Рішення № 33461938, 10.09.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2856/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Волошина Н.Л.

Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.09.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді: Авраменко Т.М.,

суддів: Суровицької Л.В., Чельник О.І.

при секретарі: Крисановій Ю.О.

за участю позивача

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Чисті метали» про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства «Чисті метали» про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні.

Зазначала, що працювала у відповідача на різних посадах з 22 жовтня 1979 року та була звільнена 07 жовтня 2009 року по п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства. При звільненні відповідачем не виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 9986 грн.79 коп., яка фактично була виплачена у липні 2012 року. До цього часу відповідач не виплатив їй компенсацію частини заробітної плати та індексацію в сумі 2221 грн.74 коп., яка стягнута з відповідача рішеннями Світловодського міськрайонного суду від 14 червня 2010 року та 05 квітня 2012 року.

Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 07 жовтня 2009 року в сумі 34774 грн.96 коп., визначену на час подання позову.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у позивачки виникло у липні 2012 року, з позовом до суду вона звернулася в липні 2013 року, пропустивши строк звернення. Доводи відповідачки, що належні їй суми не виплачені до цього часу судом не прийнято, оскільки сума компенсації не підлягала їй виплаті під час звільнення, а є санкцією за тривале порушення строків виплати заробітної плати.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що заборгованість по заробітній платі в сумі 9986 грн.79 коп. виникла протягом 2008-2009 років і в день звільнення підлягала виплаті з компенсацією та індексацією, однак відповідач на час звільнення безпідставно компенсацію не нарахував. Рішеннями суду її позови про стягнення компенсації заробітної плати задоволено повністю, рішення не виконано, що є підставою для стягнення середнього заробітку.

В засіданні апеляційного суду позивач підтримала доводи апеляційної скарги. Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку (а.с.42,50-51), в судове засідання не прибув повторно, причини неявки не повідомив, заперечення на апеляційну скаргу не подавав. На запит суду (а.с.39,42) довідку про середньоденний заробіток позивача не надав.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Однак зазначеним вимогам ухвалене у справі судом першої інстанції рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, оскільки з нею проведено повний розрахунок в липні 2012 року, а невиплачена до цього часу компенсація заробітної плати не є підставою для покладення на відповідача передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності, проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Позивач працювала у відкритому акціонерному товариства «Чисті метали» з 15 жовтня 1979 року та була звільнена з посади 08 жовтня 2009 року по п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку з ліквідацією підприємства, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.6).

У день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати, нарахованої з вересня 2008 року по жовтень 2009 року, з індексацією в сумі 9986 грн.79 коп. Фактично ця сума сплачена в липні 2012 року (а.с.4).

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки відповідач з вересня 2008 року не виплачував позивачці заробітну плату, то в день звільнення 08 жовтня 2009 року повинен був визначити та виплатити заборговану заробітну плату з компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати, однак цього не зробив.

Позивачка не погодилася з визначеною відповідачем сумою заборгованості по заробітній платі і в жовтні 2009 року звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача не виплачених при звільненні коштів, зокрема, частини заборгованої заробітної плати в сумі 2413 грн. та компенсації втрати частини нарахованої з вересня 2008 року по жовтень 2009 року заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати, яка станом на день звільнення становила 572 грн.94 коп. (а.с.61-63). В ході розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача компенсацію на час ухвалення судового рішення в сумі 1158 грн.61 коп.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 червня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 2413 грн.43 коп. та компенсацію в сумі 1158 грн.16 коп. (а.с.8). Вказане підтверджується оглянутою в засіданні апеляційного суду справою №2-403/10 за позовом ОСОБА_2

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять компенсаційні виплати. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати передбачена ст.34 Закону України «Про оплату праці» та проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин висновок суду, що в день звільнення позивачці не повинна була виплачуватися в день звільнення компенсація нарахованої з вересня 2008 року по жовтень 2009 року заробітної плати, а тому з нею проведений повний розрахунок в липні 2012 року, є неправильним, не ґрунтується на нормах матеріального права та не відповідає обставинам справи.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Всі позови ОСОБА_2 до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації задоволено судом повністю, що підтверджується рішеннями суду (а.с.8,9,53-58).

Як свідчать матеріали цивільної справи рішення суду про стягнення компенсації не виконано. Випискою з реєстру вимог кредиторів підтверджується факт невиплати ОСОБА_2 на час розгляду справи компенсації в сумі 2221 грн.74 коп. (а.с.24-26).

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1- 5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, початок перебігу тримісячного строку за заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачці при звільненні сум, а не з дня набрання чинності рішення суду про їх стягнення з відповідача, яке є невиконаним до цього часу.

В постанові №6-77 цс 11 від 26 грудня 2011 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що перебіг передбаченого ст.233 КЗпП України тримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починається не з дня набрання чинності рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі, а з наступного дня після проведення фактичного розрахунку незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позов про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає задоволенню за період з 09 жовтня 2009 року по день ухвалення рішення апеляційним судом, тобто по 10 вересня 2013 року, оскільки до цього часу з позивачем не проведено повний розрахунок.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середньомісячна заробітна плата позивачки становить 790 грн.34 коп., що підтверджується довідкою (а.с.4).

Звільнення позивачки відбулося 08 жовтня 2009 року, кількість робочих днів у серпні- вересні становить 42 дні, середньоденна заробітна становить 37 грн.63 коп.( 790.34 : 21).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За період з 09 жовтня 2009 року по 10 вересня 2013 року кількість робочих днів згідно з щорічним розрахунком норм тривалості робочого часу становить 984 дні.

За таких обставин на користь позивачки необхідно стягнути середній заробіток за 984 робочих дні , що становить 37027 грн.92 коп. (37.63 х 984).

Вимоги щодо встановлення в рішенні суду черговості виплати присудженої суми в ліквідаційній процедурі банкрутства задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог необхідно стягнути судовий збір в сумі 370 грн. 28 коп.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.3 і п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 серпня 2013 року.

Позов ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Чисті метали» про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Чисті метали» (код 00194748 м.Світловодськ,вул. Заводська,3) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 37027 грн. 92 коп.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Чисті метали» в дохід держави судовий збір в сумі 370 грн.28 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя:

судді: