Рішення № 33545435, 05.09.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/74/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

69000, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна, 21/ Шаумяна,4.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2013 Справа № 908/2452/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69-А);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Інвест" (69063, м.Запоріжжя, вул. Ілліча/вул. Кірова, б. 4/40, кв. 4);

про стягнення 118493,59 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін:

від позивача - Харцизова Т.В., довіреність № б/н від 26.02.2013 р.;

від відповідача - Онищенко У.Ю., довіреність № б/н від 15.007.2013 р.;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард - Інвест" 118493,59 грн. заборгованості за договором поставки № 012501 від 25.01.2013 р., в т.ч.: 115007,42 грн. основного боргу, 1633,87 грн. відшкодування витрат на винагороду експедитора, 1543,57 грн. пені та 308,73 грн. - 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 3, 6, 11, 207, 208, 525, 526, 530, 611, 625, 629, 638, 639, 712 Цивільного кодексу України, ст. 174, 181, 193, 216-218, 220, 224, 229, 232, 265 Господарського кодексу України та на умови укладеного сторонами договору. Вказує, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 012501 від 25.01.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - ТОВ "МІК") було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Авангард-Інвест" (далі - ТОВ "Авангард-Інвест") кокс доменний на загальну суму 339067,82 грн. Однак, свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в строк, визначений у договорі, відповідач виконав частково, внаслідок чого, станом на час розгляду справи в суді сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 115007,42 грн. Також, згідно актів приймання-передачі робіт за відповідачем рахується заборгованість з відшкодування витрат на винагороду експедитора у розмірі 1633,87 грн. За порушення строків виконання зобов'язань за договором відповідачу нараховано 1543,57 грн. пені та 308,73 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.07.2013 р. порушено провадження у справі № 908/2452/13, присвоєно справі номер провадження № 30/74/13, розгляд якої призначено на 19.08.2013 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.

Ухвалою суду від 19.08.2013 р., враховуючи клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 05.09.2013 року.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2013 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Також, надав суду підписану генеральним директором та головним бухгалтером довідку за вих. № 09-02-01-ю від 05.09.2013 р., згідно якої станом на 05.09.2013 року заборгованість відповідача за спірним договором складає 116641,29 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.09.2013 р. визнав заборгованість за поставлений товар в сумі 115007,42 грн. Зазначив, що відповідач не сплатив вказану суму у зв'язку з несвоєчасним наданням позивачем документів, визначених п. 2.2. спірного договору. Крім того, сертифікат якості позивачем взагалі не було надано. Щодо позовних вимог в частині відшкодування витрат на винагороду експедитора у розмірі 1633,87 грн. та нарахованих на цю суму штрафних санкцій представник відповідача заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

В судовому засіданні 05.09.2013 р. справу розглянуто в межах строку, передбачено ст. 69 ГПК України, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2013 року між ТОВ "МІК" (постачальником, позивачем у справі) та ТОВ "Авангард-Інвест" (покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки №012501 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах та в порядку, визначеними договором, кокс доменний (надалі - товар).

Товар поставляється партіями. Асортимент, кількість, ціна, строки поставки товару визначаються в видаткових накладних та специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).

Згідно із п. 2.2. договору, покупець сплачує вартість товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів згідно виставленого рахунку з моменту надходження товару на склад покупця та надання постачальником наступних документів: сертифікату якості, рахунку-фактури, накладної, податкової накладної. Залізничний тариф сплачує покупець згідно даних, зазначених у залізничних накладних.

Відповідно до п. 3.2. договору, товар відвантажується на умовах FCA станція відвантаження (464504) згідно Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 р.).

Підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної на поставлений товар свідчить про факт його прийому покупцем по кількості та якості та відсутності претензій до постачальника зі сторони покупця (п. 4.3. договору).

