Ухвала суду № 33545434, 10.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-349/12/2670(в 3-х томах+ 9 т додатків) Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

10 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,При секретарі судового засідання:Валяєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Національна компанія «Укренерго» до Державної фінансової інспекції України про визнання дій протиправними, скасування пунктів вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна компанія «Укренерго» пред'явило позов до Державної фінансової інспекції України з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.02.2012р. №01-08-1-2/1131, позивач просить суд: визнати протиправними дії Державної фінансової інспекції України щодо складення та направлення Державному підприємству «Національна компанія «Укренерго» вимоги про усунення виявлених порушень від 14.11.2011р. №05-14/78 в частині пунктів 2, 3,4,5,6,7,8,10,12,13,14,15,18,19; скасувати вимогу Державної фінансової інспекції України про усунення виявлених порушень від 14.11.2011р. №05-14/78 в частині пунктів 2,3,4,5,6,7,8,10,12,13,14,15,18,19.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 12, 13, 14, 15, 18, 19 вимоги відповідача від 14.11.2011 року № 05-14/78, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною фінансовою інспекцією України, у період з 29.07.2011р. по 29.09.2011р., на виконання Плану контрольно-ревізійної служби Головного контрольно-ревізійного управління України на ІІІ квартал 2011р., проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «Національна компанія «Укренерго» за період з 01.01.2008р. по 30.06.2011р., в ході якої встановлено ряд порушень та недоліків, що відображені в акті від 06.10.2011р. №05-21/81.

На підставі акту перевірки від 06.10.2011р. №05-21/81 відповідачем винесена вимога від 14.11.2011р. №05-14/78 про усунення виявлених порушень, відповідно до якої позивача зобов'язано розглянути матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних осіб.

Позивач не погодився з окремими пунктами зазначеної вимоги від 14.11.2011р. №05-14/78 та оскаржив їх до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність окремих пунктів вимоги відповідачем суду не доведена, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо п. 2 вимоги, апелянт стверджує, що позивачем було порушено норми чинного законодавства, і як наслідок - надання благодійної допомоги понад обсяги на загальну суму 760 тис. грн.

Разом з тим, як правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції, у 2008 році ДП «НЕК «Укренерго» за погодженням з Міністерством палива та енергетики України витратило на благодійну допомогу грошові кошти у сумі 280 000,00 грн. У 2009 році витрати на благодійну допомогу за зверненнями неприбуткових установ і організацій склали 210 000,00 гри.

У зв'язку з відсутністю зазначених витрат у фінансовому плані ДП НЕК «Укренерго» на 2009 рік, позивач листом від 30.10.09 № 01/05-1/6957 звернувся до Міністерства палива та енергетики України з проханням скорегувати показники фінансового плану в межах затверджених витрат, а саме збільшити витрати на благодійну допомогу у сумі 203,9 тис. грн. за рахунок зменшення витрат на консультаційні та інформаційні послуги.

У 2010 році 55 000,00 грн. витрачено на благодійну допомогу до затвердження фінансового плану на рік з подальшим урахуванням зазначеної суми під час коригування фінансового плану, у зв'язку з чим відсутнє порушення фінансового плану. У 2010 році Позивач витратив на 105 500,00 грн. менше коштів, ніж це передбачено фінансовим планом для надання благодійної допомоги.

Таким чином, враховуючи, що всі витрати на благодійну допомогу ДП «НЕК «Укренерго» здійснювало в межах фінансових планів та з відома Міністерства палива та енергетики, на яке, відповідно до Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 21.06.05 № 173, покладено здійснення контролю за виконанням показників затверджених фінансових планів, твердження апелянта про порушення позивачем норм чинного законодавства та завдання збитків державі не відповідають дійсності.

Окрім того, навіть при наявності зазначеного порушення, пункт вимоги адресовано неналежній посадовій особі, оскільки рішення про надання благодійної допомоги приймається керівництвом підприємства, а згідно з частиною 1 статті 136 Кодексу законів про працю України, керівник підприємства притягується до відповідальності за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Щодо п. 3 вимоги стосовно понаднормового списання матеріальній: цінностей (паливно-мастильних матеріалів, фарби водоемульсійної шпаклівки МПШ-11), що призвело до завищення адміністративних витрат на суму 19,88 тис. грн..

У зв'язку з тим, що договір повної матеріальної відповідальності із зазначеними в Акті особами не укладався, відповідно до ст. 133 КЗпП України, розмір покриття завданої шкоди працівником не може перевищувати свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до ч.2 статті 136 КЗпП України, розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як вбачається з Акту, порушення було виявлено 06.10.2011. Враховуючи положення ст. 136 КЗпП України, останнім днем видання розпорядження про покриття заподіяної шкоди мало бути 20.10.2011р. Проте, вимога надійшла до позивача лише 01.12.2011 р. за вх. № 7541.

Щодо п. 4 вимоги стосовно завищення витрат на оплату праці внаслідок встановлення непередбачених у колективних договорах надбавок, доплат, премій, матеріальної допомоги та інших заохочень на загальну суму 330,5 тис. грн.

Як було заявлено в позовній заяві, позивач погодився усунути завищення витрат на суму 238,67 тис. грн., проте заперечував стосовно 64,74 тис. грн. з огляду на наступне.

Так, Апелянт зазначає, що «положенням п. 2.1. Колективного договору передбачено надання такої допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка в свою чергу, підлягає розрахунку у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати». Проте це не відповідає дійсності, оскільки зазначений пункт Колективного договору не посилається на Постанову № 100, що свідчить про свідоме перекручення фактів апелянтом.

Враховуючи те, що допомога на оздоровлення, про яку йде мова, не передбачена чинним законодавством, а є пільгою, яка встановлена підприємством для своїх працівників, підприємство вправі самостійно визначати, в якому розмірі і порядку здійснювати її нарахування та виплату.

Зазначене кореспондується з п. 2.26 Галузевої угоди, укладеної між Міністерством палива та енергетики України і профспілкою працівників енергетики та електротехнічної промисловості України на 2008-2010 роки, зареєстрованою Міністерством праці і соціальної політики України від 24.12.07 за № 75, яким передбачено, що у зв'язку із наданням щорічних відпусток, працівникам виплачується матеріальна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, згідно з колективним договором.

Таким чином, з того факту, що підприємство передбачило для своїх працівників виплату допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати не випливає обов'язку керуватися нормативно-правовим актом, який регулює питання виплат допомог, встановлених законом, оскільки зазначена допомога законом не передбачена.

Окрім того, зазначене вище підтверджується висновком №4968/4969/12-45 від 10.10.12 судово-економічної експертизи, проведеною Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Зокрема, за результатами проведеної експертизи було встановлено, що висновок ДФІ за п. 4 вимоги документально та нормативно не підтверджується. Позиція позивача з урахуванням висновку експертизи була викладена в додаткових поясненнях від 19.12.12 № 08/08-1/11239, які долучені до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, висновок суду стосовно неправомірності пункту 4 вимоги є законним та обґрунтованим

Щодо п. 5 вимоги стосовно недонарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, доплат за роботу в шкідливих умовах праці, щомісячної премії, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, недоотримання індексації грошових доходів та інших недонарахувань на загальну суму 234,22 тис. грн.

Згідно з Актом всього недоотримано працівниками по заробітній платі і залишились не усунутими в ході проведення ревізії 218,62 тис. гри., з яких 13,36 тис. грн. були усунуті після отримання вимоги, а 205,26 тис. грн. не підлягають донарахуванню з огляду на наступне. Неправильне, на думку апелянта, обрахування матеріальної допомоги на оздоровлення, в тому числі, незастосування нормативно встановлених коефіцієнтів при обрахуванні матеріальної допомоги, не відповідає дійсності, оскільки передбачена на державному підприємстві «НЕК «Укренерго» матеріальна допомога на оздоровлення є по своїй суті трудовою пільгою, встановленою за ініціативою роботодавця, а не передбаченою чинним законодавством України, у тому числі, Законом України «Про електроенергетику». Розмір і порядок виплат такої трудової пільги визначається при укладанні колективного договору на конференції.

