Постанова № 33469866, 13.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2013 року 17:13 № 826/9450/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Медведєвій А.С., за участю позивача - ОСОБА_1 та представника відповідача - Ткаченко Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовом ОСОБА_1доДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом ( з урахуванням уточнених позовних вимог) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2013 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_1» (зі змінами внесеними наказом від 15 травня 2013 року № 55-к «Про внесення змін до наказу голови комісії з ліквідації Держфінпослуг від 26.04.2013 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_1»), як такий, що прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства;

- поновлення на посаді заступника директора департаменту організаційно-аналітичного, документального та кадрового забезпечення Держфінпослуг та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнення з Держфінпослуг середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 травня 2013 року до дня поновлення на роботі (що на день подання позову складає 8 354, 29 грн. (вісім тисяч триста п'ятдесят чотири гривні 29 копійок).

В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ про його звільнення з посади заступника директора департаменту організаційно-аналітичного, документального та кадрового забезпечення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у зв'язку з ліквідацією останнього є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, враховуючи положення Конституції України, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» має вищу юридичну силу в порівнянні з Указами Президента України від 23 листопада 2011 року № 1069/2011, та не передбачає як ліквідацію органу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, так само як і не передбачає створення нової юридичної особи публічного права з аналогічними функціями і завданнями.

Окрім цього, позивач зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, йому не було запропоновано іншої роботи, не взято до уваги його переважне право залишення на посаді та було безпідставно звільнено.

А тому, на думку позивача, відповідач такими діями порушив його право на працю, оскільки звільнення його з Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено з грубими порушеннями вимог чинного законодавства про працю.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що звільнення відповідача було здійснено у відповідності до норм чинного законодавства України, оскільки указом Президента України від 23.11.2011 року № 169/2011 Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України було ліквідовано, а вимоги щодо надання переважного права на залишення на роботі передбачено лише у випадку коли відбуваються зміни в організації виробництва і праці.

А тому, враховуючи викладене, відповідач зазначає, що у зв'язку з ліквідацією державного органу, відповідно до законодавства України, відсутні підстави для переведення позивача до Національної комісії, що здійснює регулювання ринків у сфері фінансових послуг та виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2013 року відповідачем прийнято наказ № 487-к, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП звільнено з посади заступника директора департаменту організаційно-аналітичного, документального та кадрового забезпечення з 30 квітня 2013 року у зв'язку з ліквідацією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

15.05.2013 року у зв'язку із неможливістю видати ОСОБА_1 30.04.2013 року належним чином оформлену трудову книжку через тимчасову непрацездатність Голови комісії з ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, прийнято наказ № 55-к «Про внесення змін до наказу Голови комісії з ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26.04.2013 р. № 48-к «Про звільнення ОСОБА_1», відповідно до якого внесено зміни до наказу від 26.04.2013 р. № 48-к, а саме:

- в п. 1 наказу слова « 30 квітня 2013 року» замінено на « 16 травня 2013 року»;

- в п. 2 наказу слова «за період роботи з 25.11.2012 року по 30.04.2013 року у кількості 5 календарних днів» замінено на слова «За період роботи з 25.11.2012 року по 16.05.2013 року у кількості 7 календарних днів».

Незгода з наказом від 26.04.2013 року № 487-к та змінами до нього обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну служби» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ державна служба припиняється, передусім, із підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), а також з підстав визначених даною статтею.

Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими Кодексом законів про працю України, на цю особу можуть поширюватися гарантії передбачені цим Кодексом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП).

Частиною першою ст. 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно зі статтею 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивачем оскаржується звільнення його з посади заступника директора департаменту організаційно-аналітичного, документального та кадрового забезпечення, у зв'язку з ліквідацією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, як таке що відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства, без дотримання вимог ст. 40, 42 та 492 КЗпП, а саме не запропоновано іншої роботи, не взято до уваги переважне право на залишення на роботі.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 (в редакції до прийняття указу Президента України від 23.11.2011 року № 1069/2011) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Комісія) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2012 р. № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI), міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів регулюється Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1074 (далі - Порядок № 1074).

