахунок - на протязі 10 банківських днів після закінчення виконання робіт і підписання акта.

Пунктом 5.2.3 договору передбачено, що замовник повинен оплатити підрядчику виконані роботи.

Так, позивач зазначає, що 30 липня 2010 року ним як підрядчиком повністю були виконані зобов'язання за вказаним договором, що підтверджується актами виконаних робіт, підписаних замовником.

Наразі позивач стверджує, що згідно з умовами договору кінцевий термін оплати виконаних робіт визначено 30 липня 2010 року.

Між тим, за ствердженнями позивача, відповідач (замовник) свої зобов'язання за договором виконав частково, належні до сплати суми коштів за виконані підрядні роботи підрядчику перерахував не в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 61380,80 грн.

Як вказує позивач, з метою досудового врегулювання спору позивачем 21.03.2013 р. на адресу відповідача було направлено претензію, але відповідач відповіді не надав. При цьому позивач зазначає, що разом з вказаною претензію відповідачу було направлено для підписання акт звірки взаєморозрахунків за договором підряду від 08.09.2009 р. № 16/33-Т станом на 12.12.2012 р. Проте, відповідач акт звірки взаєморозрахунків не підписав.

Крім того, позивачем з огляду на положення п. 6.3 договору, яким передбачена відповідальність підрядчика за порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді сплати пені, здійснено розрахунок пені за період з 14.08.2012 р. по 14.02.2013 р., що складає 4616,17 грн.

Відтак, позивач стверджує, що в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання за цим договором, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.07.2013 р. позовну заяву ТОВ „Монопластстрой" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1920/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 95-96).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

08 вересня 2009 року між Житлово-будівельним кооперативом „Троїцьке" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" (підрядник) було укладено договір підряду № 16/33-Т (а.с. 83-84), відповідно до розділу 1 якого відповідач як замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати своїми силами зі своїх матеріалів, а також залученими силами обладнання пенополістирольних і цементно-пісочних підлогів в 5-7-поверховоу житловому будинку по вул. Троїцька, м. Одеса, в обсязі робіт, передбачених договірною ціною; усунути недоліки і дефекти, виявлені в процесі вводу об'єкта і експлуатації в гарантійному періоді. Роботи, що доручаються підрядчику, виконуються на підставі проектної документації, затвердженої в установленому порядку (п. 1.1 договору).

В п. 2.1 договору визначено договірну ціну, яка на момент підписання договору склала 427500,00 грн., в т.ч. ПДВ, за 4500 кв.м, яка мала бути уточнена по фактично виконаним об'ємам і узгодженим договірним цінам.

Порядок розрахунків наведено в розділі 3 договору. Так, оплата виконаних робіт підряднику здійснюється щомісячно згідно підписаних актів приймання виконаних робіт по формі КБ-2в та КБ-3, з урахуванням погашення раніше перерахованого авансу. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж 10-ти банківських днів після закінчення робіт і підписання акта (п. 3.1 договору).

В п. 3.2 договору передбачено, що замовник перераховує аванс підряднику на придбання будівельних матеріалів в розмірі 50000,00 грн.

Розділ 4 договору містить строки та умови виконання робіт. Зокрема, датою початку робіт за цим договором вважається дата передачі об'єкта (фронту робіт) підрядчику по акту, за умови оплати авансу у відповідності з п. 3.1 договору (п. 4.1). Дата закінчення робіт - згідно графіку виконання робіт (п. 4.2). До початку робіт замовник передає підрядчику робочу проектну документацію, узгоджену і затверджену в установленому порядку (п. 4.3 договору).

Згідно п. 10.1 договору останній вступив в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу укладений між сторонами по справі договір підряду № 16/33-Т є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і є обов'язковим для виконання його сторонами у відповідності з положеннями ст. 629 ЦК України.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Також за приписами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положеннями ст.ст. 843, 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору підряду № 16/33-Т позивачем виконувались підрядні роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт ф. КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в із підсумковими відомостями ресурсів (а.с. 24-82), які підписані належним чином уповноваженими представниками сторін, а саме:

- довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2009 р. та актом приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2009 р. на суму 27585,60 грн.;

- довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 р. та актом приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 р. на суму 146763,60 грн.;

- довідками про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р. та актами приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р. на загальну суму 230050,80 грн. (99811,20 грн., 9828,00 грн., 87396,00 грн., 33015,60 грн.;

- довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2009 р. та актом приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2009 р. на суму 32110,80 грн.;

- довідками про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2010 р. та актами приймання виконаних підрядних робіт за березень 2010 р. на суму 61708,80 грн. і на суму 4694,40 грн.;

- довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2010 р. та актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 р. на суму 30339,60 грн.;

- довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2010 р. та актом приймання виконаних підрядних робіт за травень 2010 р. на суму 22627,20 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем підрядних робіт є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані роботи на підставі оформлених сторонами актів приймання виконаних підрядних робіт, як це передбачено умовами договору та приписами чинного законодавства.