Пунктом 2.1. Колективного договору Західної ЕС передбачено, що допомога надається у розмірі середньомісячної заробітної плати за останній 6 місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 Західна ЕС користувалась тільки в частині переліку виплат, для розрахунку середньомісячної заробітної плати за останні шість місяців, а не в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, враховуючи, що зазначений Порядок № 100, на який посилається апелянт, регулює питання обрахування середньомісячної заробітної плати для здійснення виплат встановлених законом та гарантованих державою. Проте у випадку, про який зазначено в Акті ревізії, мова йде про нарахування і виплату того виду допомоги, який не є законодавчо передбаченим, а тому порядок нарахування та виплати такого виду допомоги встановлюється у колективному договорі.

Недоотримання доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників у Центральній ЕС, яка є відособленим структурним підрозділом позивача, у розмірі 1,06 тис. грн. не відповідає прийнятим на підприємстві актам, оскільки покладання обов'язків на працівників оформлювалось відповідним наказом за попередньою згодою працівників без встановлення таких доплат.

Необґрунтованість висновків апелянта у п. 5 вимоги підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 4968/4969/12-45 від 10.10.12, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Щодо п. 6 вимоги стосовно завищення вартості та обсягу виконаних ремонтно-будівельних, налагоджувальних та монтажних робіт, внаслідок чого завищено витрати по капітальним інвестиціям на загальну суму 1 171,52 тис. грн.

Апелянт стверджує, що за результатами дослідження виконаних підрядних робіт TOB «Фірма «ТОН» при виконанні поточного ремонту залізобетонних опор ОРУ-35 кВ на ПС «Нікопольська-330 кВ», встановлено завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 29 668,18 грн. з ПДВ внаслідок включення до складу витрат, пов'язаних з відрядженнями робітників підрядних організацій на будівництво витрат на перебування у відрядженні майстрів, що є порушенням п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV із змінами, п. 4.2.1.3. 4.2.1.5. 4.3.1 ДБН Д. 1-1-2000. п. 1. 2 додатку 2. п. 1. 2 додатку З Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16.02.2004 р. № 30 (далі - Методичні рекомендації) та п.п. 5-7 П(С)БО № 16 «Витрати»».

Проте, колегія суддів з висновками апелянта щодо завищення ТОВ Фірма «ТОН» вартості виконаних робіт на загальну суму 29 668,18 грн. та вимогою п. 6 щодо стягнення суми неможливо погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 розділу III Методичних рекомендацій до загальновиробничих витрат, зокрема, включаються витрати на управління та обслуговування будівельного виробництва.

Згідно з п. 1 додатку 2 Методичних рекомендацій витратами на управління та обслуговування будівельного виробництва є витрати на основну, додаткову заробітну плату, заохочувальні, компенсаційні та інші грошові виплати працівників апарату управління відокремлених виробничих підрозділів (керівників, фахівців, технічних службовців) та робітників, які здійснюють обслуговування апарату управління відокремлених виробничих підрозділів (оператори електронно-обчислювальних машин, телефоністи, двірники, прибиральниці тощо), лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць тощо), крім тих, які включено до складу виробничих бригад, обчислені згідно з формами і системами оплати праці, встановленими у будівельній організації.

Таким чином, витрати на відрядження майстрів можуть бути віднесені до загальновиробничих витрат будівництва виключно у разі, коли майстер входить до складу лінійного персоналу.

Однак, TOB Фірма «ТОН» включила майстрів до складу будівельно - ремонтних бригад, що, фактично означає заборону TOB «Фірма «ТОН» включати витрати на відрядження майстрів до складу загальновиробничих.

