Ухвала суду № 33465948, 22.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/5422/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Рибченка А. О., Степашка О. І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства, заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави виробничого об'єднання "Білоруський автомобільний завод" "Донбас-Білаз-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Дочірнє підприємство заснованого на повній власності юридичної особи іноземної держави виробничого об'єднання "Білоруський автомобільний завод" "Донбас-Білаз-Сервіс" (далі - ДП "Донбас-Білаз-Сервіс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (далі - ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року позов ДП "Донбас-Білаз-Сервіс" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Донбас-Білаз-Сервіс" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року та податку на додану вартість за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Афамант». За наслідками перевірки було складено акт від 24.05.2011 року №407/23-411/32123000.

Перевіркою встановлено порушення п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, ст.207 ГК України, що призвело до визнання угоди від 28.06.2010 року №28-6 між позивачем з ТОВ «Афамант» нікчемною, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 220274,00 грн., п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 176219,00 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 15.06.2011 року №0000392304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 275343,00 грн., з якої основний платіж 220274,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 55069,00 грн., та №0000422304 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 220274,00 грн., з якої основний платіж 176219,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 44055,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Афамант» (Продавець) укладено договір купівлі - продажу товару №28-6 від 28.06.2010 року. Реальність, товарність та виконання зазначеного договору підтверджується матеріалами справи.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність укладеної угоди між сторонами, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000392304 від 15.06.2011 року, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту п. 5.1 ст. 5 та п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Пунктом 5.11 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що первинні документи складені у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, первинні документи та договір підтверджують виконання договірних зобов'язань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств'' є неправомірним.

Відповідно до п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на

прибуток у сумі 220274,00 грн. призводить до неправомірності застосування до позивача

штрафних санкцій на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України в сумі

55069,00 грн..

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000392304 від 15.06.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000422304 від 15.06.2011 року, яким позивачу за порушення п.п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 220274,00 грн., судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Афамант» товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності. Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 176219,45 грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" за звітний період.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідних періодах відповідачем не заперечується, спірним є факт підтвердження зазначених сум.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за

попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до

закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного і

податкового періоду.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним, а податкове повідомлення-рішення №0000422304 від 15.06.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ДП "Донбас-Білаз-Сервіс".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович А. О. Рибченко О. І. Степашко