Так, позивач зазначає, що 30 липня 2010 року ним як підрядчиком повністю були виконані зобов'язання за вказаним договором, що підтверджується актами виконаних робіт, підписаних замовником. В свою чергу, за ствердженнями позивача, згідно з умовами договору кінцевий термін оплати виконаних робіт сплив 30 липня 2010 року, однак відповідач (замовник) свої зобов'язання за договором виконав частково, належні до сплати суми коштів за виконані підрядні роботи підрядчику перерахував не в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 61380,80 грн., яка зафіксована у складеному і підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків від 25.08.2010 р. (а.с. 111).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Між тим, як випливає зі змісту п. 3.1. договору підряду № 16/33-Т від 08.09.2009 р., оплата виконаних робіт підряднику повинна була здійснюватися щомісячно згідно підписаних актів приймання виконаних робіт по формі КБ-2в та КБ-3, з урахуванням погашення раніше перерахованого авансу, а остаточний розрахунок - впродовж 10-ти банківських днів після закінчення робіт і підписання акта.

Наразі, як з'ясовано судом, заявлена позивачем до стягнення сума боргу розраховано за підсумками виконаних позивачем і оплачених відповідачем підрядних робіт за вказаним договором підряду, тобто є остаточним розрахунком по договору. В свою чергу вказана сума мала бути оплачена впродовж 10-ти банківських днів після закінчення робіт і підписання останнього акту приймання виконаних підрядних робіт. При цьому згідно з п. 4.2. договору дата закінчення робіт визначалась згідно графіку виконання робіт, який в матеріалах справи відсутній. Між тим, як встановлено судом та підтверджено сторонами, проведення підрядних робіт було завершено у травні 2010 року, у зв'язку з чим сторонами 31.05.2010 р. було складено відповідний акт приймання виконаних підрядних робіт за травень 2010 р., що зафіксовано в акті звірки взаємних розрахунків від 25.08.2010 р. З огляду на зазначені обставини, відповідач мав розрахуватися з позивачем за виконані останнім підрядні роботи не пізніше 15.06.2010 р. (з урахуванням 10-ти банківських днів на оплату). Проте, свої зобов'язання за укладеним з позивачем договором відповідачем не виконав належним чином та повну оплату за виконані підрядні роботи не здійснив. Вказаний факт відповідач не оспорював, проте заявив про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами.

В силу положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, враховуючи викладене, перебіг строку для звернення позивача до суду із заявленими вимогами про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості розпочався з 16.06.2010 р., та з огляду положення ст. 257 ЦК України закінчився 16.06.2013 року, тоді як позов було подано до суду 19.07.2013 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин у даному випадку суд не вбачає.

Поряд з цим слід зазначити, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, заперечуючи про пропущення цього строку. Так, під час розгляду справи представник позивача наполягав на тому, що оскільки відповідачем останню оплату за договором підряду було здійснено 29.07.2010 року згідно платіжного доручення № 29073 від 29.07.2010 р. на суму 15000,00 грн. (а.с. 113), що вбачається з наданих позивачем до суду виписок по рахунку в філії „Одеське РУ" АТ „Банк „Фінанси та Кредит" (а.с. 109-110), відповідно, на думку позивача, саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності. Вказані доводи позивача до уваги суду не приймаються, оскільки не узгоджуються з положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України.

Як зазначено в п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За змістом положень ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10).

Наразі слід зазначити, що підписання відповідачем акту звірки взаємних розрахунків від 25.08.2010 р., в якому зафіксована спірна заборгованість, не може бути обставиною, яка зумовлює переривання строку позовної давності, оскільки у цьому акті відсутня воля боржника - відповідача на готовність оплатити борг. Також здійснення відповідачем останньої оплати в сумі 15000 грн., що є лише періодичним платежем, не свідчить про вчинення відповідачем дій, які в силу вищезазначених приписів закону та постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р., є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи усі вищенаведені обставини та з огляду на пропуск строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором підряду від 08.09.2009 р. в сумі 61380,80 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені суд зазначає наступне.

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Разом з тим частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В п. 6.3 договору підряду № 16/33-Т від 08.09.2009 р. передбачено, що у випадку порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує підрядчику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Так, у позовній заяві позивачем наведено розрахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 14.08.2012 р. по 14.02.2013 р. в розмірі 4616,17 грн. (61380,80 грн.х7,5%х2/365 дн. х 183 дн.). Проте, під час розгляду справи позивачем було надано до суду розрахунок пені (штрафних санкцій) по договору від 08.09.2009 р. № 16/33-Т за період з 30.07.2010 р. по 14.02.2013 р. на суму 23992,32 грн. (а.с. 94). Між тим будь-яких заяв або клопотань про збільшення позовних вимог позивачем не заявлялось, у зв'язку з чим судом розглянуто вимоги про стягнення пені, що заявлені у позовній заяві.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

До того ж статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності. Так, з огляду на те, що строк для здійснення оплати спірної суми боргу за виконані підрядні роботи сплинув 15.06.2010 р., відповідно згідно з вищевказаними положеннями ГК України позивач мав право здійснити нарахування пені за 6 місяців, починаючи з 16.06.2010 р., з вимогами про стягнення якої останній міг звернутися протягом 1 року, не пізніше 16.06.2011 р. Однак, заявлений позов подано позивачем у травні 2013 року, тобто з пропуском позовної давності.

Більш того, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що позивачем пропущено строки позовної давності, як до вимог про стягнення основної суми боргу, так і до вимог щодо сплати пені (неустойки), що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" необґрунтовані, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Монопластстрой" до Житлово-будівельного кооперативу „Троїцьке" про стягнення 65996,97 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2013 р.

Суддя Петров В.С.