Постанова № 33426220, 09.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р. Справа № 917/900/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

ппозивача - Мітіної Н.О. за довіреністю

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКраЗ" м. Кременчук (вх. № 2395 Х/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.13 р. у справі № 917/900/13

за позовом Товариство з обмеженною відповідальністю "УПЕК Трейдинг" м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраЗ" м. Кременчук

про стягнення 261 642,73 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.07.13 р. по справі № 917/900/13 (суддя Тимощенко О.М.) позов задовольно повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УПЕК Трейдинг" 261 642,73 грн. основного боргу, 5 232,85 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/900/13 від 16.07.13 р. в повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову в стягненні боргу з Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УПЕК Трейдинг". В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог відповідач зазначає про те, що він не отримував рахунків на оплату товару, в зв'язку з чим вважає, що строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав. Крім того, відповідач вважає, що товар, який був вказаний в наданих позивачем накладних не можна вважати таким, що був поставлений відповідно до умов договору, оскільки товар та ціна, які були у них зазначені не співпадають із товаром та ціною, які були вказані в специфікації до договору поставки від 28.02.2012 № 56/12.

Позивач 06.08.13 р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає безпідставними наведені відповідачем доводи, а рішення суду законним і обґрунтованим, прийнятим при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, які відповідають фактичним обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.09.2013.

Відповідач участь свого уповноваженого представника в призначене судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не попередив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "УПЕК Трейдинг" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "АвтоКраз", (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 56/12, за умовами якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та проводить оплату за товар у номенклатурі, кількості і по цінам, передбачених в специфікаціях, які після підписання сторонами будуть вважатися невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1. договору) (арк. справи 12).

Відповідно до п. 1.3. договору, асортимент, кількість, ціна на поставлену продукцію погоджується сторонами на підставі заявки покупця і відображається в специфікаціях до даного договору.

10.07.2012 року сторонами була підписана специфікація до договору поставки №56/12 від 28.02.2012 року.

В даній специфікації було визначено наступний асортимент товару за цінами:

Вал 257-1802085-01 ціна за 1 шт. 435,00 грн.;

6437-3501070 барабан ціна за 1 шт. 999,00 грн.;

6510-3501070 барабан ціна за 1 шт. 1221,85 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним було належним чином виконано умови договору поставники та здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 1 159 662,80 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 19-42).

Також позивач в своїй позовній заяві зазначив, що покупцем (відповідачем) було здійснено часткове повернення товару, що підтверджується товарними накладними (а. с. 85-86).

Однак, відповідач оплату товару здійснив частково, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 261 642,73 грн., яка на час звернення позивача до господарського суду відповідачем не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 261 642,73 грн. за отриманий ним товар.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором № 56/12 від 28.02.2012.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивачем за період з 02.03.2012 року по 27.12.2012 року включно, здійснювалась поставка відповідачу товару за письмовими заявками останнього (арк. с. 59-60,62,64,69,71,72-73,75-76,77,79-80,82-83) та за специфікацією по даному договору. Дані поставки підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін товарними накладними в яких є вказівка саме на договорі №56/12 від 28.02.2012 р., та довіреностями на отримання цінностей.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 1159662,80 грн., що підтверджується - товарними накладними: № 565/1 від 02.03.2012 р. на суму 163 422,00 грн.; № 2151/1 від 20.06.2012 р. на суму 99 681,60 грн.; № 2778/1 від 13.08.2012 р. на суму 20 358,00 грн.; № 2881/1 від 22.08.2012 р. на суму 71 928,00 грн.; № 2944/1 від 29.08.2012 р. на суму 140 757,12 грн.; № 2945/1 від 29.08.2012 р. на суму 9 661,68 грн.; № 3011/1 від 06.09.2012 р. на суму 78 355,26 грн.; № 3306/1 від 05.10.2012 р. на суму 45 534,84 грн.; № 3657/1 від 08.11.2012 р. на суму 123 006,48 грн.; № 3977/1 від 05.12.2012 р. на суму 44 861,16 грн.; №4109/1 від 20.12.2012 р. на суму 109 652,40 грн.; № 4187/1 від 27.12.2012 р. на суму 252 444,26 грн. (а.с.19,21,23,25,27-28,30,32,34,37,39,41), які підписані уповноваженими представниками сторін.

Дослідивши надані позивачем копії видаткових накладних, колегія суддів вважає, що вони повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять обов'язкові реквізити первинних документів, у тому числі посилання на договір № 56/12 від 28.02.2012 року, а також особистий підпис осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем поставлено йому товар за накладними в яких вказано інший асортимент товару та іншу ціну на товар ніж в специфікації від 10.07.2012 року, а новий асортимент та нова ціна сторонами не погоджувалися, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1.3. договору, асортимент, кількість, ціна на поставлену продукцію погоджується сторонами на підставі заявки покупця і відображається в специфікаціях до даного договору.

В матеріалах справи наявна підписана сторонами 10.07.2012 року специфікація договору поставки № 56/12 від 28.02.2012 року, в якій визначено асортимент, кількість та ціну на товар який буде поставлятися.

В товарних накладних наданих позивачем в якості доказів поставки відповідачу товару у період з 02.03.2012 по 27.12.2012 року включно, дійсно зазначено деякий товар та ціну на товар, які не співпадають із специфікацією. Але з наданих позивачем листів заявок відповідача та листів відповідей позивача вбачається, що позивач повідомляв відповідача про зміну ціни на товар, а відповідач гарантував оплату товару по новій ціні та здійснював часткові проплати за товар тим самим приймаючи нову ціну. Також відповідач у своїх листах заявках сам просив поставити позивача товар, який не входить до специфікації (арк. с. 59, 62,69).

До того ж, відповідач засвідчив належність поставленого позивачем товару своїм підписом у видаткових накладних, чим погодив поставку товару в асортименті та за ціною, вказаними у товарних накладних.

За умовами пункту 4.2 договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим продавцем після оформлення накладних на товар.

Крім того, про прийняття поставки товару відповідачем за договором № 56/12 від 28.02.2012р. свідчать додані до матеріалів справи позивачем банківські виписки (а.с. 43-51) з проплатами відповідача із призначенням платежу згідно договору №56/12 від 28.02.2012р., або згідно рахунків № 199 від 28.02.2012р.; № 699 від 10.07.2012р., в яких як вже зазначалося судом раніше є посилання саме на договір №56/12 від 28.02.2012р.

Реквізит "призначення платежу" у платіжних дорученнях заповнюється самостійно платником у відповідності до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

Отже, відповідач після підписання договору №56/12 від 28.02.12р., та отримання ним товару, здійснивши часткову оплату за отриманий товар, визнавав факт наявності в нього зобов'язання з оплати вартості товару за договором № 56/12 від 28.02.12р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив повернення товару на суму 242838,71 грн., що підтверджується товарними накладними (а.с. 85,86), а також часткову оплату товару на загальну суму 655181,36 грн., про що свідчать банківські виписки (а.с. 43-51).

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Відповідно до пункту 3.1. договору, розрахунки за даним договором повинні були проводитися в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування 100% передоплати на поточний рахунок продавця на протязі 5-ти днів з моменту виставлення рахунку.

Позивачем надано суду рахунки фактури (№199 від 28.02.2012р., №623 від 19.06.2012р., №692 від 07.07.2012р., №699 від 27.07.2012р.,№3306/1 від 05.10.2012р., №3657/1 від 08.11.2012р., №4109/1 від 20.12.2012р., №4187/1 від 27.12.2012р.), які виставлялися позивачем відповідачу на оплату поставленого товару з посиланням на договір №56/12 від 28.02.2012 року та податкові накладні, в яких дані поставки за договором №56/12 від 28.02.2012 року включені позивачем у податкові зобов'язання.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивач не виставляв рахунків є безпідставними. До того ж, наявні в матеріалах справи докази часткової оплати відповідачем товару свідчать про те, що відповідач на протязі господарських правовідносин з позивачем за договором поставки № 56/12 від 28.02.2012 з лютого 2012 по листопад 2012 при оплаті за поставлений товар завжди зазначав у платіжних документах посилання на рахунок або договір.

Крім того, відповідачем не надано до суду доказів звернення до позивача про відсутність або неотримання виставлених позивачем рахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, оскільки факт отримання відповідачем товару є доведеним, відповідачем будь-якими доказами не спростовується, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі документів: договору, специфікації, товарних накладних, платіжних документів, інших матеріалів справи достеменно встановлено та відповідачем належними доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену продукцію за договором № 56/12 від 28.02.2012 становить 261 642,73 грн.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 261 642,73 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2013 року.

Керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "АвтоКраЗ" м. Кременчук залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2013 у справі № 917/900/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 09.09.2013

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.