В разі порушення покупцем термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від вартості своєчасно не оплаченого товару за кожний день прострочення (п. 7.2. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору (п. 9.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки, позивач своєчасно поставив відповідачу товар на загальну суму 339067,82 грн., який був сплачений відповідачем частково, у розмірі 224060,40 грн.

Товар було отримано відповідачем у повному обсязі, будь-яких зауважень та претензій щодо поставленого позивачем товару відповідач не надав.

Станом на час подання позову до суду решта боргу за поставлений товар в сумі 115007,42 грн. залишилась несплаченою.

Також, як вказує позивач, за відповідачем рахується заборгованість з відшкодування витрат на винагороду експедитора у розмірі 1633,87 грн., що передбачено п. 2.2. спірного договору.

Позовні вимоги ТОВ "МІК" про стягнення з ТОВ "Авангард-Інвест" 118493,59 грн. заборгованості за договором поставки № 012501 від 25.01.2013 р., в т.ч.: 115007,42 грн. основного боргу, 1633,87 грн. відшкодування витрат на винагороду експедитора, 1543,57 грн. пені та 308,73 грн. - 3% річних є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі про постачання товару.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання - поставив відповідачу товар на загальну суму 339067,82 грн. за наступними накладними:

№ РН-02/11/14 від 11.02.2013 р. на суму 108956,40 грн.,

№ РН-03/13/17 від 13.03.2013 р. на суму 115104,00 грн.,

№ РН-04/30/30 від 30.04.2013 р. на суму 115007,42 грн. (всі суми вказані з урахуванням ПДВ).

Вказані вище суми накладних складаються з ціни товару та відшкодування залізничного тарифу, що передбачено п. 2.2. спірного договору.

Накладні містять підпис уповноваженої особи відповідача, яким був отриманий товар. Повноваження представника відповідача на отримання товару від імені ТОВ "Авангард-Інвест" підтверджуються наступними довіреностями: № 58 від 06.02.2013 р., №133 від 13.03.2013 р. та № 241 від 30.04.2013 р.

Проте, відповідач у визначені договором строки оплату отриманого товару здійснив частково у розмірі 224060,40 грн. (що підтвердили обидві сторони в судовому засіданні), внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за спірним договором у розмірі 115007,42 грн. Тобто, фактично відповідач повністю сплатив суму боргу за двома накладними: № РН-02/11/14 від 11.02.2013 р. та № РН-03/13/17 від 13.03.2013 р.

Доказів погашення заборгованості за поставлену продукцію за видатковою накладною № РН-04/30/30 від 30.04.2013 р. в сумі 115007,42 грн. відповідач суду не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар в сумі 115007,42 грн. заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи відповідача щодо несвоєчасного надання позивачем документів, визначених п. 2.2. спірного договору (рахунку-фактури, накладної, податкової накладної) та щодо ненадання позивачем сертифікату якості не приймаються судом до уваги через необґрунтованість.

Сторони в п. 4.2. договору погодили, що поставка по якості та кількості здійснюється з додержанням Інструкції П-6 та П-7 Держарбітражу СРСР.

За вимогами п. 12 Інструкції П-6 приймання продукції по кількості проводиться по транспортним та супровідним документам відправника. Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийому продукції. В такому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, в акті вказується, які документи відсутні.

Таким чином, не складення відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкції П-6 акту про відсутність повного пакету товаросупровідних документів є підтвердженням їх надання позивачем.

Зі змісту положень ст. 692 ЦК України випливає, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Згідно ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про неотримання від позивача повного пакету товаросупровідних документів, жодного посилання на звернення до позивача з вимогою про витребування вказаних документів, а також, відповідач не встановлював позивачу, згідно чинного законодавства, строку для передачі товаросупровідних документів за спірним договором. Крім того, встановлений судом факт прийняття відповідачем товару без зауважень та претензій, є підставою вважати, що визначені договором товаросупровідні документи були отримані уповноваженою особою відповідача.

