Ухвала суду № 33457285, 09.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Одерій С.М.

Доповідач Сорока Г.П. Категорія 20

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Мальцевої Є.Є.,

при секретарі - Костомановій А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», Публічного акціонерного товариства «Ілліч-Сталь», приватного нотаріуса ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання дій приватного нотаріуса ОСОБА_4 неправомірними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 квітня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

23 січня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК імені Ілліча», Публічного акціонерного товариства «Ілліч-Сталь» (далі ПАТ «Ілліч-Сталь»), третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4, який в подальшому уточнила та в остаточній редакції позову просила визнати недійсним (нікчемним) договір купівлі-продажу від 29.01.2010 року частки у колективному дольовому фонді Організації орендарів ПАТ «ММК імені Ілліча», укладений між нею та Організацією орендарів комбінату в особі ОСОБА_2, визнати дії нотаріуса при укладенні даного договору купівлі-продажу неправомірними, посилаючись на те, що даний договір укладений в результаті обману та підписаний особою, яка не мала права на здійснення таких угод.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «ММК імені Ілліча», ПАТ «Ілліч-Сталь», приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання дій приватного нотаріуса ОСОБА_4 неправомірними відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати по предметній підсудності. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі ОСОБА_2 та приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилися, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені - ОСОБА_4 телефонограмою, зареєстрованою у встановленому порядку в журналі телефонограм за №417, ОСОБА_2 - з повідомленням про вручення судової повістки. Про причини неявки суду не повідомили, заяву про відкладення розгляду справи не подали. Тому, відповідно до вимог ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, провадження у справі закрити із-за непідвідомчості справи суду в порядку цивільного судочинства, заперечення представників ПАТ «ММК імені Ілліча» і ПАТ «Ілліч-Сталь» - Щербакової Н.В. та Томашкова О.О., які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 29 січня 2010 року, ОСОБА_1 за згодою чоловіка ОСОБА_3 продала, а Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча купила належну позивачці частку в колективному дольовому фонді Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату, розмір якої становив 0,0030%, а номінальна вартість - 9 029 гривень.

Згідно з п.5 договору купівлі-продажу від 29.01.2010 року продаж частки вчинено за домовленістю сторін за 12 189 гривень, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору.

Сторони підтвердили, що їх волевиявлення є вільним та відповідає і внутрішній волі, вони однаково розуміють значення, умови та правові наслідки цього договору, який не носить характеру мнимого чи удаваного правочину та не вчиняється під впливом тяжкої для продавця обставини або на вкрай невигідних умовах (п. 11).

До підписання договору продавець вніс податок, який був передбачений чинним на час вчинення правочину Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. 9), а покупець сплатив витрати по нотаріальному оформленню договору (п. 13).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувану угоду укладено з додержанням загальних вимог, необхідних для вчинення правочину, зміст правочину не суперечить діючому законодавству на час його укладання, а також моральним засадам суспільства, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу, а саме визначили предмет договору і погодили його ціну. Вартість відчужуваного майна визначена за домовленістю сторін, що відповідає правилам ст.627 ЦК щодо свободи договору та вільного визначання сторонами його умов. Дотримано вимог закону щодо форми договору, що відповідає вимогам с ст. 655 - 657 ЦК України, правочин вчинено відповідно до вимог ст.208 ЦК у письмовій формі, встановленій законом. Нотаріусом були встановлені особи учасників договору, їх дієздатність, правоздатність, повноваження визначені на підставі документів, чинність яких не викликає сумнівів. Договір підписано повноважними особами. Також враховуючи, що дії нотаріуса відповідають вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, те, що вимагаючи визнати дії нотаріуса неправомірними, позивачка не навела жодної правової норми, якій би ці дії суперечили. Тому, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, а дій нотаріуса неправомірними.

Крім того, суд також виходив з того, що позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, вказані у ньому особи не можуть бути відповідачами у даній справі за вимогами про визнання договору купівлі-продажу недійсним, та оскільки позивачка не заявила про заміну первісних відповідачів належним відповідачем, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

За змістом ст. ст. 4, 11 ЦПК У країн, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає один з визначених ст.16 ЦК України чи встановлений іншим законом, договором спосіб захисту цивільного права. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач в силу ст.10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підстави недійсності правочину.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась як на загальні підстави визнання договору недійсним, передбачені ст.215 ЦК України, так і на ст.227 ЦК України, що встановлює правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, а також вказувала, що оспорюваний договір вчинено в результаті обману, наслідки якого встановлені ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, якими передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 ЦК Україні, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.20 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Визнання договору таким, який вчинено під впливом обману законодавець пов'язує з необхідністю вирішення спору, що виник саме між сторонами у зв'язку з реалізацією прав та обов'язків за договором, який вчинили сторони, та застосування відповідних наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що обов'язок доказування у справах про визнання правочину недійсним покладається на позивача.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умові про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майне (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет продажу та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Зі справи вбачається, що Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча була створена за рішенням трудових колективів ММК імені Ілліча як об'єднання трудящих підприємства з метою оренди цілісного майнового комплексу на підставі вимог ст.ст. 23-30 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 6, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент створення організації).

Зборами уповноважених організації орендарів від 29.04.1993 року було затверджено Положення даної організації. Організація орендарів була зареєстрована у виконкомі Маріупольської міської ради 17.05.1993 року в установленому на той час порядку та набула статусу юридичної особи. Дані обставини також підтверджуються витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п. 5.3 розділу 5 Положення про організацію орендарів ММК імені Ілліча в редакції від 01.10.2010 року вищим органом Організації орендарів є збори уповноважених організації орендарів, до повноважень яких входить питання про припинення діяльності.

