Рішення № 33441467, 02.09.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2609/20234/12

№ 1110/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Демидовської А.І.

за участю секретаря Григорович Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 року позивач за первісним позовом звернувся до суду з заявою, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів за первисним позовом на його користь заборгованість за Кредитним договором на загальну суму 38 107,78 доларів США (еквівалент у гривнях згідно з офіційним курсом НБУ станом на 14.05.2012 року становить 304 481,17 грн.), а також стягнути судові витрати в сумі 3 044,82 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.08.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 (відповідач-1) був укладений Кредитний договір №20/П/08/2006-840, відповідно до умов якого позивач за первиснім позовом надав відповідачу-1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 15 785 доларів США на придбання автотранспортного засобу. Відсоткова ставка за користування кредитом складає 9,5% річних. Щомісячна плата за управління кредитом складає 0,4% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Відповідач -1 зобов'язувався щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімальний платіж у розмірі 326 доларів США.

15.08.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 (відповідачем-2) був укладений Договір поруки, відповідно до якого відповідач-2 зобов'язувався відповідати перед позивачем за неналежне виконання відповідачем-1 взятих на себе за Кредитним договором зобов'язань. Відповідач-1 взяті на себе зобов'язання по виплаті кредитних коштів не виконує, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за Кредитним договором відповідно до наданих розрахунків.

В березні 2013 року представником позивача за первиснім позовом було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за Кредитним договором на загальну суму 46 618,37 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 28.02.2013 року становить 372 620,66 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 441 грн.

Представник відповідача-1 проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та несправедливість наданого позивачем розрахунку заборгованості. В розрахунку заборгованості не враховано чотири платежі на загальну суму 1 373 долари США. Нараховані і зараховані суми відсотків по кредиту в таблицях «Загальна сума платежів клієнта по кредиту» та «Розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитом» не співпадають. Крім того, умовами кредитного договору не передбачений порядок зарахування коштів, у зв'язку з чим вважає протиправним самостійне визначення банком без погодження з відповідачем-1 порядку зарахування коштів, відповідно до якого незалежну від суми платежу спочатку зараховуються проценти, а потім тіло кредиту.

Крім того, під час розгляду справи представник відповідач-1 звернувся до суду із зустрічним позовом до первісного позивача про визнання кредитного договору недійсним.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що передбачена Кредитним договором щомісячна сума мінімально необхідного платежу у розмірі 326 доларів США є завищеною та не відповідає процентній ставці 9,5% річних та розміру плати за управління кредитом 0,4%, що, на думка позивача, свідчить про умисне введення його позивачем за первісним позовом в оману з метою отримання додаткового прихованого прибутку. Крім того, вважає, що наявність у відповідача за зустрічним позовом умислу на введення позивача за зустрічним позовом в оману з метою отримання прихованого додаткового прибутку виражається і в тому, що банк включив до щомісячної суми мінімально необхідного платежу, плату за управління кредитом, яка, на думку позивача за зустрічним позовом, не є послугою. Тому вважає, що в момент укладення кредитного договору позивач за зустрічним позовом була введена відповідачем за зустрічним позовом в оману щодо істотних умов договору, а саме ціни договору, в яку було включено оплату за дії, які не є послугою, та відсоткової ставки, яка насправді є більшою, ніж обумовлено сторонами в договорі, а тому волевиявлення позивача за зустрічним позовом щодо підписання кредитного договору на таких умовах суперечить її внутрішній волі, у зв'язку з чим просить визнати Кредитний договір недійсним. Разом з тим, просить визнати недійсними договір застави автомобіля та договір поруки.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання, призначене на 02.09.2013 року не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що в материалах справі є відповідна розписка (а.с. 150). Про причини своєї неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.

Представник відповідача-1 за первісним позовом в судовому засіданні проти задоволенні первісного позову заперечував в повному обсязі. Зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач-2 за первісним позовом в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.

Вислухавши представника видповидача-1 за первісним позовом, дослідивши матеріали справи та письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.08.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №20/П/08/2006-840, відповідно до п. 1.1., 1.2. якого відповідачу-1 за первісним позовом був наданий кредит в розмірі 15 785 дол. США на придбання транспортного засобу марки Mazda 3, 2006 року випуску (а.с. 11-14).

З метою забезпечення виконання зобов'язання 15.08.2013 року між позивачем за первісним позовом і ОСОБА_2 було укладено Договір поруки до Кредитного договору №20/П/08/2006-840, відповідно до п. 1.1. якого безвідзівно та безспірно зобовязується відповідати перед Кредитором за неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитного договору №20/П/08/2006-840 (а.с. 15-16).

Крім того, 15.08.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір застави автомобіля Mazda, 3, колір червоний, 2006 року випуску, номер шассі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

На підстві змін, внесених до статуту ВАТ «Комерційний банк «Надра», повне найменування банку змінилося на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (а.с. 31-32).

Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору відсотки за користування кредитом складають 9,5% річних, плата за управління кредитом - 0,4% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити банку).

Пунктами 1.4. та 3.3.4. Кредитного договору передбачено, що кредит надано до 15.08.2012 року.

Згідно з пунктами 3.3.1. та 3.3.2 кредитного договору погашення кредиту Позивачем мало здійснюватися шляхом щомісячних платежів у розмірі 326 дол. США.