Вказаним Порядком № 1074 передбачено, що у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади права та обов'язки такого органу переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Президента України (п. 6 Порядку).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг» від 07.07.2011 року № 3610-IV (в редакції від 07.08.2011 року) у Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни, а саме: слова «Уповноважений орган», «спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг», «спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг» у всіх відмінках замінено словами «національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» у відповідному відмінку, а слова «Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку» в усіх відмінках - словами «Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку».

Вказаним Законом, зокрема, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, набуває повноважень з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.

Указом Президента України від 23.11.2011 року № 1069/2011 «Про ліквідацію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України» ліквідовано Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

Відповідно до вказаного Указу утворено комісію з ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - ліквідаційна комісія) на чолі з Цаєм Володимиром Миколайовичем - директором адміністративно-господарського департаменту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Голові ліквідаційної комісії доручено:

- затвердити персональний склад ліквідаційної комісії;

- забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов'язаних із ліквідацією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, у тому числі попередження про наступне звільнення заступників Голови та членів Державної комісії - директорів департаментів, працівників центрального апарату та територіальних управлінь Державної комісії, забезпечення при їх звільненні безумовного виконання вимог законодавства України про державну службу, про працю;

- поінформувати у шестимісячний строк про результати проведеної роботи.

Водночас, Указом Президента України від 23.11.2011 року № 1070/2011 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Таким чином, з 23.11.2011 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України втратила статус центрального органу виконавчої влади, з вказаної дати розпочалася процедура її ліквідації.

У зв'язку із цим, суд вважає, що оскаржуваний наказ видавався відповідачем (головою комісії ліквідації) не як центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до абзацу першого п. 15 Порядку № 1074 Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

Згідно п. 19 Порядку № 1074 право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється.

Комісія, відповідно до п. 20 Порядку № 1074:

1) публікує у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про припинення органу виконавчої влади або територіального органу та строк заявлення вимог його кредиторами, що становить не менш як два місяці з моменту такої публікації;

2) складає перелік підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління органу виконавчої влади, що припиняється, звертається у разі відсутності правонаступника до Кабінету Міністрів України щодо необхідності визначення суб'єкта управління зазначеними підприємствами, установами та організаціями;

3) здійснює заходи, пов'язані з:

- виявленням кредиторів та задоволенням відповідно до законодавства їх вимог;

- одержанням дебіторської заборгованості;

- закриттям рахунків в органах Казначейства та переведенням залишків коштів правонаступникові або до державного бюджету в установленому законодавством порядку;

На виконання вищевказаних повноважень головою ліквідаційної комісії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Цаєм В.М. видано наказ № 48-к від 26 квітня 2013 року « Про звільнення ОСОБА_1

Під час розгляду справи відповідачем суду надано докази заходів, пов'язаних із ліквідацією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та які обґрунтовують правомірність звільнення ОСОБА_1:

- попередження про наступне звільнення позивача з відміткою від 26.12.2011 року про ознайомлення;

- наказ від 11 липня 2012 року № 102/73 про передачу документів, які стосуються діяльності страхових компаній, страхових та перестрахових брокерів, аварійних комісарів, тимчасових адміністраторів від Держфінпослуг до Нацкомфінпослуг та документи на його виконання (затверджений склад комісії, акти приймання-передавання документів в архів іншої установи);

- наказ від 23 липня 2012 року № 123/76 про передачу документів, які стосуються проектів нормативно-правових актів, що розроблялись Держфінпослуг, від Держфінпослуг до Нацкомфінпослуг та документи на його виконання (затверджений склад комісії, акти приймання-передавання документів в архів іншої установи);

- наказ про передачу Державного реєстру фінансових установ від 19 липня 2012 року № 112/74 та документи на його виконання (затверджений склад комісії, акти приймання-передавання документів в архів іншої установи);

