Ухвала суду № 33521126, 10.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2013 р. м. Київ К/800/7437/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Шипуліна Т. М. Малюги Ю. В. Шевченко Н. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 рокуу справі№ 2-а-9947/12/2070за позовомУкраїнсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»до третя особаДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби Товариство з обмеженою відповідальністю «Інарі-2010»провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року у справі № 2-а-9947/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 17.07.2012 року № 0005912305, № 0005922305, № 0005932305, № 0005942305, № 0005952305.

Не погоджуючись судовими рішення у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5, 138.10 ст. 138, ст. 139, п. 188.1 ст. 188, п. 3 Підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України, п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2 ст. 5, пп. пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки УА СП ТОВ «Каіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року складено акт № 2199/22-01/20023279 від 26.06.2012 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2 ст. 5, пп. пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, ст. 139, п. 3 підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на прибуток на загальну суму 625 243,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 40 635,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 584 608,00 грн., в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 16 634 121,00 грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника банку (рядок 25.1 декларації) в загальній сумі 168 788,00 грн., в т.ч. грудень 2010 року на суму 137 904,00 грн., березень 2012 року на суму 30 884,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 17.07.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0005912305, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 137 904,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 68 952,00 грн.; № 0005922305, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за березень 2011 року в розмірі 30 884,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 15 442,00 грн.; № 0005932305, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року у розмірі 15 757 121,00 грн.; № 0005942305, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 877 000,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року 689 520 грн., за 1 квартал 2011 року 187 480,00 грн.; № 0005952305, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 625 243,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 156 310,75 грн.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку із необґрунтованістю податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, враховуючи наступне.

На думку податкового органу, позивачем занижено валовий дохід на суму 1 031 421,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 689 520,00 грн., 1 квартал 2011 року на суму 341 901,00 грн., та занижено ПДВ за листопад 2010 року на суму 1 379 04,00 грн. за рахунок продажу олії соняшникової нерафінованої вітчизняного виробництва нерезидентам за цінами нижчими за звичайні.

Пунктом 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг).

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону Укарїни «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно із пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону Укарїни «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

При цьому, обґрунтування рівня звичайних цін вимагає врахування не тільки цін на однорідні та ідентичні товари у відповідний період, але й особливостей умов поставки, рівня рентабельності відповідної категорії товару, його якості, терміну придатності та інших факторів, які впливають на процес ціноутворення.

Обов'язок доведення, того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8. п.1.20 ст. 1 цього Закону)

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів невідповідності рівню звичайної ціни вартості реалізованого за контрактами на поставку масла сонячного нерафінованого українського походження від 23.06.2010 року № РN-0758/09, укладеним позивачем з компанією «Нідера Хандельскомпані б.в.», від 24.09.2010 року № КА-NМ-01 з компанією Norimex Sales Corp., (Panama City), Panama, від 24.09.2010 року № КА-NХ-01 компанією Nironех Development, (Limassol) Сyprus.

Податковим органом не використовувалась інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем правомірно сформовано та задекларовано доходи від продажу товарів за 4 квартал 2010 року в розмірі 25 943 510,00 грн. та за 1 квартал 2011 року у розмірі 82 543 259,00 грн., та визначено базу оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу олії соняшникової нерафінованої.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, на виконання договору купівлі-продажу № 23/11-КХ від 23.11.2010 року між УА СП ТОВ «Каіс» (продавець) та ДП «Хлібна база № 85» (покупець) позивачем поставлено олію соняшникову нерафіновану: 25.02.2011 року - 330,15 тон на загальну суму 3 549 112,50 грн. та 26.02.2011 року - 267,75 тон на загальну суму 2 878 312,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-2/25/02 від 25.02.2011 року та № РН-1/26/02 від 26.02.2011 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що умови укладеного договору не змінювались, а тому повинні були виконуватися, втрати, понесені позивачем в результаті продажу олії соняшникової нерафінованої ДП «Хлібна база № 85» за ціною нижче собівартості призвело до менших збитків, ніж вони могли бути при відмові від цього договору, відповідальність за що передбачена відповідними його умовами.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем обґрунтовано відображено валові доходи в сумі 154 421,00 грн. та податкові зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2011 року за рахунок реалізації олії соняшникової нерафінованої, що пов'язано з господарською діяльністю позивача, за ціною нижче собівартості на суму 30 884,00 грн. в межах звичайних цін.

Згідно із пп. 5.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Валовий доход включає доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також: доходів від здійснення операцій лізингу (оренди) (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат належать фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Крім того, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України закріплює, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковий кодекс України дозволяють відносити витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

19.08.2010 року між УА СП ТОВ «Каіс» (позичальник) та Nironех Development Ltd, Республіка Кіпр, (позикодавець) укладено договір позики № 1, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику позику, метою отримання якої є поповнення обігових коштів позичальника та інші цілі, які не суперечать законодавству України. Позичальник зобов'язується сплатити позику з річною відсотковою ставкою 10% від фактично отриманої суми.

На виконання умов вказаного договору Nironех Development Ltd, Республіка Кіпр перераховано на валютний рахунок позичальника грошові кошти.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що використання зазначених грошових кошів позивачем в межах своєї господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, що підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.

Посилання податкового органу на те, що позивач використав отримані за договором позики № 1 від 19.08.2010 року грошові кошти для надання позики громадянину ОСОБА_1 та для повернення фінансової допомоги ПП «Согласіє», ПП «АФ «Земледар», підлягають відхиленню, оскільки вони були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанції, які відхили доводи відповідача. Переоцінка доказів в силу положень ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не належить до компетенції касаційної інстанції.

Доводи податкового органу щодо протиправності зазначених висновків зводяться до переоцінки обставин справи, встановлених судами, що в силу ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не відносить до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірність формування позивачем валових витрат на суму відсотків за користування позикою, отриманою відповідно до договору позики від 19.08.2010 року від Nironех Development Ltd, Республіка Кіпр.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Інарі-2010» підтверджується матеріалами справи (видатковими та податковими накладними, договором, товарно-транспортними накладними та іншими первинними документами), придбаний товар (послуги), використано у господарській діяльності позивача, внаслідок чого відбулись зміни у власному капіталі та фактичний рух активів, а первинні документи відповідають вимогам законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що при декларуванні від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, в рядок 06.6 податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року позивачем включено валові витрати за попередній звітній податковий період в сумі 4 486 384,00 грн.

Розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 01.04.2011 року норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 6.1 статті 6 цього Закону передбачено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за III квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року (після набрання зазначеною нормою законної сили).

Абзацом 2 даної норми визначено, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу 1 цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону без обмежень, встановлених цим пунктом.

Тобто, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток: як ті, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Відповідно до пункту 3 Підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Таким чином, до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року, яка в свою чергу розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

Отже, позивачем був правомірно визначений об'єкт оподаткування за ІІ квартал 2011 року з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року.

Посилання відповідача на акт камеральної перевірки № 5267/1501/200232279 від 09.12.2011 року, результати якого позивачем не відображено в податковій декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2012 року у справі № 2а-1557/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду України від 05.07.2012 року, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0003481501 від 21.11.2011 року (яке було винесено на підставі вказаного акта перевірки в якому зазначено про завищення УА СП ТОВ «Каіс» від'ємного значення об'єкта оподаткування у ІІ кварталі 2011 року на 4 486 284,00 грн.).

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суди дійшли вірного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 року у справі № 2-а-9947/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Т. М. Шипуліна