Ухвала суду № 33465950, 22.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/6021/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Рибченка А. О., Степашка О. І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року у справі за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області до Публічного акціонерного товариства "Білоцерківське птахопідприємство" про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА

Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області (далі - Білоцерківська ОДПІ) звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Білоцерківське птахопідприємство" (далі - ПАТ "Білоцерківське птахопідприємство") в якому просить стягнути кошти.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у задоволенні позову Білоцерківській ОДПІ відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Білоцерківська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Білоцерківською ОДПІ у період з 27.07.2009 року по 30.07.2009 року проведено невиїзну перевірку з питань правових відносин ЗАТ «Білоцерківське птахопідприємство» з ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент», СВК «Лан», ТОВ «СІ-1», ТОВ «Самшит», ТОВ «Дібровааргоплюс». За результатами перевірки складено акт №2627/23-2-19405691/154 від 31.07.2009 року.

Згідно висновків акту перевірки позивачем у грудні 2006 року включено до реєстру отриманих податкових накладних та до податкового кредиту суми ПДВ по податковій накладній, отриманій від ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент». Згідно зазначеної накладної ЗАТ «Білоцерківське птахопідприємство» отримало від третьої особи металоріжучий інструмент на загальну суму 332000, 00 грн. За твердженням відповідача розрахунки між підприємствами було проведено шляхом заліку зустрічних однорідних вимог. Разом з тим, з наданих державною податковою інспекцією у Тисменницькому районі Івано-Франківської області відповідей на запити, пояснень директора та головного бухгалтера ДП «Ямниця»ВАТ «Івано-Франківськцемент» вбачається, що у будь-які господарські відносини дочірнє підприємство з відповідачем не вступало, податкову накладну від №782 від 30.12.2006 року не виписувало. Крім того, за характером підприємницької діяльності ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент» не могло поставляти металоріжучий інструмент, оскільки є сільськогосподарським товаровиробником. Зазначені обставини були підтверджені представником ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент».

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зокрема, за приписами ч. 1 цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, однією із обов'язкових умов для застосування цих санкцій є укладення правочину з такою метою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що письмових правочинів чи усних угод між відповідачем та ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент» не укладалось, будь-яких первинних бухгалтерських документів з боку третьої особи не виписувалось, поставка товару ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент» відповідачу не здійснювалась Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в доход держави, відсутні.

Судами попередніх інстанцій дійшли до висновку, що вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог Білоцерківської ОДПІ.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович А. О. Рибченко О. І. Степашко