Ухвала суду № 33500339, 11.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3557/13 11.09.2013 11.09.2013 11.09.2013

Провадження №22-ц/784/2909/13

Головуючий у першій інстанції: Стрєльніков Д.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Буренкової К.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

при секретарі судових засідань: Суслик Є.В.,

за участю позивача - ОСОБА_4, відповідачки - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2013 р. за позовом

ОСОБА_4

до

Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області,

ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

ОСОБА_9,

ОСОБА_5

про визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що у 2006 р. у ОСОБА_6 придбав житловий будинок АДРЕСА_1, оформивши договір купівлі-продажу розпискою.

Раніше зазначений будинок та земельні ділянки 0,25 га та 0,15 га належали на праві приватної власності ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцями на її майно стали: чоловік ОСОБА_11, її дочка ОСОБА_12, син ОСОБА_8 та мати ОСОБА_7

Звернувшись вчасно до Першої Миколаївської нотаріальної контори, однак не отримавши свідоцтво про право на спадщину, у 2000 р. спадкоємці продали будинок ОСОБА_13, а у 2002 р. остання продала його ОСОБА_6

У зв'язку з тим, що зазначений будинок неодноразово продавався по розписці, без належного оформлення договору купівлі-продажу та посилаючись на те, що спадкоємці претензій до нього щодо спірного будинку не мають, та одночасно не бажають укладати договір купівлі-продажу, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок та земельні ділянки.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2013 р. позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та дотримання сторонами всіх істотних умов договору, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Моментом укладення такого договору відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України є його державна реєстрація.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 128 ЗК України договір купівлі-продажу земельної ділянки також підлягає нотаріальному посвідченню, а державний акт на право власності на земельну ділянку державній реєстрації.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину власниками будинку АДРЕСА_1 в рівних частках, по ? частині, є відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_11 і ОСОБА_7 ( а.с. 19).

Крім того, рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2008 р. за ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 визнано право власності в рівних частках, по ? за кожним, на земельну ділянку площею 0,25 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку та земельну ділянку площею 0,15 га призначену для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані за цією ж адресою.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на вищезазначений жилий будинок та земельні ділянки, ОСОБА_4 посилався на те, що зазначені об'єкти нерухомості він придбав за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6, про що свідчить розписка.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували право власності ОСОБА_6 на вищезазначений будинок.

Крім того, договір купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, як цього вимагають положення ст. 657 ЦК України та ч. 7 ст. 128 ЗК України, сторонами укладено не було, а тому цей договір є неукладеним.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки між сторонами є неукладеним, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності за спірні об'єкти нерухомості.

Посилання апелянта на те, що всі істотні умови договору купівлі-продажу сторонами виконані та відповідачі не заперечують проти визнання за позивачем права власності на жилий будинок та земельну ділянку, не можуть бути достатньою підставою для визнання за позивачем права власності, оскільки закон вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та його державної реєстрації.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: