Ухвала суду № 33520920, 03.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року м. Київ К/9991/29256/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бухтіярової І.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Туристична компанія Бітско»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року

у справі № 2а-16931/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Туристична компанія Бітско»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Туристична компанія Бітско» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (відповідач), в якому просило скасувати рішення № 0007542305 від 09 липня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій та визнати дії контролюючого органу щодо проведення перевірки протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової адміністрації у м. Києві проведено перевірку офісу, що належить позивачу, з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 0706/26/58/23/25398564 від 18 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0007542305 від 09 липня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 781,75 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з проведенням розрахункових операцій в безготівковій формі на суму в розмірі 5 356,35 грн. через РОS-термінал без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 509-XII) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з частинами 7, 8 статті 11-1 Закону № 509-XII позаплановими перевірками вважаються перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках - за рішенням суду. Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Відповідно до статті 11-2 Закону № 509-XII посадові особи податкового органу вправі приступити до проведення як планових так і позапланових перевірок, за умови надання суб'єкту господарської діяльності під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки. Ненадання зазначених документів суб'єкту господарської діяльності є підставою для недопущення перевіряючих до проведення перевірки.

Отже, у разі ненадання працівниками контролюючого органу направлень та наказу на проведення перевірки суб'єкт господарювання має право не допустити таких осіб до її проведення. Разом з тим, недотримання податковим органом вимог законодавства під час здійснення такої перевірки не звільняє суб'єкта господарювання від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства, що виявлені в ході її проведення.

При цьому, як встановлено судами, позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки допущено, що свідчить про фактичну згоду на її проведення.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що факт проведення позивачем розрахункових операцій на суму в розмірі 5 356,35 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій підтверджується зібраними у справі доказами та, зокрема, не спростовано ПП «ТК Бітско».

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Туристична компанія Бітско» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бухтіярова І.О.

Шипуліна Т.М.