Ухвала суду № 33493887, 10.09.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ткаченко Т.С.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року справа №805/6454/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Геращенка І.В., Шишова О.О.

секретар судового засідання Казакова Т.М.

за участі представника позивача Толмачової А.М.

представника відповідача Черемісіної К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 серпня 2013 року по справі № 805/6454/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8805552,14 гривень та пені у розмірі 15849,99 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 805 552,14 гривень та пені у розмірі 15849,99 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в порушення вимог частини 1 статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), відповідач не виконав норматив по створенню 154 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. У зв'язку з порушенням термінів сплати відповідачем санкцій за 2012 рік була нарахована пеня в розмірі 15849,99 гривень. Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 8 821 402,13 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачем було виконано всі необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій не можливо.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить постанову місцевого суду скасувати, задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з ДП «Макіїввугілля» на користь Державного бюджету України несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пеню загальною сумою 8821402, 13 грн.

На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, що і в обґрунтування позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник відповідача.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДП «Макіїввугілля» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 32442295, місцезнаходження: 86157, Донецька область, м. Макіївка, вул. Радянська, буд. 2.

Відповідачем поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, у якому відповідачем наведено, що: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 17531 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 547; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ - 701; фонд оплати праці штатних працівників - 1002403,40 гривень; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 57179 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 8805551 гривень.

На підставі вказаного звіту позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2012 р. у розмірі 8 805 552,14 грн. та розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 15849,99 грн.

Вказані розрахунки здійсненні із показником кількості нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів - 154 особи.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні визначає Закон № 875-ХІІ, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

За змістом ст. 19 цього Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ передбачена відповідальність за те, що підприємство, на якому середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, суд зауважує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною першою статті 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Суд зазначає, що працевлаштування інвалідів залежить від їх волевиявлення при зверненні до підприємства чи служби зайнятості.

З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що підприємство самостійно забезпечує працевлаштування інвалідів, тобто на підприємстві має працювати необхідна визначена кількість осіб, з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, шляхом забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, за умови їх безпосереднього звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості.

Реалізація обов'язків підприємства полягає у самостійному створені вільних (вакантних) місць для інвалідів в залежності від працюючих осіб на підприємстві, направленні звітів до Фонду, інформації до центру зайнятості, працевлаштуванні таких інвалідів при їх зверненні до підприємства або направлених з відповідного центру зайнятості населення.

Тобто, нормами цього Закону визначено, що підприємство забезпечує працевлаштування інвалідів у випадку, якщо такі звернулися до нього або направлені з центру зайнятості. При цьому, законодавством не передбачений обов'язок підприємства у встановленому порядку проводити дії, направленні на самостійне відшукування таких інвалідів, запрошення інвалідів для працевлаштування на наявні створені місця для них. Законодавством чітко визначено, що підприємство лише забезпечує працевлаштування таких осіб, тобто, оформлює інвалідів на роботу відповідно до вимог трудового законодавства, які прибули працевлаштовуватися або були направлені з відповідного центру зайнятості.

Системний аналіз наведених норм законодавства та матеріалів справи дає підстави вважати, що обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутністю у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Зазначена правова позиція відображена у висновках Верховного Суду України в постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проводились заходи щодо залучення працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а саме протягом 2012 року до Макіївського міського центру зайнятості щомісяця (січень - а.с.163, лютий - а.с.26, березень - а.с.36, квітень - а.с.21,22,24,25,35, травень - а.с.27,164, червень - а.с.28,167,168,169, липень - а.с.29,30, серпень - а.с.31, вересень - а.с.с32, жовтень - а.с.23,33, листопад - а.с.34,147, грудень - а.с.196) надавались звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН, в тому числі для працевлаштування інвалідів.

Крім того, підприємство самостійно розробляло різноманітні заходи з працевлаштування інвалідів продовж 2012 року, зокрема, надавало оголошення, якими повідомляло, що на відокремлених підрозділах приймають на роботу інвалідів.

Так, протягом 2012 року до ДП «Макіїввугілля» звернулося 18 інвалідів, які в свою чергу підприємством були працевлаштовані.

В матеріалах справи також наявні копії звітів відокремлених підрозділів за формою № 3-ПН за 2012 рік, де були зазначені усі вільні професії та посади, в тому числі для працевлаштування інвалідів.

Разом із тим, центром зайнятості продовж 2012 року було направлено лише 2 особи, які були працевлаштовані.

Представником позивача суду надано лист Макіївського центру зайнятості від 18.06.2013 року № 02-23/3998 щодо подання звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН Державним підприємством «Макіїввугілля» та його відокремленими підрозділами.

Як вбачається з додатку до вказаного листа міським центром зайнятості на підприємство відповідача у 2012 році було направлено 13 інвалідів, з яких восьми особам було відмовлено у працевлаштування (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11), а п'ять осіб працевлаштовані (ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16)

Між тим, судом було встановлено, що на підприємство ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_5 (на ВП «Шахта ім. Бажанова»), ОСОБА_7 (ВП «Макіївський РМЗ»), ОСОБА_9 (ВП «Ясинівська-Глубока»), ОСОБА_10 (ВП «УМТЗ»), ОСОБА_8 (апарат управління ДП «Макіїввугілля») Макіївським міським центром зайнятості взагалі не направлялися, про що свідчать листи-відповіді відокремлених підрозділів та відповідь Макіївського центру зайнятості № 03-08/4751 від 19.07.2013 року.

Щодо ОСОБА_15, який по даним Макіївського міського центру зайнятості був направлений саме у 2012 році як інвалід та був працевлаштований на Відокремлений підрозділ «Шахта Ясинівська-Глибока», судом встановлено, що ОСОБА_15 був направлений на підприємство лише у 2013 році, про що свідчить направлення на працевлаштування № 05311301310004001 від 31.01.2013 року та наказ про прийняття на роботу.

Крім того, працівниками центру зайнятості несвоєчасно видавалися направлення на працевлаштування, після надання підприємством звітів про прийняття працівників (про закриття вакансії) на раніше заявлені вакансії.

Так, підприємством було відмовлено у працевлаштуванні ОСОБА_4 на відокремлений підрозділ «Шахта Холодна Балка», оскільки вакансія, на яку він направлявся, була заявлена 15.05.2012 року, між тим 17.05.2012 року зазначена вакансія була зайнята іншою особою, про що центр зайнятості своєчасно було повідомлено звітом про прийнятих робітників від 18.05.2012 року, проте, центром зайнятості направлення на працевлаштування ОСОБА_4 видано лише 23.05.2012 року. Теж саме стосується ОСОБА_6, якого було направлено після зняття зазначеної вакансії іншим працівником.

Представник відповідача у судовому засіданні зауважила, що ні одне направлення на працевлаштування, які видавалися Макіївським міським центром зайнятості продовж 2012 року (а їх на думку Макіївського МЦЗ виписано тринадцять - фактично вісім), не містить даних про те, що особа, яка направляється для працевлаштування, є саме інвалідом. Так, ОСОБА_14 працевлаштований на загальних підставах ВП «Холодна Балка», ОСОБА_13 працевлаштований на загальних підставах ВП «Макіївський РМЗ».

Також, як зазначила представник відповідача, деякі відокремлені підрозділи не подавали до міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН за 2012 рік оскільки кількість працюючих інвалідів на цих підрозділах відповідала встановленим 4 % квоти, тобто, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повністю було виконано.

Таким чином, судом не береться до уваги лист Макіївського центру зайнятості від 18.06.2013 року № 02-23/3998 з додатком щодо подання звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН ДП «Макіїввугілля» та його відокремленими підрозділами, оскільки відомості надані міським центром зайнятості не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що підстави для застосування до відповідача санкцій, визначених ст. 20 Закону № 875-ХІІ - відсутні, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

В повному обсязі ухвалу виготовлено 12 вересня 2013 року.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 серпня 2013 року по справі № 805/6454/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 8 805 552,14 гривень та пені у розмірі 15 849,99 гривень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: І.В.Геращенко

О.О.Шишов