Ухвала суду № 33481493, 12.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3406/13 12.09.2013 12.09.2013 12.09.2013

Провадження №22-ц/784/2770/13 Головуюча першої інстанції Гуденко О.А.

Категорія 42 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

12 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Дубовою К.В.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2,

- відповідача ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_6

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2013 року ухвалене у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,

встановила:

12 лютого 2013 року ОСОБА_2 пред'явила зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку придбала 20 грудня 2012 року з прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна.

Такий правовий статус посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2012 року, видане приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Право власності було зареєстровано 27 грудня 2012 року в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації.

Колишній власник ОСОБА_5 та член її сім'ї ОСОБА_6 до теперішнього часу залишилися зареєстрованими і продовжують проживати в квартирі, не бажають звільнити житло.

Після реєстрації права власності вона письмово звернулася до відповідачів з проханням про добровільне їх виселення і зняття з реєстраційного обліку, однак останні відмовляються звільнити квартиру.

Посилаючись на те, що відповідачі безпідставно проживають в належному їй жилому приміщенні, уточнюючи позовні вимоги, позивачка просила усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом їх виселення з квартири та зняття з реєстрації.

Протокольною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2013 року залучений до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_6

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2013 року позов задоволено. Ухвалено виселити та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з кожного з відповідачів на користь позивача по 57 грн. 35 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на недоведеність обставин про отримання ними письмової вимоги позивача про виселення, які суд вважав встановленими, просили рішення суду скасувати й ухвалити нове - про відмову у позові.

В запереченнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 посилалася на її безпідставність.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як колишній власник та член його сім'ї, відмовляються звільнити квартиру на вимогу нового власника та продовжують безпідставно в ній проживати. При цьому, суд вважав, що відмовляючись від отримання письмової вимоги від позивача про їх виселення, відповідачі зловживали своїм правом.

Колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до виконавчого напису № 1686 від 21 березня 2008 року приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 запропоновано звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку відкритому акціонерному товариству «Сведбанк», яке є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС - Комерцбанк». Право власності на квартиру, на підставі свідоцтва про право власності, виданого ПО СЗ ім. 61 Комунара 17 серпня 1993 року, було зареєстроване за ОСОБА_5 (а.с. 5,6).

10 грудня 2012 року на прилюдних торгах при примусовому виконанні вказаного виконавчого напису, вказана квартира була придбана ОСОБА_2 (а.с. 6).

Свідоцтвом від 24 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за № 1106 на підставі акта про реалізацію нерухомого майна, затвердженого Центральним ВДВС ММУЮ 20 грудня 2012 року, посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, яке зареєстровано в державному реєстрі прав 27 грудня 2012 року за № 37011191 (а.с.7-8).

Тому відповідно до чинного цивільного законодавства позивачка стала власником цього житла, а, колишній власник, відповідач ОСОБА_5 втратила права на житло.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачкою на підставі ст. 391 ЦК України ставляться вимоги про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом їх виселення.

Нормами ч.3 ст. 109 ЖК України передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

На даний час, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані та проживають у вказаній квартирі, та на письмову вимогу позивачки не бажають її звільнити (а.с.12).

Оскільки право власності на квартиру ОСОБА_5 припинено, а самостійного права користування нею відповідачі не набули, тому на теперішній час вони проживають в ній без законних підстав.

За такого, право позивачки підлягало захисту у заявлений нею спосіб.

Враховуючи, що спірна квартира була предметом іпотеки і фактично у вказаний спосіб на неї було звернуто стягнення, то відповідно до вимог ч. 3 ст. 109 ЖК України відповідачі зобов'язані звільнити житло на письмову вимогу нового власника, а в разі відмови - підлягали виселенню в судовому порядку.

Отже, встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі підлягали виселенню з квартири на підставі рішення суду.

Що стосується тверджень ОСОБА_5 про неотримання нею письмової вимоги позивачки про виселення від 27 грудня 2012 року, то вони є необґрунтованими, оскільки вимогу було надіслано поштовим повідомленням, а отримано 18 січня 2013 року.

Належних та допустимих доказів того, що підпис в поштовому повідомлені зроблений не рукою ОСОБА_5, остання суду не надала, хоча згідно ст.ст. 59-60 ЦПК України, то є її обов'язком.

Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що письмову вимогу про виселення з квартири вони від позивачки не отримували, не впливають на правильність висновку суду, оскільки позовна заява з висунутими ОСОБА_2 вимогами отримана ними відповідно ще в лютому і травні 2013 року та добровільно квартира ними не була звільнена.

Більш того, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачка на адресу відповідачів надсилала письмову вимогу про їх виселення. Проте, згідно даних кур'єрської служби доставки відповідачі за місцем проживання відмовилися її прийняти. Такі дії свідчить про їх небажання отримувати письмову вимогу позивачки про виселення, яким судом першої інстанції дана обґрунтована оцінка (а.с.55-56).

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: