Рішення № 33521664, 17.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2289/13 17.09.2013 17.09.2013 17.09.2013

Провадження №22-ц/784/2002/13

Провадження № 22ц/784/2002/13 Головуючий у 1-ї інстанції Бібік М.В.

Категорія 23 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Серебрякової Т.В., Ямкової О.О.,

при секретарі: Богуславській О.М.,

за участю: відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року

за позовом

ОСОБА_3

до ОСОБА_2,

про визнання недійсними договорів оренди і зобов'язання повернути земельні ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов'язання повернути належне йому майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві власності належать земельні ділянки площами 4,32га і 2,88га, розташовані на території Новобузької міської ради Миколаївської області, які він у 2004 році та 2010 році передав в оренду ОСОБА_2 строком на 16 і 10 років відповідно. Але, у змісті кожного із укладених договорів відсутні суттєві умови щодо опису об'єкта оренди, порядку виплати орендної плати, наявність обмежень та несення ризику випадкового знищення майна, а також умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки площею 2,88га. Також до договорів не надано відповідних документів щодо планів-схем земельних ділянок, актів визначення меж земельних ділянок, тощо, що є підставою для визнання їх недійсними з поверненням належного позивачу майна.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено, ухвалено про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 10 лютого 2004 року і 5 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 належні йому земельні ділянки площами 4,32 га і 2,88га. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 229 грн. 40 коп. судових витрат.

Додатковим рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року з ОСОБА_2 на користь держави стягнуто 821 грн. 07 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення ним норм матеріального і процесуального права просив рішення суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Згідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належні формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачений перелік істотних умов договору оренди, відсутність однієї з яких, зокрема, умови щодо передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки є підставою для визнання договору недійсним.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт недійсності правочинів, оскільки у змісті кожного із договорів відсутні суттєві умови щодо порядку виплати орендної плати, застосування індексу інфляції, наявності обмежень з використання земельних ділянок, визначення сторони, яка несе ризик випадкового знищення майна, а також стосовно передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки площею 2,88га і відсутності в додатках до договорів відповідних документів.

З такими висновками суду першій інстанції повністю погодитися не можна на таких підставах.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку від 3 вересня 2001 року і 27 вересня 2006 року ОСОБА_3 належать земельні ділянки відповідною площею 4,32га і 2,88га, розташовані на території Новобузької міської ради Миколаївської області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.6, 11).

10 лютого 2004 року і 5 лютого 2010 року сторонами укладено окремі договори оренди зазначених вище земельних ділянок терміном на 16 років та 10 років, які відповідно 7 лютого 2005 року і 27 травня 2010 року зареєстровані у Державному реєстрі (а.с.7, 10).

За актами прийому-передачі від 10 лютого 2004 року і 5 лютого 2010 року спірні земельні ділянки передані позивачем у користування відповідача. Межі земельних ділянок визначені у державних актах, виданих на ім'я позивача з додатком кадастрових планів, а тому при реєстрації договорів у сторін не було необхідності у додаткової подачі акта перенесення меж земельних ділянок на місцевість, кадастрових планів та проектів їх відведення, так як зміна цільового призначення об'єктів при передачі в оренду не передбачалася.

Оскільки до договорів оренди землі було додано копії державних актів на право власності на земельну ділянку позивача, які містять план-схеми належних ОСОБА_3 земельних ділянок, не можна вважати обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що сторонами не були погоджені такі істотні умови договору від 2004 року, як об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки).

Що стосується орендної плати, то суд також неправильно встановив, що укладаючи 10 лютого 2004 року і 5 лютого 2010 року договори оренди землі, сторони не домовилися про її розмір, так як не визначили порядок її виплати в натуральної формі та можливість індексації.

Між тим, у пунктах 9-13 цих договорів визначено, що орендна плата за користування земельної ділянкою площею 4,32га вноситься орендарем у розмірі 800грн., а за користування земельною ділянкою - 900 грн., один раз на рік до 31 грудня і один раз на рік переглядається, у тому числі внаслідок інфляції та обчислюється з урахуванням індексу інфляції (а.с.33,40, 55).

Крім цього, оригінали змістів наданих договорів свідчать, що при їх укладенні сторонами були погоджені і такі істотні умови, як наявність або відсутність існуючих обмежень при використанні земельних ділянок та визначення ними сторони, яка несе ризик випадкового знищення майна, якою в них зазначено орендаря.

Тому, доводи позивача щодо наявності підстав для визнання договорів оренди недійсними, у зв'язку з відсутністю усіх вищезазначених умов є безпідставними, так як вони суперечать дослідженому судами змісту кожного із договорів, які відповідають нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Разом з тим, у змісті договору від 5 лютого 2010 року відсутня єдина умова щодо передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За таких обставин не можна вважати, що вказаний договір оренди землі відповідає вимогам закону, а саме статті 15 Закону України «Про оренду землі» та частині 1 статті 203 ЦК України.

Тому давши належну оцінку цим наявним обставинам справи, суд першій інстанції дійшов правильного висновку про те, що є підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 2010 року з поверненням земельної ділянки площею 2,88га, і тому обґрунтовано задовольнити позов за цими вимогами.

Враховуючи викладене та виходячи з меж апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення в цій частині не має.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду відносно наявності підстав для визнання цього договору оренди недійсним.

В той же час, у місцевого суду не було підстав для визнання недійсним договору оренди від 2004 року та повернення земельної ділянки площею 4,32га.

За такого, рішення суду в цієї частині відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в їх задоволенні.

Крім цього, виходячи із змісту статті 88 ЦПК України, колегія суддів вважає, що необхідно рішення та додаткове рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, розподілив їх суми відповідно до обсягу задоволених вимог. З відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 слід стягнути 230 грн. 00 коп. судових витрат за розгляд справи судом першій інстанції, а з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача 246 грн. 25 коп. судових витрат за розгляд справи в апеляційній інстанції, які внаслідок взаємозаліку підлягають стягненню з позивача на користь відповідача в сумі 16 грн. 25коп..

Крім цього, за розгляд справи в суді першій інстанції з відповідача ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути 98 грн. 58 коп. судового збору, а з позивача ОСОБА_3 492 грн. 50 коп. судового збору.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 10 лютого 2004 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 4,32га скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 10 лютого 2004 року, та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 4,32га - відмовити.

Рішення та додаткове рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року і 12 червня 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 16 грн. 25 коп. судових витрат, а на користь держави з ОСОБА_3 492 грн. 50 коп. судового збору, з ОСОБА_2 98 грн. 58 коп. судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді