Рішення № 33443867, 11.09.2013, Господарський суд Чернігівської області

.09

Господарський суд Чернігівської області

_______________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року № 927/792/13

За позовом заступника прокурора міста Чернігова, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

Позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, пр. Миру 43, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Станцію Чернігів Державного об'єднання "Південно-Західна залізниця" 14017, м. Чернігів, пр. Перемоги 1

Предмет спору: про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення неустойки 37 145,29 грн.

Суддя В.М. Репех

Представники сторін :

від позивача: Бутенко Н.В., довіреність № 10.6.02076 від 10.06.2013 головний

спеціаліст відділу правового забезпечення та персоналу

від відповідача: ОСОБА_1 особисто

від відповідача: ОСОБА_4 довіреність № 3048 від 14.08.2013

представник третьої особи: Чемерис А.О. довіреність № 3938-но від 06.09.2013 за участю старшого прокурора відділу прокуратури міста Чернігова: Лазоренко М.М. посвідчення № 015041 від 05.02.2013

Рішення приймається після перерви оголошеної в судовому засіданні 10.09.2013 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.09.2013 року, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення .

Заступником прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення неустойки в розмірі 32 424,73 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 20.10.09 укладено договір оренди № 240-09 державного майна - будівлі магазину павільйонного типу площею 135,3 кв.м., що знаходиться на балансі станції Чернігів та розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

При укладенні договору сторони дійшли згоди щодо строку договору оренди державного майна, який було встановлено до 18.10.2012 року включно.

Оскільки відповідач обов'язок щодо повернення орендованого майна до цього часу не виконав позивач просить витребувати майно з чужого незаконного володіння та стягнути неустойку за користування майном за час прострочення.

12.08.2013 року, відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує, наголошуючи на тому, що оскільки відповідач продовжує користуватися майном за відсутні заперечення орендодавця проти продовження дії договору протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди то договір оренди № 240-09 від 20.10.2009 року є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. А оскільки договір оренди вважається продовженим, то у відповідача відсутній обов'язок щодо повернення майна та сплати неустойки.

Крім того, відповідач у своєму відзиві зазначає, що пунктом 10.4 договору оренди № 240-09 від 20.10.2009 передбачено, що питання продовження договору після його закінчення вирішується при обов'язковій наявності письмової згоди балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном. Проте зазначені умови договору оренди суперечать чинному законодавству.

27.08.2013 року відповідачем до початку судового засідання надані додаткові пояснення по справі.

В поданих поясненнях відповідач посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» № 1759-VI від 15.12.2009 року яким передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Отже на думку відповідача договір укладений між сторонами взагалі вважається подовженим до 20.10.2014 року.

13.08.2013 року в судовому засіданні представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення неустойки на 4720,56 грн. та просить стягнути з відповідача 37 145,29 грн. неустойки за період з 21 жовтня 2012 року по 12 серпня 2013 року.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Виходячи з норм ст.22 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнята заява позивача про збільшення позовних вимог.

10.09.2013 року в судовому засіданні представник третьої особи надав письмові пояснення у справі у якому позовні вимоги прокурора вважає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Розгляд справи проводиться з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників сторін, третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2009 року, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендар, відповідач у справі) був укладений договір оренди державного нерухомого майна № 240-09 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування без права передачі в суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - будівлю магазину павільйонного типу площею 135,30 кв.м., що знаходиться на балансі станції Чернігів Державного територіально - галузевого об'єднання «Південна -Західна залізниця» (Балансоутримувач, третя особа у справі), та розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 15.06.2009 року і становить 207 171,37 грн.

У пункті 1.2. Договору визначено, що майно передано в оренду для здійснення торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 2.1. Договору сторонами погоджено, що Орендар вступає у користування майном у термін вказаний в Договорі але не раніше дати підписання сторонами даного Договору та Акта прийому-передачі орендованого майна.

Так, 20.10.2009 року за Актом прийому-передачі № 240/09 Позивач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування вказане вище нерухоме майно.

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995року № 786, зі змінами та доповненнями, до неї і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2009 року - 3138,65 грн.

Розмір орендної плати за перший після оренди - жовтень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень, вересень, жовтень 2009 року.

Відповідно до п. 10.1. Договору він укладений з 20.10.2009 року по 18.10.2012 року, строком на 2 роки 364 дні.