П. 4 розділу III Методичних рекомендацій встановлено, що до статті «Прямі витрати на оплату праці» включаються витрати на основну, додаткову заробітну плату, заохочувальні, компенсаційні та інші грошові виплати робітникам (включаючи нештатних) та лінійному персоналу (начальникам дільниць, виконавцям робіт, майстрам, механікам дільниць тощо), у разі включення їх до складу бригад, зайнятих на будівельно-монтажних роботах (включаючи розвантаження на приоб'єктному складі будівельних матеріалів, конструкцій, виробів та обладнання й переміщення їх вручну від приоб'єктного складу до робочої зони), нараховані згідно з формами і системами оплати праці, що застосовуються у будівельній організації.

Керуючись вищевказаними нормативами та враховуючи те, що TOB Фірма «ТОН» включено майстрів до складу будівельно-ремонтних бригад, підприємством віднесено в бухгалтерському обліку свого підприємства заробітні плати цих майстрів до «Прямих витрат» (проводка: дебет pax. 230 «Виробництво» кредит pax. 661 «Розрахунки із заробітної плати»).

Абз. 5 п. 2 розділу III Методичних рекомендацій встановлено, що перелік статей калькулювання (витрат будівництва), як і їх склад, можуть уточнюватися будівельною організацією самостійно Крім того, ч. 2 п. 2 розділу І Методичних рекомендацій передбачено, що порядок і методи планування собівартості будівельно-монтажних робіт будівельні організації встановлюють самостійно, виходячи з умов та особливостей їх виробничої діяльності та з урахуванням Методичних рекомендацій.

Отже, враховуючи неможливість віднесення витрат на відрядження майстрів, що включено до складу будівельно-ремонтних бригад до загальновиробничих витрат будівництва, TOB Фірма «ТОН» на підставі абз. 5 п. 2 розділу III та ч. 2 п. 2 розділу І Методичних рекомендацій самостійно віднесено ці витрати у розмірі 29 668,18 грн. до «Інших супутніх витрат будівництва» та включено їх до актів виконаних робіт.

При цьому фактичні суми витрат на відрядження працівників підрядної організації в актах виконаних робіт не перевищують нормативно-розрахункові відповідно до кошторисної документації, що є невід'ємною частиною договору підряду Позивача та TOB Фірма «ТОН»

Щодо п. 8 вимоги стосовно недоотримання доходів Державного бюджету України 2008-2010 роках, внаслідок невірного визначення співвідношення відсотків щодо сум, отриманих від орендної плати та перерахування їх до бюджету.

Так, Апелянт зазначає, що вимоги п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» (із змінами та доповненнями) щодо перерахування 70 % від орендної плати до держбюджету, а 30 % - підприємству, є обов'язковим до застосування підприємствами. Колегія суддів не заперечує, що наведені вимоги є обов'язковими, проте ці вимоги поширюються на правовідносини, в яких орендодавцем є Фонд державного майна.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що орендодавцем нежитлового приміщення, що знаходиться на балансі Запорізьких MEM, є Дніпровська EC, яка є відокремленим структурним підрозділом ДП «НЕК «Укренерго».

Окрім наведеного, пунктом 17 Методики № 786 визначено, що у разі коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук, орендна плата спрямовується за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати підприємству, організації. 30 відсотків - до державного бюджету.

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2269) визначено, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м. на одне підприємство.

Враховуючи необхідність приведення порядку оплати орендної плати за державне майно у відповідність з діючим законодавством України, тривалим строком укладання нового договору оренди між ВАТ «Запоріжжяобленерго» та Фондом державного майна України по Запорізькій області, Дніпровською EC було прийнято рішення про новий порядок перерахування орендної плати з 01.01.2009 p., який фактично відповідає порядку використання плати за оренду державного майна при укладанні договору оренди саме Фондом державного майна, його регіональним відділенням - 70 відсотків орендної плати перераховується до державного бюджету, а 30 відсотків залишається у розпорядженні державного підприємства.