Згідно протоколу №4 від 01.10.2010 року на зборах уповноважених Організації орендарів було прийнято рішення про припинення діяльності Організації орендарів та створено ліквідаційну комісію.

Згідно протоколу №1 від 25.03.2011 року на зборах уповноважених затверджено ліквідаційний баланс Організації орендарів та 29.03.2011 року в Єдиний реєстр юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців внесено запис про припинення юридичної особи Організації орендарів.

Наведені обставини встановлені рішенням Іллічівського районного суд м.Маріуполя від 29.02.2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суд Донецької області від 15.05.2012 року, у справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ПАТ «Ілліч-Сталь» про визнання угоди недійсною, і відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не вимагають доказування.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців вбачається, що правонаступники ліквідованої Організації орендарів відсутні.

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 01.04.2013 року на підставі п. 7 ч.1 ст.205 ЦПК України у зв'язку з ліквідацією Організації орендарів ММК імені Ілліча без правонаступників, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до цієї особи закрито і ця ухвала ніким не оскаржена.

Згідно витягу №2/14 за станом на 25.01.2010 року з реєстру орендарів ММК імені Ілліча ОСОБА_1 в колективному дольовому фонду організації орендарів належить 0,0030 частки номінальною вартістю 9029грн. (а.с.7,56).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 січня 2010 року, ОСОБА_1 за згодою чоловіка ОСОБА_3 продала, а Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча купила належну позивачці частку в колективному дольовому фонді Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату, розмір якої становив 0,0030%, а номінальна вартість - 9 029 гривень. Продаж вчинено за домовленістю сторін за 12 189 гривень, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору (п.5 договору).

Згідно п.11 договору сторони підтвердили, що їх волевиявлення є вільним та відповідає їх внутрішній волі, вони однаково розуміють значення, умови та правові наслідки цього договору, який не носить характеру мнимого чи удаваного правочину та не вчиняється під впливом тяжкої для продавця обставини або на вкрай невигідних умовах.

До підписання договору продавець вніс податок, який був передбачений чинним на час вчинення правочину Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб (п. 9), а покупець сплатив витрати по нотаріальному оформленню договору (п. 13).

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що позивачка не надала суду ніяких належних, допустимих та переконливих доказів про те, що на момент вчинення договору номінальна вартість належної їй частки була інша, ніж зазначено у договорі, що договір укладено без її вільного волевиявлення та під впливом обману, а також враховуючи те, що договір укладено у письмовій формі, нотаріально посвідчено, в договррі передбачено всі істотні умови договору такого виду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Посилання позивачки та її представника на те, що договір від імені Організації орендарів підписано неповноважною особою є необґрунтованими, ніякими доказами не підтверджені та спростовуються наявними у справі нотаріально посвідченою довіреністю від 23.01.2009 року, витягом з реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с.70-71,73), з яких вбачається, що Організація орендарів надала повноваження ОСОБА_2 на укладення і підписання від її імені договорів купівлі-продажу частки в колективному дольовому фонді Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, і ОСОБА_11, як керівник Організації орендарів, мав право підпису на видачу такої довіреності відповідно до Положення про Організацію орендарів (а.с.60-69,74-76).

Зі справи також вбачається, що жоден з відповідачів не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу і не є правонаступником Організації орендарів ММК імені Ілліча, тому не може нести відповідальності за зобов'язаннями Організації орендарів, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що ОСОБА_2, ПАТ «ММК імені Ілліча» та ПАТ «Ілліч-Сталь» є неналежними відповідачами і не можуть відповідати за зобов'язаннями Організації орендарів по укладеному з позивачкою договору купівлі-продажу.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання неправомірними дій приватного нотаріуса ОСОБА_4, оскільки в діях нотаріуса порушень діючого на той час законодавства, в тому числі і вимог Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при вчиненні нотаріальних дій по посвідченню спірного договору купівлі-продажу не встановлено.

Суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим сторонами доказам правильно дав правову оцінку та обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального права дійшов до висновку про відмову в задоволені позову. При цьому, порушень норм процесуального права не допустив.

Доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи судом порушено предметну підсудність, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, бо випливає з корпоративних прав, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" згідно з частиною третьою статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Визначаючи, чи є спір таким, що виникає з корпоративних відносин та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 4 частини першої статті 12 ГПК, стаття 15 ЦПК), слід враховувати роз'яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів". У порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у спорі є фізична особа. При цьому, положення пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, враховуючи її імперативний характер, не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних з діяльністю інших суб'єктів господарювання (споживчих, садових товариств тощо), а також стосовно справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, який вибув. Це стосується і спорів за участю спадкоємців учасників господарських товариств, які ще не стали їх учасниками. Наприклад, спір між спадкоємцем учасника господарського товариства та товариством щодо розміру належної йому до передачі у грошовій формі частки у майні товариства, яка належала спадкодавцю; спір між сторонами з приводу виконання цивільно-правового договору (зокрема, виконання договору купівлі-продажу частки статутного фонду господарського товариства), оскільки він виник не з корпоративних відносин.

Відповідно до розділів 1,2 Положення про Організацію орендарів - Організація орендарів є об'єднанням трудящихся, створеним з метою оренди Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча в складі цілісного майнового комплексу. Предметом діяльності організації орендарів не є зайняття господарською діяльністю.

З урахуванням наведеного, спір, що виник між сторонами за участю фізичних осіб є цивільно-правовим спором, правильно розглянутий в порядку цивільного судочинства і не може на підставі п.4 ч.1 ст.12 ГПК України розглядатися в порядку господарського судочинства.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими та переконливими доказами не підтвердженні, не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивачки підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 квітня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Ігнатоля Т.Г.

Судді : Сорока Г.П.

Мальцева Є.Є.