Ухвала суду № 33519856, 12.09.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/12375/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Катющенко В.П.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року задоволено заяву позивача ОСОБА_3 про забезпечення даного позову.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1 зареєстрованому за адресою: 02100 АДРЕСА_2.

Накладено арешт на транспортний засіб - автомобіль ЗАЗ DAEWOO, 2006 року випуску, держномер НОМЕР_3, належний ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_2, зареєстрованому за адресою: 02100 АДРЕСА_2.

Накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «Страхова компанія «Лафорт», ідентифікаційний код 25005889, місцезнаходження 04050, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10, що знаходяться на рахунках, вкладах у банках чи інших фінансових установах, в тому числі, на рахунку № 265083155401 в ПАТ «Комерційний банк «Даніель» (ідентифікаційний код 26475516, місцезнаходження 01033 м. Київ, вул. Саксаганського, 3-А), МФО 380980, на загальну суму 50 000 грн.

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль ДЕУ Сенс та відмовити позивачу в цій частині заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. 152 ЦПК України.

Зазначав, що суд першої інстанції за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на майно, не перевіривши вказані позивачем обставини щодо власників майна, наклав арешт на квартиру та автомобіль, які не належать йому на праві власності. Вказував, що в квартирі АДРЕСА_2 він лише зареєстрований, власником цієї квартири є інша особа, а автомобіль ДЕУ Сенс знято з обліку та продано і на даний час автомобіль належить іншій особі.

Крім того, судом допущено неспівмірність між вартістю арештованого майна та сумою заявлених позовних вимог, що є порушенням вимог ч. 3 ст.152 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., вислухавши апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ПрАТ «Страхова компанія «Лафорт» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в якому просив стягнути з: ПрАТ «Страхова компанія «Лафорт» страхове відшкодування в сумі 50 000 грн.; з ОСОБА_2 - матеріальну шкоду в сумі 60 381 грн. 73 коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

В ході розгляду справи, 30.05.2012 року позивач звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, належне на праві власності ОСОБА_2, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 та на автомобіль ЗАЗ DAEWOO, 2006 року випуску, д.н.НОМЕР_3, а також просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти ПрАТ «СК «Лафорт», що знаходяться на рахунку № 265083155401 в ПАТ «Комерційний банк «Даніель», МФО 380980, на загальну суму 50 000 грн.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на норми ст. 151-153 ЦПК України та виходив з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому наявні підстави для накладення арешту на майно відповідачів.

Проте колегія суддів з даним висновком не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб.

За змістом вказаної норми, арешт може бути накладено лише на майно, яке належить на праві власності відповідачу.

Однак, постановляючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції не пересвідчився, що таке майно належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності.

Як вбачається з документів, наданих відповідачем ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції, квартира АДРЕСА_1 та автомобіль ЗАЗ DAEWOO, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_3 станом на час постановлення оскаржуваної ухвали не були зареєстровані на праві власності за відповідачем.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2011 року та витягу про державну реєстрацію прав № 32832909 КП, зробленого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 11.01.2012 року, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 - дружиною відповідача.

Крім того, з копії облікової картки № 16378331 від 19.04.2013 року, вбачається що автомобіль ЗАЗ DAEWOO, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_2, був знятий з обліку для реалізації. Згідно з довідкою-рахунком від 19.04.2013 року, виданою ОСОБА_4, останньому продано і видано автомобіль ЗАЗ DAEWOO, державний номерний знак НОМЕР_3.

Судом першої інстанції вказані обставини перевірені не були.

Таким чином, висновок суду про те, що власником квартири АДРЕСА_1 та автомобіля ЗАЗ DAEWOO, державний номерний знак НОМЕР_3 є ОСОБА_2, не ґрунтується на матеріалах справи, а тому підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно - відсутні.

Оскільки при постановленні ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_2 суд першої інстанції не пересвідчився про належність відповідачу на праві власності вищезазначеної квартири та автомобіля, оскаржувана ухвала в цій частині не може бути визнана законною та обґрунтованою, адже постановлена з порушенням норм процесуального права.

Тому колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині накладення арешту на вищевказані квартиру та автомобіль, з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року - скасувати в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль ЗАЗ DAEWOO, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, та постановити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову у такий спосіб - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий : Судді: