Постанова № 33494933, 11.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 910/1754/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Подоляк О.А.,

Гольцової Л.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з додатковою відповідальністю

"Страхова компанія "Альфа - Гарант"

на рішення господарського суду міста Києва

від 17.04.2013 року

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року

у справі № 910/1754/13

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

до Товариство з додатковою відповідальністю

"Страхова компанія "Альфа - Гарант"

про стягнення 45 450 грн.

за участю представників:

позивача - Козлової О.В.

відповідача - Сукорянського Є.О.

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" про стягнення заборгованості по орендній платі внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №1/ОР від 01.12.2007 року за період з лютого по жовтень 2010 року у розмірі 45450 грн. та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року (судді: Рєпіна Л.О., Сулім В.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 45 450 грн. заборгованості по орендній платі та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В касаційній скарзі Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.12.2007 року сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/ОР, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 73,6 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Петропавлівська, що належить позивачу на підставі договору купівлі - продажу від 27.09.2007 року, для розміщення Сумської філії ТДВ "Страхова компанія "Альфа - Гарант" та надання послуг по страхуванню, строком на 35 календарних місяців з моменту прийняття орендованого майна по акту прийому - передачі.

Відповідно до пп. 3.1., 3.2. договору за один календарний місяць оренди приміщення встановлена орендна плата в сумі 5 050 грн. з ПДВ, в т.ч. плата за комунальні платежі, експлуатаційні витрати й утримання приміщення. Послуги зв'язку оплачуються орендарем самостійно на підставі окремого договору з підприємством, що їх надає.

Обґруновуючи позовні вимоги, позивач зазначив про порушення відповідачем умов договору внаслідок несплати орендних платежів період з лютого 2010 року по жовтень 2010 року в сумі 45 450 грн.

Відповідно до cтатті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 цього ж Кодексу та умовами вказаного договору на орендаря покладено обов»язок щомісячно сплачувати орендну плату.

Приписами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 цього ж Кодексу договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, правильно виходив з того, що за вказаний період Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" не в повному обсязі сплачені кошти за оренду спірного приміщення, в зв"язку з чим утворився борг у заявленому розмірі.

При цьому, спростовуючи доводи відповідача про відсутність права у Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" на стягнення цих коштів внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, господарські суди вірно зазначили про заборону Законом України "Про банки і банківську діяльність" (стаття 96) проведення такого заліку під час введення процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк", оскільки кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів лише у визначеній законом черговості.

В силу частини третьої статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містяться в статті 601 Цивільного кодексу України.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 Господарського кодексу України, статтею 602 Цивільного кодексу України), друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Відповідно до пунктів 3 та 8 статті 91 Закону України "Про банки та банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора, строк виконання всіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно статті 93 цього ж Закону після місячного терміну з дня публікування оголошення про початок ліквідаційної процедури ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів і здійснює заходи щодо підготовки задоволення цих вимог, зокрема складає перелік акцентованих банком вимог кредиторів для затвердження НБУ. Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється у порядку черговості, визначеному статтею 96 цього Закону.

Як встановлено місцевим господарським судом, постановою Національного банку України № 19 від 21.01.2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк". Оголошення про ініціювання ліквідаційної процедури опубліковано в газеті "Голос України" № 12 від 26.01.2010 року. Постановою правління Національного банку України № 11 від 15.01.2013 року продовжено процедуру ліквідації банку до 21.07.2013 року.

Таким чином, враховуючи, що заяву товариства про припинення договірних зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог подано 01.11.2010 року, висновок судів попередніх інстанцій про неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку з посиланням на статтю 602 Цивільного кодексу України є вірним.

Відтак, керуючись зазначеними нормами законодавства та зважаючи на відсутність доказів погашення відповідачем заявленого розміру заборгованості, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог про її стягнення у заявленому періоді.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності обов"язку погасити заявлений розмір заборгованості у зв"язку зі здійсненням заліку зустрічних однорідних вимог, спростовуються вищевикладеним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року у справі № 910/1754/13 залишити без змін.

Головуючий суддяН.І. Мележик СуддіО.А. Подоляк Л.А. Гольцова