Ухвала суду № 33518175, 10.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 р.Справа № 815/577/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

за участю представника відповідача Державної міграційної служби України -Ковальчук М.М.

представника апелянта ОСОБА_6 -ОСОБА_5

за участю перекладача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скаргу ОСОБА_6 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.12.2012 року № 741-12 та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 (надалі по тексту - Позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі по тексту - Відповідач), в якому зазначив що він є громадянином Афганістану та проживав в м. Кабул. В країні походження був викрадений талібами, викрадачі вимагали від сім`ї позивача великий викуп. Позивач зазначає, що він провів в полоні більше двох місяців та був визволений правоохоронними органами, які викрили місце перебування злочинців. Декілька членів злочинного угрупування були заарештовані, інші втекли. Злочинці хотіли помститися сім`ї позивача, внаслідок чого був викрадений чоловік доньки позивача, а через деякий час з невідомого номера надійшла інформація про його місцезнаходження. На вказаному місці сім`я знайшла його труп. Побоюючись подальшої помсти зі сторони злочинного угрупування позивач та члени його сім`ї вирішили покинути територію своєї країни в пошуках притулку.

Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань зі сторони злочинного угрупування, був вимушений в пошуках притулку у лютому 2011 року звернутись до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 15.01.2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач, є громадянином Афганістану, за національністю - таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт, проживав в м. Кабул. Країну походження позивач покинув 15.11.2010 року легально за національним паспортом та оформленою візою до Російської Федерації терміном на три місяці, а саме вилетів літаком авіарейсом м. Кабул (Афганістан) - м. Москва (Російська Федерація). На території Російської Федерації заявник пробув приблизно 7-8 діб, 23.12.2010 року позивач виїхав на автомобілі в напрямку російсько-українського кордону, державний кордон України перетинав нелегально пішки, поза пунктом пропуску. Потрапивши на територію України, 25.12.2010 року позивач виїхав автомобілем до м. Одеси.

11 січня 2010 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував причини виїзду з країни походження, тим, що 29.12.2009 року його було вкрадено біля будинку, а саме з машини вийшли люди, схопили його та приспали. Позивач в заяві також зазначив, що коли він прийшов до тями, то побачив, що перебуває у підвалі. В цьому підвалі він перебував до 05.02.2010 року. Під час його перебування у підвалі, його постійно питали про кількість грошей у родині, кого особисто він знає з керівників держави, чи возить він зброю, який товар перевозить, чим займається фірма. Потім йому заявили, що його син повинен допомогти талібам грошима та інформацією. Його зняли на камеру та відео відправили його сину. За визволення позивача вимагали 40 тисяч доларів, зазначені кошти були сплачені. Потім таліби запросили ще 40 тисяч доларів, у зв'язку з чим його син звернувся до ХАД (служба безпеки), представники якої знайшли позивача. В подальшому у позивача брали інтерв'ю, він приходив до ХАД, давав пояснення з приводу його власного викрадення. 04.10.2010 року був викрадений чоловік (ОСОБА_8) доньки позивача (ОСОБА_9), у зв'язку з чим знову у родини позивача почали вимагати гроші - 140 тисяч доларів. Вони знову звернулися до ХАД. 07.10.2010 року чоловіка доньки позивача привезли до родинного будинку та кинули мертвим. На трупі була листівка, в якій було зазначено - «Ви не допомагаєте, тепер таке буде з кожним». ОСОБА_10 не виїхав через те, що йому потрібно було закривати питання фірми. не виїхала, оскільки повинна була продати родинний будинок свого чоловіка, отримати гроші та вже з грошима виїхати з трьома дітьми до України (а.с. 26).

14.01.2011 року наказом начальника Управління міграційної служби в Одеській області у відповідності до п. 1 ст. 9 Закону України «Про біженців» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) прийняте рішення про прийняття до розгляду заяви громадянина Афганістану ОСОБА_1 (а.с. 29).

04.02.2011 року наказом начальника Управління міграційної служби в Одеській області у відповідності до абзацу 3 ст. 12 Закону України «Про біженців» прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 (а.с. 46).

25.09.2012 року за результатами розгляду особової справи заявника № ODS 11/03 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Афганістану ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 60-68).

Вказаний висновок Управління обґрунтувало, в цілому, тим, що проаналізувавши матеріали особової справи заявника, а також матеріали особових справ його близьких родичів, що виїхали разом з ним, можна дійти висновку, що саме проблеми з родинним бізнесом стали підставою для виїзду заявника з країни громадського походження. Вся історія заявника є спотвореною, розповіді інших членів родини іноземця є майже повністю ідентичними, також відсутні будь-які конкретні факти чи докази. Саме економічні причини та фінансова зацікавленість, пов'язані з сімейним бізнесом, спонукали заявника разом із родичами до виїзду з країни громадського походження, причому ані заявник, ані жоден з його родичів не звернулися за захистом на території Російської Федерації на маршруті прямування до України, всі вони цілеспрямовано їхали в Україну. Заявник не має планів повернення до батьківщини, йому потрібна легалізація саме на території України, проте не можна виключати і той факт, що він має намір потрапити до іншої, більш розвиненої країни транзитом через територію України. За неперевіреною інформацією, на даний момент родичі заявника вже покинули територію України і виїхали в напрямку країн Європейського Союзу.

Рішенням Державної міграційної служби України № 741-12 від 06 грудня 2012 з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 22).

15.01.2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 13 від 15.01.2013 року (а.с. 7).

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що рішення Державної міграційної служби України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справ і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про біженців» (чинного на момент звернення позивача до Управління з заявою про надання статусу біженця), а також Законом України«Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону України«Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно абз.1 ст.11 Закону України «Про біженців» (чинного на момент звернення позивача до Управління з заявою про надання статусу біженця) оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Абзацом 2 статті 11 Закону України «Про біженців» передбачено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до абз.7 ст. 11 Закону України «Про біженців» до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

З матеріалів справи колегія суддів не вбачає жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду з Афганістану, позивач не надав, та заслуговуючих на увагу пояснень не навів.

Згідно з приписами статті 11 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби: реєструє заяву та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; проводить дактилоскопію особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй статусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй статусу біженця подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до абз.1 ст. 12 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Абзацом 3 статті 12 Закону України «Про біженців» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Згідно з ч. 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина 1 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачає, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.

Згідно частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією першої інстанції, що твердження позивача про наявність підстав для надання йому статусу біженця, з огляду на матеріальний елемент клопотання, є необґрунтованими.

Такоож колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Афганістані. Надана ним інформація при викладені причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Твердження позивача в позові щодо небезпеки, яка йому загрожує в Афганістані особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.

Позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання ним паспорта. Зазначене свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права як громадянина, позивач користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно прийняв захист від країни своє громадянської належності, а відтак не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196,200, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.12.2012 року № 741-12 та зобов'язання вчинити певні дії,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 11 вересня 2013 року

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М. П.

Семенюк Г.В.