Постанова № 33545447, 10.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3746/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (далі - Позивач, ТОВ «РКІ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року №0010452209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було документально підтверджено реальність виконання господарських операцій з контрагентами, а також не доведено використання придбаних у ТОВ «Солодка Країна - К» та ФОП ОСОБА_1. у власній господарській діяльності товарів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимог останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у серпні - вересні 2012 року працівниками ДПІ у Печерському районі було проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «РКІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 571 051,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 01.10.2012 року №782/22-9/34047146. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 17.10.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0010452209, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 463 814,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3 571 051,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 892 763,00 грн.

Як вірно встановив суд, за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між Позивачем та ТОВ «Солодка Країна-К» та ФОП ОСОБА_1. правочинів, а також на підставі того, що у контрагентів Позивача були відсутні матеріально-технічні можливості виконати договірні зобов'язання, останні мали відносини з суб'єктами господарювання, які мали фіктивний характер, а також відсутності доказів руху товарів на складі та використання останніх у вказаній господарській діяльності, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. 198,ПК України, прийшов до висновку, що формування податкового кредиту відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Вирішуючи питання про товарність господарських операцій Позивача з ТОВ «Солодка Країна-К» та ФОП ОСОБА_1. суд першої інстанції встановив наступне.

У лютому 2011 року між ФОП ОСОБА_1. (Постачальник) та ТОВ «РКІ» (Покупець) було укладено Договір поставки №ДГ0000220211 від 22.02.2011 року (далі - Договір №ДГ), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п. 1.2 вказаного Договору умови останнього викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору.

Пунктом 2.1 Договору №ДГ визначається, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно до видаткових накладних в межах строку дії даного Договору.

Згідно п. 2.2 Договору №ДГ кількість та асортимент кожної партії конкретної партії продукції визначається згідно складених в письмовій формі заявок Покупця, які Покупець передає Постачальнику за допомогою факту, телетайпу, мережі Інтернет тощо.

Зі змісту п.п. 3.2, 3.3 Договору №ДГ вбачається, що продукція вважається переданою Покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання Покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. Приймання продукції за кількістю і якістю проводиться Покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року №ІІ-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року.

Відповідно до п. 5.1 Договору №ДГ якість продукції повинна відповідати вимогам ДСТУ (ГОСТ) і показникам безпеки, та підтверджується якісним посвідченням на кожну партію продукції, гігієнічним висновком МОЗ України, сертифікатом відповідності та іншими документами, передбаченими законодавством України, які Постачальник зобов'язаний передати Покупцеві разом з продукцією.

Факт реальності операції, на думку Апелянта, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (т. І а.с. 217, 220, 223), рахунками-фактури (т. І а.с. 219, 222, 225), а також податковими накладними (т. І а.с. 218, 221, 224).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Солодка Країна-К» (Постачальник) та Позивачем (Покупець) було укладено Договір поставки №493/07/11 від 30.06.2011 року (далі - Договір №493/07/11), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, цукор-пісок білий, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п. 1.2 Договору №493/07/11 умови останнього викладені у відповідності до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс», які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних з внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору.

Згідно п. 2.1 вказаного Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, визначаються сторонами згідно заявок Покупця, які Покупець передає постачальнику за допомогою факсу, телефону.

Строк поставки, умови поставки та місце поставки погоджується сторонами або у специфікаціях або визначаються у заявках Покупця (п. 3.1 Договору №493/07/11).

Зі змісту п.п. 3.2, 3.3 Договору №ДГ вбачається, що продукція вважається переданою Покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання Покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. Приймання продукції за кількістю і якістю проводиться Покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року №ІІ-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року №ІІ-7.

Відповідно до п. 5.1 Договору №ДГ якість продукції повинна відповідати вимогам ДСТУ (ГОСТ) і показникам безпеки, та підтверджується якісним посвідченням на кожну партію продукції, гігієнічним висновком МОЗ України, сертифікатом відповідності та іншими документами, передбаченими законодавством України, які Постачальник зобов'язаний передати Покупцеві разом з продукцією.

Виконання умов Договору №493/07/11 та товарність господарських операцій за останнім, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: реєстрів товарно-транспортних накладних (т. І а.с. 172-176), залізничних накладних (т. І а.с. 177-210), видаткових накладних, рахунків-фактур, податкових накладних (т. ІІ а.с. 7-184).

При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що укладення вищезазначених договорів було зумовлено необхідністю виконання ТОВ «РКІ» взятих на себе зобов'язань перед ТдОВ «Житомирські ласощі», про що свідчать подані Апелянтом у судовому засіданні докази. Вищенаведеним спростовується твердження суду першої інстанції про відсутність господарської мети в укладанні договорів з ТОВ «Солодка Країна-К» та ФОП ОСОБА_1., а також невикористання Позивачем отриманих товарів у власній господарській діяльності.

Крім того, зі змісту Акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладених з ТОВ «Солодка Країни-К» та ФОП ОСОБА_1. договорів, податковий орган зазначив, що останній згідно з висновками перевірки, викладених в акті від 18.05.2012 року №232/152/37322549 та в акті від 17.02.2012 року №120/17-0120/2249916981, мали взаємовідносини з суб'єктами господарювання, які мали ознаки «фіктивності», а також не володіли необоротними активами.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента. Крім того, відсутність трудових ресурсів та необоротних активів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання робіт (надання послуг) інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва посадових осіб контрагентів Позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ТОВ «Солодка Країни-К» та ФОП ОСОБА_1. договорів. При цьому, у ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції Апелянтом було подано сертифікати відповідності, висновки санітарно-епідеміологічної експертизи, посвідчення про якість цукру білого, ветеринарних свідоцтв - тобто документів, які повинні були передаватися Позивачу на умовах Договорів разом з кожною партією товарів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладеного між контрагентами договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Солодка Країни-К» та ФОП ОСОБА_1. були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «РКІ» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача та з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «РКІ», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2012 року №0010452209.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.