При перевірці СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі (Акт перевірки № 314/08-05/20517231 від 19.07.2010р.) було вказано на порушення п.п.4.1.4 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), а саме, не включено до складу валового доходу доходи від оренди державного майна (не житлового приміщення) 70 % орендної плати, отриманої за оренду нерухомого майна (нежитлове приміщення за адресою: м. Мелітополь, пр. 50 - річчя Перемоги, 36/13), внаслідок її перерахування до державного бюджету. Тобто, податковим органом визнано, що до бюджету повинно перераховуватися 30% орендної плати, а не 70 %, як на цьому наполягає апелянт.

Отже, висновки, викладені в Акті перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, є такими, що зроблені в межах компетенції цього фіскального органу, а п. 8 Вимоги Апелянта суперечить таким висновкам.

Щодо п. 12 вимоги стосовно нестачі обладнання та матеріальних цінностей.

Вимога про відображення нестачі обладнання та матеріальних цінностей в бухгалтерському обліку в 857, 6 тис. грн. не відповідає положенням інструкції, на яку посилається Апелянт у Вимозі та Акті.

Так, на субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» ведеться облік нестач грошових коштів та інших цінностей і втрат від псування цінностей, що виявлені в процесі заготовлення, переробки, збереження, та реалізації. Одночасно із списанням цінностей, винних осіб у нестачі яких не встановлено, балансова вартість списаного активу зараховується на позабалансовий рахунок 07 «Списані активи». Отже, підставою для застосування положень про нестачу в Інструкції є встановлення факту списання активу.

Порядок списання активів встановлено наказом ДП «ПЕК «Укренерго» від 30.11.2010 № 580 «Про затвердження порядку відчуження та списання майна, що перебуває на балансі НЕК «Укренерго».

Цей Порядок визначає процедуру списання та погодження списання Міністерством енергетики та вугільної промисловості, згідно з якою частина розібраних та переданих на склад матеріальних цінностей (металічних конструкцій від розібраних опор) підлягає списанню за погодженням з Міністерством.

Так, щодо Сумських MEM, які є відокремленим структурним підрозділом позивача, за період з 01.11.2005 по 19.07.2011 сума нестачі від зруйнування і крадіжок кутників та падіння опор від поривів вітру становить 718 900,66 грн. По кожному факту крадіжок Сумськими MEM подано заяви до правоохоронних органів (з 2005 - по 2011 подано 33 заяви). Станом на 22.09.11 з 62 опор залишилось в наявності 30. При цьому загальна вага відсутніх 32 опор (металоконструкцій) становить 387,153 тонн, з них демонтовано сторонніми особами 181,378 тонн, решта 202,805 тонни знаходиться на ПС 330 кВ «Суми» на відповідальному зберіганні.

Щодо ПЛ-750кВ ПУАЕС - Ісакча в результаті розібрання передано на відповідальне зберігання 238,32 т. металевих конструкцій, подано 26 заяв до правоохоронних органів про викрадення майна вагою 226,476 т. на суму загальної залишкової вартості 159 432,25 грн.

Загалом, Південною та Північною EC, які є відокремленими структурними підрозділами Позивача, подано заяви до правоохоронних органів про вчинення крадіжок металевих конструкцій загальною вагою 407,854 т.

У разі встановлення в судовому порядку осіб, винних у викраденні, знищенні або пошкодженні майна, збитки будуть відшкодовані з урахуванням вимог постанови КМУ від 22.01.1996 р. № 116 на підставі вироку суду, набутого законної сили, у порядку виконавчого провадження. У порушених кримінальних справах заявляються цивільні позови про відшкодування збитків.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що підстав вважати нестачею обладнання та матеріальні цінності на суму 857,6 тис. грн., частина щодо яких передана на відповідальне зберігання та не списана у встановленому чинним законодавством порядку, а частина заявлена як така, що викрадена, та щодо цього майна ведеться слідство у межах кримінального провадження, та за ним не прийнято вироків суду, немає.

Щодо п. 13 вимоги стосовно нарахування амортизації на основні засоби, які тривалий час не експлуатуються.

Вимога щодо коригування в бухгалтерському обліку нарахованої амортизації у сумі 1 542,14 тис. грн. не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - Положення № 92), об'єктом амортизації є вартість всіх основних засобів, окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій.

Згідно п. 23 Положення № 92, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Таким чином, для призупинення нарахування амортизації є факт вибуття об'єкта основних засобів або переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію на підставі наказу керівника відособленої структурної одиниці.

Розпорядженням Мінпаливенерго України від 10.10.2002 р. № 107-р «Про впорядкування бухгалтерського обліку» для всіх підприємств галузі зазначено наступне: «на основні засоби, які тимчасово не використовуються, нараховувати амортизацію, якщо існує ймовірність, що в майбутньому підприємство отримає від їх використання економічну вигоду».

Апелянт зазначає, що розпорядження Міністерства палива та енергетики № 107-р не відповідає вимогам П(С)БО «Основні засоби», проте на даний момент зазначене розпорядження є чинним і не скасованим в установленому законом порядку, а тому твердження апелянта щодо незаконності зазначеного розпорядження виходять за межі його компетенції.

Також, не підлягає задоволенню вимога щодо коригування нарахованої амортизації Чайкінських та Маріупольських MEM, які є відокремленими структурними підрозділами позивача, оскільки виконувалась часткова реконструкція та модернізація об'єкту, і ці об'єкти не потребували виводу їх з експлуатації в цілому як об'єкту, наказ на виведення їх з експлуатації на час виконання робіт не видавався.

Враховуючи це та посилаючись на Положення № 92, Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. № 561, нарахування амортизації по цих об'єктах не призупинялось.

Правомочність цих дій підтверджує лист Міністерства фінансів України від 12.08.08 № 31-34000-10-9/31548 «Щодо відображення в бухгалтерському обліку амортизації основних засобів при їх частковій реконструкції», в якому чітко прописано, що зазначеним положенням не встановлено обов'язковості призупинення нарахування амортизації або змінення її розміру при здійсненні підприємством реконструкції частини об'єкта основних засобів.

Відповідно до статті 13 Закону України від 11.12.2003 р. № 1378-ІУ «Про оцінку земель», «...експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України:...»

В той же час, оформлення постійного права користування земельною ділянкою вимагає здійснення цілого ряду витрат: виготовлення проекту землеустрою, оформлення державного акту на земельну ділянку, оплату послуг Центру державного земельного кадастру, тощо. Дані витрати с складовою частиною придбаного нематеріального активу «права користування земельною ділянкою»

Такий висновок наведений у листі Мінфіну України від 05.02.08 № 31-34000-10-16/2862: Відповідно до пункту 5 зазначеного Положення та враховуючи наведене, вартість права користування земельною ділянкою складається з урахуванням витрат на оформлення меж орендованої земельної ділянки.

Згідно п. 25 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242, право користування земельною ділянкою не підлягає амортизації.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок в НЕК «Укренерго» не проведена у зв'язку із непогодженням даної статті витрат в структурі тарифу на передачу електроенергії Національною комісією регулювання електроенергетики і, відповідно, вартість права постійного користування земельними ділянками як нематеріальних активів складається виключно із витрат на оформлення земельних ділянок.

Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються або витратами звітного періоду, або витратами, що підлягають амортизації.

Оскільки право постійного користування земельною ділянкою забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, в бухгалтерському обліку такі витрати визнані нематеріальним активом з подальшою амортизацією. При цьому, грошова (експертна) оцінка земельних ділянок в бухгалтерському обліку не амортизується.

Виходячи із вищенаведеного, підприємством не порушено вимог п. 25 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, та витрати на оформлення земельних ділянок як нематеріальний актив правомірно амортизуються відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Таким чином, висновок перевіряючих про заниження в обліку вартості нематеріальних активів станом на 30.06.2011 та завищення витрат на суму 618 656,05 грн. є необґрунтованим.

Щодо п. 14 стосовно завищення вартості активів.