Пунктом 10.3 Договору передбачено, що зміни до умов договору або його розірвання допускається за умови взаємної згоди Сторін та з погодженням Балансоутримувача. Відповідні зміни розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою Стороною.

Відповідно до умов договору, а саме п.10.4 після закінчення строку дії Договору, питання про продовження даного договору на новий термін вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства діючого на момент закінчення Договору за умови належного виконання Орендарем умов Договору та при обов'язковій наявності письмової згоди Балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди

Із змісту п. 10.5. Договору слідує, що після закінчення строку дії договору питання продовження дії Договору вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства , діючого на момент закінчення договору та за умови належного виконання Орендарем умов Договору при обов'язковій наявності письмової згоди Балансоутримувача та дозволу органу уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Пунктом 10.6 Договору передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

10.08.2012 року, Регіональне відділення Фонду Державного Майна України по Чернігівській області, листом № 14-4-0266 звернулось до відповідача ФОП ОСОБА_1 в якому повідомило останнього, про з закінчення 18.10.2012 року строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 240-09 від 20.10.2009 року.

В даному листі також повідомлялось що відповідно до ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди, а тому відповідачу необхідно визначитись з намірами щодо продовження дії орендних правовідносин між сторонами. Крім того в разі наявності наміру на продовження дії договору оренди надати до регіонального відділення фонду державного майна відповідну заявку та відповідну згоду Балансоутримувача на продовження дії договору оренди.

В разі відмови від продовження дії договору оренди повернути майно відповідно до п. 10.9 Договору оренди.

05.09.2012 року, відповідачем на вищезазначений лист надано відповідь в якому зазначено про наявність наміру, щодо продовження дії Договору оренди.

На виконання умов Договору відповідачем також зазначено своє прохання на узгодження питання щодо продовження дії договору оренди. Крім того, в даному листі відповідачем зазначена згода на проведення нової незалежної оцінки майна та гарантована повна оплата її вартості.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 1 статті 13, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Правовідносини, що виникли між Оренодавцем та, Орендарем є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.

Частинами 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ч.1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, є договір № 240-09 від 20.10.2009 року оренди нерухомого майна що належить до державної власності та знаходиться на балансі станції Чернігів Державного територіального - галузевого об'єднання «Південно - Західна залізниці».

Взаємовідносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна регулюються нормами глави 58 ЦК України "Найм (Оренда)" з урахуванням особливостей, зазначених у нормах параграфу 5 Господарського кодексу України та Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом для спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1, 2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами ч. 1, 3 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України визначено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Орендодавцем за договором № 240-09 від 20.10.2009 року оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, що знаходиться на балансі станції Чернігів Державного територіального галузевого об,єднання «Південно - Західна залізниця» є регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області.

Порядок укладення договору оренди встановлений ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону (в редакції на час укладення договору № 240-09 від 20.10.2009 року), фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном (ч.2 ст.9 Закону).

Органи, уповноважені управляти майном, що перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим (ч. 3 ст. 9 Закону).

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника (ч. 4 ст. 9 Закону).

У справі, що розглядається, відсутній спір щодо дотримання закону під час укладення договору оренди нерухомого майна № 240-09 від 20.10.2012 року.

Разом з тим наявний спір, щодо продовження строку дії Договору оренди в зв'язку з ненаданням письмової згоди Балансоутримувача та органу уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем до закінчення строку договору, а саме 05.09.2012 року надано заявку на продовження строку дії договору оренди з проханням узгодити дане питання з відповідними органами відповідно до умов Договору.

Вивчивши п. 10.4 Договору суд дійшов висновку, що даним пунктом не визначено, що саме Орендар повинен отримувати письмову згоду на продовження дії договору оренди Балансоутримувача та органу що уповноважений управляти об'єктом оренди.

А отже, фактично відповідач за місяць до закінчення дії договору оренди своїм листом від 05.09.02012 року, запропонував Орендодавцю отримати відповідні погодження у зазначених в договорі установах.

Орендодавець в свою чергу прийняв дані умови, про що свідчать лист до ст. Чернігів ДТГО ПЗЗ № 18-4-02984 від 12.09.2012 року та лист до органу управління державним майном - Міністерства інфраструктури України №07-4-03750 від 02.11.2012 року з проханням надати висновки, щодо можливого продовження орендних правовідносин між сторонами.

Як вбачається з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на час продовження договору № 240 від 20.10.2009 року), орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника (ч. 4 ст. 9 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, лист, щодо погодження договору оренди регіональним відділенням Фонду державного мана України по Чернігівській області було направлено органу уповноваженому управляти об'єктом оренди 02.11.2012 року, а відповідь отримано лише 08.04.2013 року (лист № 3680/16/10-13 - а.с. 15).

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Крім того, в Постанові пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Як вбачається зі змісту листів наданих до матеріалів справи як на момент закінчення строку дії договору оренди так і на протязі місяця після закінчення строку дії договору в жодному з них відсутні заперечення, в розумінні ст. 764 Цивільного кодексу України, щодо продовження строку дії договору оренди.

Строк дії договору оренди закінчився 18.10.2012 року і лише 21.12.2012 року надійшов лист про повернення орендованого майна в зв'язку з недотриманням Орендарем умови продовження дії договору оренди.

Разом з тим, у листі №18-4-4417 від 21.12.212 року Орендодавцем зазначено, що ним було, ще 02.11.2012 року, направлено лист до органу управління державним майном - Міністерства інфраструктури України з проханням надати висновки, щодо продовження строку дії договору оренди однак відповіді на протязі вже більше місяця ними не отримано.

В той час як ч. 3 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко визначено, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника (ч. 4 ст. 9 Закону).

Заперечення Міністерства інфраструктури щодо продовження терміну дії договору оренди від 08.04.2013 року № 3680/16/10-13, направлено майже через півроку після закінчення строку дії договору оренди .

Оскільки відповідь від Міністерства інфраструктури України була надіслана Відповідачу в термін, який перевищив п'ятнадцять днів з дати надходження документів, згода на передачу в оренду майна, вважається фактично наданою, а продовження дії договору оренди погодженим з Міністерства інфраструктури України.

За таких обставин, суд вважає посилання позивача на відсутність погодження на продовження дії договору оренди безпідставним не доведеними належними доказами та такими, що порушують вимоги вищевказаних нормативних актів.

Крім того, змінами, які внесено до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника, і у разі якщо власник має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. (Закон України Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо захисту прав власників від 19 лютого 2009 року №1022-VI.)

У даному випадку власника майна - державу представляє орган, уповноважений управляти майном, що знаходиться в оренді, який відповідно до статті 6 Закону України "Про управління державним майном" розробляє стратегію розвитку державних підприємств, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням об'єктів, що перебувають в його управлінні.

Таким чином орган, уповноважений управляти майном, що знаходиться в оренді, в силу вимог Закону зобов'язується розглядати питання про використання орендованого майна для власних потреб та приймати відповідне рішення не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору оренди. В цей же термін повинен бути повідомлений орендар та орендодавець майна.

Як вбачається в матеріалах справи відсутнє своєчасно направлене (за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди) повідомлення від органу, уповноваженого управляти майном, про необхідність використання орендованого майна для власних потреб.

Отримання від органу, уповноваженого управляти майном, повідомлення про використання орендованого майна для власних потреб після спливу встановленого Законом тримісячного терміну не буде мати правових наслідків, оскільки такий термін визначений Законом і не може бути змінений суб'єктами даних правовідносин.

Позивачем також не спростовано твердження відповідача про те, що він добросовісно виконував свої обов'язки щодо сплати орендної плати протягом всього терміну дії орендних взаємовідносин, так відповідачем надані докази сплати орендної плати, надані договори страхування орендованого майна за весь час користування орендованим майном та надана згода на оплату незалежної оцінки щодо визначення вартості майна.

Крім того, п. 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Обов'язковість виконання зазначеного законодавчого припису не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Оскільки зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

В зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення укладений між сторонами договір оренди від 20.10.2009 року № 240-09 нерухомого майна що належить до державної власності, не припинив свою дію, в силу положень ст.764 Цивільного кодексу України та відповідно до пункту 10.4 згаданого договору, він вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Отже оскільки за викладених обставин суд дійшов висновку про те, що даний договір між сторонами є продовженим то вимога позивача щодо сплати неустойки є безпідставною.

Відтак, суд дійшов висновку: відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, лише у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

В порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що саме на даного відповідача має бути покладено відповідальність за порушення матеріального права.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати у відповідності до вимог ст.49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000 (р/р 37187500900002, УДКСУ у м. Чернігові. Чернігівської області. МФО 853592, код 14243893) в доход Державного бюджету (рахунок 31217206783002 в ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, код 38054398, отримувач: УК у м. Чернігові код 22030001,) судовий збір в розмірі 6692,61 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено: 13.09.2013 року.

Суддя Репех В.М.