При цьому, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Крім того, як встановлено судом, спірні видаткові накладні місять наступний запис: "Товар отриманий в повному обсязі. Претензій до кількості, якості та комплектності отриманого товару, а також, щодо відповідності його ГОСТу та ТУ не маю. Усі відповідні документи на товар отримані", що також є підтвердженням отримання відповідачем вищевказаних документів.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1633,87 грн. відшкодування витрат на винагороду експедитора. Обгунтовуючи вказану вимогу, позивач посилається на пункт 2.2. спірного договору, яким визначено, що покупець сплачує вартість товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів згідно виставленого рахунку з моменту надходження товару на склад покупця та надання постачальником наступних документів: сертифікату якості, рахунку-фактури, накладної, податкової накладної; залізничний тариф сплачує покупець згідно даних, зазначених у залізничних накладних.

На підтвердження надання послуг позивачем надано наступні акти здачі-прийняття робіт:

№ ОУ-250216 від 01.03.2013 р. на суму 408,17 грн.,

№ ОУ-250230 від 17.04.2013 р. на суму 456,16 грн.,

№ ОУ-051701 від 17.05.2013 р. на суму 687,91 грн..

Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши умови спірного договору, судом відмовляється в задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача відшкодування витрат на винагороду експедитора у розмірі 1633,87 грн. через необґрунтованість.

Пунктом 9.4. договору сторони узгодили, що договір може бути змінений, доповнений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін. Всі зміни, доповнення до цього договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі та підписані сторонами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договором поставки № 012501 від 25.01.2013 р., а саме п. 2.2, на який посилається позивач, не передбачено відшкодування покупцем витрат на винагороду експедитора.

Також, судом встановлено, що жодних змін чи доповнень до договору поставки № 012501 від 25.01.2013 р. щодо узгодження сторонами відшкодування витрат на винагороду експедитора не укладалось.

Наявність підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт, залучених позивачем до позовної заяви, не свідчить про обов'язок відповідача відшкодувати витрати на винагороду експедитора саме за договором поставки № 012501 від 25.01.2013 р. Відшкодування витрат за вказаними актами може бути предметом позовних вимог з інших правових підстав в іншому судовому провадженні.

Крім вищезгаданих вимог, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1543,57 грн. пені та 308,73 грн. - 3% річних за прострочення оплати поставленого товару та відшкодування витрат на винагороду експедитора.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1633,87 грн. відшкодування витрат на винагороду експедитора, то і в задоволенні пені (31,15 грн.) та 3% річних (6,24 грн.), нарахованих на цю суму, судом відмовляється.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань щодо оплати поставленого товару, вимоги про стягнення з нього пені та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про правильність такого розрахунку та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Разом з тим, перевіривши розрахунок пені за видатковою накладною № РН-04/30/30 від 30.04.2013 р. в період з 31.05.2013 р. по 01.07.2013 р., за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд вважає, що вимоги про її стягнення підлягають частковому задоволенню у розмірі 1443,11 грн. (докази такого розрахунку долучені до матеріалів справи).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 1443,11 грн. пені та 302,49 грн. - 3% річних.

Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню - в сумі 116753,02 грн. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Інвест" (69063, м.Запоріжжя, вул. Ілліча/вул. Кірова, б. 4/40, кв. 4; код ЄДРПОУ 32692239; р/р № 26000010047946 в ПАТ "ВТБ Банк", м. Київ, МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, м. Запоріжжя, вул.Північне шосе, 69-А; код ЄДРПОУ 30105738, р/р 26005001000579 в ПАТ "Мотор-банк", МФО 313009) 115007 (сто п'ятнадцять тисяч сім) грн. 42 коп. основного боргу, 1443 (одну тисячу чотириста сорок три) грн. 11 коп. пені, 302 (триста дві) грн. 49 коп. 3% річних та 2345 (дві тисячі триста сорок п'ять) грн. 04 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 06.09.2013 р.