Кошти Західної ЕС, яка є відособленим структурним підрозділом Позивача, у розмірі 38,03 тис. грн. були заблоковані 21.06.2001 року Акціонерно-комерційним агропромисловим банком «Україна», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Торнадо», на суму 38027,02 грн., та обліковуються на балансовому рахунку 18 «Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи» відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Відповідно до п.7 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.99 № 237 резерв сумнівних боргів розраховується лише для тієї частини дебіторської заборгованості, щодо якої виконуються одночасно такі умови: заборгованість є фінансовим активом, тобто виникла внаслідок звичайної господарської діяльності; заборгованість є поточною дебіторською заборгованістю; заборгованість не віднесена до безнадійної.

Для довгострокової заборгованості резерв не розраховується, це випливає з форми балансу, в якій рядок 162 «Резерв сумнівних боргів» зменшує суму рядка 160 «Чиста реалізаційна вартість» дебіторської заборгованості, яка включається до складу оборотних активів у розділі 2 активу балансу, тоді як сума довгострокової дебіторської заборгованості відображається у першому розділі активу в рядку 050.

Наведена в «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (наказ МФУ від 30.11.99 р. № 291 ) до бал. рахунку № 18 кореспонденція проведень також не передбачає рахунку № 38 «Резерв сумнівних боргів».

Таким чином, вимога про приведення обліку активів (дебіторська заборгованість) у відповідність до вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» є безпідставною, та суперечать вимогам П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс».

Заборгованість у сумі 38027,02 грн. не підпадає під визначення короткострокової заборгованості, віднесена до довгострокової та є активом. Така заборгованість не може бути визнана сумнівною та списана, оскільки існує ймовірність її відшкодування правонаступником.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності п. 14 оскаржуваної вимоги є законним та обґрунтованим.

Щодо п. 15 вимоги стосовно завищення вартості нематеріальних активів.

Придбане в 2008 році програмне забезпечення «Автоекзаменатор «Охорона праці» обліковується на балансовому рахунку 12/510 «Програмне забезпечення» як нематеріальний актив відповідно до вимог Інструкції по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291 та П(С)БО 8 «Нематеріальний актив», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242 із змінами та доповненнями, згідно якого «придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена».

Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12. 99 № 318, якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються або витратами звітного періоду, або витратами, що підлягають амортизації.

Оскільки програмне забезпечення «Автоекзаменатор «Охорона праці» забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів для використання в процесі виробничої діяльності для навчання і перевірки знань, в бухгалтерському обліку такі витрати визнані нематеріальним активом з подальшою амортизацією. Програма придбана для використання на підприємстві, а не для подальшого розповсюдження, тому авторські права не отримувалися.

Окрім того, у відповідності до п. 1 та п. 2 ст. 11 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

При цьому положення п. 5 ст. 11 Закону № 3792 допускають право суб'єкта авторського права в будь-який час протягом строку охорони авторського права зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права й договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється уповноваженою установою відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».

Таким чином, авторське право на твір (програмне забезпечення підпадає під визначення «твір» у відповідності до ст. 8 цього ж Закону) виникає в результаті факту його створення. Для виникнення й здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору або будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Разом з тим, до користувача програмного забезпечення не переходять авторські права у всій своїй сукупності, які має автор твору, переходить лише правомочність у вигляді права користування твором.

З огляду на вищевикладене, висновок перевіряючих про необхідність наявності підтвердних документів на авторські права як передумови для віднесення програмного забезпечення до нематеріальних активів підприємства є нормативно необгрунтованим.

Посилання Апелянта на лист Держказначейства України від 25.08.2005 № 07-04/1654-6902 є також неправомірним, оскільки воно ґрунтується на правовому аналізі Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ затвердженої наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 № 64, а тому роз'яснення, наведені у цьому листі, стосуються бюджетних установ. Натомість ДП «ПЕК «Укренерго» не є бюджетною установою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі апелянт заперечує проти висновків суду першої інстанції стосовно пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 8, 12, 13, 14, 15 вимоги, натомість без заперечень апелянта залишилися висновки суду першої інстанції стосовно пунктів 7, 10, 18, 19 вимоги, відповідно, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.