Ухвала суду № 33465946, 22.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/66845/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Рибченка А. О. Степашка О.І.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача не з'явився

представник відповідача Перепелюк О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Промислово-геофізична компанія надра" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Промислово-геофізична компанія надра" (далі - ПАТ "Промислово-геофізична компанія надра") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року позов ПАТ "Промислово-геофізична компанія надра" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Подільському районі м. Києва подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Промислово-геофізична компанія надра" у задоволенні позову.

ПАТ "Промислово-геофізична компанія надра" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.03.2012 року №60/22-604/30306997.

В акті перевірки зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.32., пп.5.1. ст.5, пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.14.1.27. п.14.1. ст.14, пп.14.1.36., п.14.1. ст.14, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1040859,00 грн.; п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188, п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201.1. та п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3792395,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва були винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 24.04.2012 року №0001132260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 3792389,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 232251,00 грн.; від 24.04.2012 року №0001142260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1040859,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем були подані заперечення до акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки були залишені без змін.

В акті перевірки зазначено, що позивач у періоді з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року мав взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Ельверіс», ТОВ «Майвін». На підставі акту податковим органом зроблено висновок, що всі правочини (договори), укладені між позивачем та даними товариствами є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, виписки з банку, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який на момент їх видачі знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Крім того, в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що укладаючи угоду із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Відповідно до пп. 14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у< зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 139.1.9. п. 139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що існування первинної документації, яка в повному обсязі підтверджує взаємовідносини та взаєморозрахунки позивача з контрагентами - ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Ельверіс», ТОВ «Майвін», відповідачем жодним чином не заперечується та не спростовується.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення витрат, на оплату наданих контрагентами послуг за відповідними договорами, до складу валових витрат підприємства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ПАТ "Промислово-геофізична компанія надра" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович А. О. Рибченко О. І. Степашко