Відповідно до розрахунків, наданих представником відповідача-1 за первісним позовом, загальна сума процентів за весь термін користування кредитом має складати 4 561,21 дол. США, загальна сума плати за управління кредитом за весь термін користування кредитом має складати 2 304,61 дол. США.

З урахуванням процентів та плати за управління кредитом Позивач повинен повернути банку 15 785 + 4 561,21 + 2 304,61 = 22 650,82 дол. США.

Враховуючи те, що кредит надано на 6 років (72 місяці) щомісячний платіж має складати 22 650,82 : 72 = 314,59 дол. США.

Таким чином, передбачена п. 3.3.2. кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу у розмірі 326 дол. США не відповідає процентній ставці 9,5 % річних та розміру плати за управління кредитом 0,4%.

Статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема, свобода договору.

Водночас, цією ж нормою до засад цивільного законодавства віднесено також справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 2 ст. 6 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

З Кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 15 785 дол. США та розмір відсотків - 9,5%.

Підписуючи кредитний договір, позивач за зустрічним позовом погоджувалася на отримання саме 15 785 дол. США строком на 6 років з відсотковою ставкою 9,5 % та платою за управління кредитом - 0,4%.

Наведені розрахунки підтверджують, що під час укладення кредитного договору відповідач за зустрічним позовом приховав від позивача за зустрічним повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача за зустрічним позовом в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач за зустрічним позовом сплатив би відповідачу за зустрічним позовом, погашаючи кредит у порядку, визначеному кредитним договором.

Таким чином, підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем за зустрічним позовом під впливом обману з боку відповідача за зустріним позовом з метою отримання останнім прихованого додаткового прибутку.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 634 ЦК України, кредитний договір №20/П/08/2006-840 є договором приєднання, оскільки зміст та умови були визначені банком у типовій формі кредитного договору, який пропонується банком всім клієнтам та міг бути укладений з Позивачем лише шляхом його приєднання до запропонованого договору в цілому. Внесення змін або будь-яких доповнень щодо умов та змісту кредитного договору не допускалось. Зазначена форма є стандартною у будь-яких випадках та корекції не підлягає.

Таким чином, дана обставина є підтвердженням того, що відповідач за зустрічним позовом, спонукаючи позивача за зустрічним позовом до підписання кредитного договору саме з визначеними банком змістом та умовами, умисно ввів його в оману.

Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Крім того, наявність у відповідача за зустрічним позовом умислу на введення позивача за зустрічним позовом в оману з метою отримання прихованого додаткового прибутку виявляється і в тому, що останній, переконавши позивача за зустрічним позовом в законності умов договору та надавши для підписання кредитний договір з визначеними ним умовами, включив до щомісячної суми мінімально необхідного платежу, плату за управління кредитом (п. 3.3.1. договору), яка за своєю природою не є послугою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, вказана норма передбачає, що позичальник за користування кредитом повинен сплатити банку проценти, які і є доходом банку від послуги надання кредиту.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

З наведеного вбачається, що у зв'язку з тим, що від дій банку щодо управління кредитом споживач жодних матеріальних чи нематеріальних благ не отримує, тому такі дії банку не є послугою, а відтак не можуть бути предметом кредитного договору.

За таких обставин, умова договору щодо плати за управління кредитом є такою, що суперечить ч. 1 ст. 1054 ЦК України та п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, відповідач за зустрічним позовом, включивши до щомісячної суми мінімально необхідного платежу плату за управління кредитом, ввів в оману позивача за зустрічним позовом з метою отримання прихованого додаткового прибутку.

До того ж, суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України „Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визнає, що споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги.

Таким чином, в момент укладення кредитного договору, позивач за зустрічним позовом був введений в оману відповідачем за зустрічним позовом щодо істотних умов договору, а саме ціни договору, в яку було включено оплату за дії, які не є послугою, та відсоткової ставки, яка насправді є більшою, ніж обумовлено сторонами в договорі, а тому волевиявлення позивача за зустрічним позовом щодо підписання кредитного договору на таких умовах суперечать його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Викладені обставини свідчать про наявність правових підстав для визнання кредитного договору №20/П/08/2006-840, укладеним 15.08.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, недійсним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (ч. 2 ст. 548 ЦК України).

Таким чином, в силу приписів ч. 1 ст. 236 та ч. 2 ст. 548 ЦК України договір застави автомобіля та договір поруки також підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення первісного позову не має, тому в його задоволення слід відмовити в повному обсязі.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 203, 215, 230, 236, 548, 627, 634, 1054, 1167, ЦК України, ст.ст. 57, 79, 88, 123, 130, 174, 208-209, 212-215, 209, 222, 224-228, 232 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити повністю.

Визнати кредитний договір №20/П/08/2006-840 від 15.08.2006 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, недійсним повністю.

Визнати договір застави автомобіля Mazda, 3, колір червоний, 2006 року випуску, номер шассі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 15.08.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, недійсним.

Визнати договір поруки до Кредитного договору №20/П/08/2006-840 від 15.08.2006 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2, недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а якщо сторони під час проголошення рішення не були присутні, то протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: А.І. Демидовська