- наказ від 04 липня 2012 року № 90/70 про передачу документів, які стосуються діяльності кредитних установ та бюро кредитних історій від Держфінпослуг до Нацкомфінпослуг та документи на його виконання (затверджений склад комісії, акти приймання-передавання документів в архів іншої установи);

- наказ від 20 липня 2012 року № 117/75 про передачу документів, які стосуються діяльності установ накопичувального пенсійного забезпечення від Держфінпослуг до Нацкомфінпослуг та документи на його виконання (затверджений склад комісії, акти приймання-передавання документів в архів іншої установи);

- наказ від 23 січня 2012 року № 13 про введення в дію штатного розпису Нацкомфінпослуг на 2012 рік з додатком до нього;

- наказ від 02 березня 2012 року № 18-к про введення штатного розпису Нацкомфінпослуг на 2012 рік з додатком до нього;

- акт приймання-передачі від 15 лютого 2013 року;

- наказ від 26 квітня 2012 року про введення в дію змін до штатного розпису Нацкомфінпослуг з додатком до нього;

- наказ про затвердження структури та введення в дію штатного розпису Нацкомфінпослуг на 2013 рік з додатком до нього.

Одночасно суд зазначає, що передача документів від Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг відбувалася на виконання доручення Першого віце-прем'єр-міністра України Хорошовського В.І. від 20.04.2012 року № 14814/1/1-12.

Вказані вище норми законодавства України та наданні сторонами документи свідчать про припинення прав та обов'язків Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України без передачі їх іншому органу та відповідно набуття повноважень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Відповідно до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.12.2011 року № 1070/2011, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Вказаними вище актами не передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг є правонаступником Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

За вказаних вище обставин, судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що процес припинення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відбувся шляхом перетворення останнього в новоутворений орган - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, якому перейшли завдання, функції і повноваження Держфінпослуг.

При цьому, суд зазначає, що процедура ліквідації певного органу та перетворення є різними за своєю суттю поняттями. Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності штату працівників. Тобто, при ліквідації вся чисельність працівників скорочується на 100 відсотків та весь штат працівників ліквідується. Ліквідація означає таку форму припинення юридичної особи, при якій вона перестає існувати разом з усіма належними їй правами та обов'язкам тобто права й обов'язки юридичної особи, яка припиняється шляхом ліквідації, не переходять у порядку правонаступництва до інших юридичні осіб.

Отже, судом встановлено, що права та обов'язки Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України не перейшли в порядку правонаступництва до іншої юридичної особи. До того ж в Указі Президента України від 23.11.2011 року № 1069/2011 про ліквідацію Держфінпослуг її правонаступника не визначено.

Водночас, суд також критично ставиться до наданих позивачем копій судових рішень та копій Указів Президента, які на його думку підтверджують протиправність його звільнення з посади, оскільки вони не стосуються спірних правовідносин.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного суду України щодо розгляду трудових спорів пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, викладеної в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 № 9, відповідно до якої розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до вказаної постанови Пленуму ВСУ при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем надано належні докази, що підтверджують саме ліквідацію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та дотримання вимог Кодексу законів про працю України, відповідно до яких позивача було попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, доводи, викладені в адміністративному позові не знайшли свого підтвердження під час розгляду вказаної справи, а тому підстави для задоволення вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2013 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_1» (зі змінами внесеними наказом від 15 травня 2013 року № 55-к «Про внесення змін до наказу голови комісії з ліквідації Держфінпослуг від 26.04.2013 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_1»), як такого, що прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства, у суду відсутні.

За вказаних вище обставин до задоволення не підлягають також і похідні вимоги позивача щодо поновлення позивача на посаді заступника директора департаменту організаційно-аналітичного, документального та кадрового забезпечення Держфінпослуг та стягнення з Держфінпослуг середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 травня 2013 року до дня поновлення на роботі (що на день подання позову складає 8 354, 29 грн. (вісім тисяч триста п'ятдесят чотири гривні 29 копійок).

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19.08.2013 р.