Постанова № 33426011, 12.09.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2013 року Справа № 904/2893/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Назаренко С.Г.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 10.09.2013 року:

позивача: Міняєв А.О.- предст., дов.№64/13-юр від 14.05.2013 року

відповідача: Трофименко В.В.- предст., дов. від 14.05.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2013 року у справі №904/2893/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (м. Київ)

до: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ)

про: розірвання договору зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.2012 року; зобов'язання укласти додаткову угоду №3 від 15.10.2012 року і повернення товару на суму 1606609,55 грн.

та за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ)

до: товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (м. Київ)

про: стягнення 1209018,18 грн. заборгованості за послуги зберігання за договором зберігання нафтопродуктів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2013 року (підписано 15.07.2013р.) у справі №904/2893/13 (колегія суддів у складі: Рудь І.А., Суховаров А.В., Юзіков С.Г.) частково задоволений первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (м. Київ) до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ) про розірвання договору зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.2012 року; зобов'язання укласти додаткову угоду №3 від 15.10.2012 року і повернення товару на суму 1606609,55 грн. і розірваний договір зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.2012р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» і товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою комерційною фірмою «Техметалосервіс»; зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничу комерційну фірму «Техметалосервіс» повернути товариству з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» нафтопродукти, які перебувають на відповідальному зберіганні по договору зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.2012р. на загальну суму 1606609 грн. 55 коп., а саме:

- бензин автомобільний екологічно покращений АИ-92-10 в кількості 39,830т., загальною вартістю 413082 грн. 21 коп.;

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт F вид 1 в кількості 53,103т. загальною вартістю 452930 грн. 93 коп.;

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт С вид 1 в кількості 91,971т. загальною вартістю 740596 грн. 41 коп..

Крім того, стягнено з відповідача по первісному позову на користь позивача стягнений сплачений останнім судовий збір в сумі 33205 грн. 20 коп. В решті первісного позову було відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ) до товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (м. Київ) про стягнення 1209018,18 грн. заборгованості за послуги зберігання за договором зберігання нафтопродуктів було відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2013р. у даній справі, відповідач по первісному позову - товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма «Техметалосервіс», в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги по зустрічному позову, а у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі. Скаржник зазначає, що судом були неправильно застосовані норми матеріального права. Скаржник, зокрема, зазначає, що позивач в односторонньому порядку безпідставно відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань щодо постійного заповнення резервуарів, що є порушенням умов договору зберігання, але судом не було надано жодної оцінки цим обставинам. Скаржник також зазначає, що додатковою угодою №2 від 15.06.2012 року сторони узгодили продовжити строк дії договору до 31.12.2013 року і це рішення було прийнято за місяць до відмови позивача від виконання умов договору, що свідчить що позивач не мав наміру припиняти господарські відносини. Відповідач за первісним договором також вважає укладеною додаткову угоду №3 відповідно до вимог ст. 945 ЦК України і пунктів 4.18 і 4.19 договору зберігання. Позивач також був зобов'язаний оплачувати послуги зберігання невикористаних об'ємів резервуарів. Порушення договору з боку відповідача призвело до заподіяння збитків, але суд не звернув увагу на ці обставини. Відповідач також зазначає, що технічно неможливим є видача «мертвих залишків» без заповнення резервуарів новим об'ємом аналогічних нафтопродуктів або до планової зачистці резервуарів (яка передбачена у лютому 2014 року). Про ці обставини було повідомлено позивача, але останній відмовився від отримання нафтопродуктів зазначеним шляхом. Крім того, момент видачі «мертвих залишків» сторонами було поставлено під умову - припинення дії договору. У зв'язку з тим, що на момент виникнення спірної ситуації між сторонами договір зберігання був чинним, то правових підстав вимагати повернення «мертвих залишків» у позивача не було. Скаржник також заперечує проти того, що судове рішення було винесене без участі його представника, що, на думку останнього, є порушенням процесуального права.

Позивач за первісним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (м. Київ) - у відзиву на апеляційну скаргу і представник позивача у судовому засіданні зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Доводи скаржника, що позивач порушив умови договору, є безпідставними з огляду на додаткову угоду №1 від 13.03.2012 року. Позивач при цьому також посилається на п.1.4 договору зберігання, відповідно до якого зберігання товару здійснюється до пред'явлення вимоги поклажодавця (позивач) про повернення товару та/або про відвантаження товару третім особам. Позивач з липня 2012 року пропонував повернути передані на зберігання товари, але відповідач відмовляється від виконання зобов'язань. Товар, який був переданий на зберігання, не переходить у власність зберігача. Щодо додаткової угоди №3, то вона не узгоджена сторонами та не підписана з боку ТОВ «БНК-Україна», тобто не набула чинності. Позивач також зазначає, що послуги по зберіганню прийнятого товару оформлюються актами наданих послуг, тому направлення з боку зберігача будь-яких рахунків, які не підтверджені актами, є безпідставним і не передбачає обов'язків оплати, у зв'язку з чим зазначені рахунки були повернуті відповідачу.

Розпорядженням секретаря судової палати №940 від 14.08.2013 року у зв'язку з відпустками суддів постійної колегії суддів Лотоцької Л.О. і Бахмат Р.М. та на підставі наказів голови суду №7 від 17.01.2011 року і №13 від 03.07.2012 року справа передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Павловського П.П. і Науменка І.М.

Ухвалою суду від 21.08.2013 року розгляд справи було відкладено на 10.09.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Лотоцької Л.О. від 10.09.2013 року №965 у зв'язку з виходом з відпусток суддів постійної колегії Лотоцької Л.О. і Бахмат Р.М. та на підставі наказів голови суду №7 від 17.01.2011р. і №13 від 03.07.2012р., справа була передана колегії суддів у складі: головуючий суддя Євстигнеєв О.С., судді: Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 10.20 12 вересня 2013 року.

Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 07.03.12р. між товариством з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою комерційною фірмою «Техметалосервіс» (зберігач) був укладений договір зберігання нафтопродуктів №07/03/12, відповідно до умов якого зберігач зобов'язується за плату надавати поклажодавцю послуги по прийманню, зливу, відвантаженню та зберіганню нафтопродуктів (надалі - товар) протягом строку дії даного договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.10.1 Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін й скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2012р., а в частині розрахунків між сторонами та повернення товару поклажодавцю - до повного виконання зобов'язань.

Додатковою угодою № 2 від 15.06.12р. сторони узгодили продовжити строк дії Договору до 31.12.2013р.

Згідно із п. 1.3 Договору, товар зберігається на складському комплексі (надалі - нафтобаза), розташованому за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25 в.

Відповідно до п. 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 13.03.12р., товар, що передається на зберігання, не переходить у власність зберігача та повинен бути повернутий за першою вимогою поклажодавця протягом 5 діб з моменту отримання зберігачем вимоги про повернення.

За умовами п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 13.03.12р., зберігач резервує та надає поклажодавцю очищені резервуари для зберігання наступних видів нафтопродуктів: бензин АИ-92, бензин АИ-95, дизельне пальне; а також передає поклажодавцю акти очищення резервуарів, що надаються для зберігання нафтопродуктів.

На виконання умов Договору поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання наступні нафтопродукти, про що сторонами складені відповідні акти, які наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 29-44):

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт F, вид 1 в кількості 687 120 т. (Акт № 1/БНК приймання-передачі на відповідальне зберігання від 21.03.2012р.);

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт F, вид 1 в кількості 751 362 т. (Акт № 2/БНК приймання-передачі на відповідальне зберігання від 22.03.2012р);

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт F, вид 1 в кількості 1 023 180 т. (Акт № 3/БНК приймання-передачі на відповідальне зберігання від 23.03.2012р);

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт F, вид 1 в кількості 516 260 т. (Акт № 4/БНК приймання-передачі на відповідальне зберігання від 24.03.2012р);

- паливо дизельне автомобільне ЕН 590 сорт С, вид 1 в кількості 974 065 т. (Акт №5 приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 10.06.2012р. за формою № 5- НП);

- бензин автомобільний екологічно покращений АІ-92-10 в кількості 534 136 т. (Акт № 6 приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.06.2012р. за формою № 5-НП).

Згідно із п. п. 7.1., 7.2 Договору оплата послуг зберігання здійснюється поклажодавцем у відповідності із заявленим об'ємом партії до вивантаження вагонів на складі. Послуги по зберіганню прийнятного товару оформлюється актами наданих послуг. Взаєморозрахунки сторони здійснюються щомісячно на основі вищезазначених підписаних сторонами актів.

Поклажодавець оплачує послуги зберігача по зберіганню товару на підставі рахунків, виставлених зберігачем, в строки, зазначені в рахунку, але не більше 2 банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 7.3 Договору).

Відповідно до п. 8.7 Договору, внесеному Додатковою угодою № 1 від 13.03.12р., у випадку припинення (розірвання) даного Договору з будь-яких підстав, передбачених даним Договором та/або діючим законодавством України, зберігач повинен повернути поклажодавцю нафтопродукти, що знаходяться на зберіганні на момент такого припинення (розірвання) в повному обсязі, включаючи «мертві залишки». Витрати по відвантаженню «мертвих залишків» з резервуарів покладаються на зберігача.

Частково задовольняючи позовні вимоги по первісному позову, місцевий господарський суд зазначив, що 20.08.2012р. ТОВ «БНК-Україна» звернулося до ТОВ НВКФ «Техметалосервіс» з листом № 981 від 20.08.2012р. з вимогою видати товар в повному обсязі відповідно до умов Договору та заявок поклажодавця, який був залишений відповідачем без задоволення.

Листами № 1060 від 31.08.2012р., № 1108 від 11.09.12р. ТОВ «БНК-Україна» повторно зверталося до ТОВ НВКФ «Техметалосервіс» з вимогою виконати зобов'язання за договором зберігання про повернення нафтопродуктів, які належить позивачу на праві власності, що також залишені відповідачем без задоволення.

Листом № 1240 від 15.10.12р. позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору зберігання № 07/-03/12 від 07.03.12р. та направив на адресу відповідача для підписання відповідну додаткову угоду № 3 від 15.10.12р.

Задовольняючи вимоги про повернення нафтопродуктів, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не виконав умови договору в частині повернення товару зі зберігання у встановлений договором строк і у поклажодавця є право вимагати повернення товару, який йому належить. Це є порушенням з боку відповідача як умов договору, так і ст. 525, 526, 936, 948, 949, 953 Цивільного кодексу України.

З такими висновками суду погодитися не можна, виходячи із наступного: відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За змістом ст. 938, 949 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно зі статтею 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як було встановлено судом відповідачем за первісним позовом, в порушення умов Договору, на вимогу позивача за первісним позовом, товар зі зберігання повернутий не був.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи (в тому числі листування між сторонами у період з липня по листопад 2012 року) 13.08.2012 року відповідач направив на адресу позивача лист за №13/07, у якому повідомив останнього, що технологічний не підйомний залишок світлих нафтопродуктів в п'яти резервуарах РВС-1000 на складі світлих нафтопродуктів у с. Партизанське складає близько 200 м3 (у тому числі бензину - 30 м3) - т.1 а.с. 58.

Як вже було зазначено, позивач 20.08.2012 року направив лист №981, у якому просив видати йому товар у повному обсязі або придбати цей об'єм нафтопродуктів (т.1 а.с. 59). На цей лист 22.08.2012 року за вих. №22/01 була надана відповідь про неможливість з технологічних умов («мертві залишки») видати передані на зберігання нафтопродукти у повному обсязі і зазначено, що технологія роботи бази передбачає видачу не підйомних залишків тільки шляхом витиснення (заміною шляхом наповнення) новими нафтопродуктами (т.1 а.с. 60).

Але позивач листом від 31.08.2012 року за №1060 знову заявив вимогу про виконання відповідачем п.2.1 договору і видачі залишку нафтопродуктів протягом 5 днів з дня отримання вимоги поклажодавця (т.1 а.с. 61).

05.09.2012 року відповідач відповів на цю вимогу листом №5/01, у якому зазначив, що спеціалістами проводяться заходи щодо аналізу можливості підйому частини технологічних залишків із резервуарів; за попередніми даними без порушення технології роботи складу без заподіяння шкоди об'єкту можливо підйом від 30 до 40 м3 дизельного пального (т.1 а.с. 62).

11.09.2012 року позивач знову заявив вимогу про повернення нафтопродуктів, у тому числі і «мертвих залишків» (т.1 а.с. 63). У цьому ж листі позивач запропонував відповідачу вважати договір від 07.03.2012 року №07/03/12 розірваним з 30.09.2012 року.

Сторонами також була проведена нарада щодо взаємовідносин сторін, але до будь-яких наслідків це не призвело (т.1 а.с. 64-68).

15.10.2012 року за вих. №1240 позивач направив на адресу відповідача лист «Про розірвання договору зберігання», у якому зазначив, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором в частині повернення нафтопродуктів протягом 5 днів з моменту отримання вимоги про повернення, тому позивач направляє два примірними додаткової угоди №3 від 15.10.2012 року про розірвання договору, просить підписати і один примірних повернути позивачу. До листа була додана додаткова угода №3 від 15.10.2012 року (т.1 а.с. 69-72).

08.11.2012 року позивач направив відповідачу передсудове повідомлення №1390 і акти звіряння (№1390/1).

Відповідач відмовився підписати додаткову угоду про розірвання договору (лист №8/01 від 08.11.2012 року) у зв'язку з повним виконанням ним умов договору зберігання (т.1 а.с. 74).

Задовольняючи позов в частині повернення нафтопродуктів і розірвання договору суд послався на наступні норми матеріального права:

«Згідно положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Нормами ст. 652 Цивільного кодексу України визначена можливість розірвання договору, у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми та надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт істотного порушення відповідачем умов договору зберігання нафтопродуктів № 07/03/12 від 07.03.2012р.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню».

Отже, суд задовольнив вимоги позивача про повернення нафтопродуктів і розірвання договору з тих обставин, що відповідач зобов'язаний повернути товари зі зберігання за першою вимогою поклажодавця. Це не було зроблено, що є суттєвим порушенням умов договору і, відповідно, підставою для його розірвання.

Судова вважає зазначені висновки суду передчасними, виходячи із наступного: відповідно до п. 8.7 в редакції додаткової угоди №1 «мертві залишки» підлягають поверненню тільки у випадку припинення договору. Як вбачається із матеріалів справи об'єм «мертвих залишків» за зарезервованими резервуарами складає 200 м3, а позивач просив відповідача повернути зі зберігання нафтопродукти в об'ємі 184,904 м3, тобто мова йде саме про повернення так званих «мертвих залишків», які не можуть бути повернуті шляхом підйому нафтопродуктів, а лише у випадку витиснення шляхом зливу нової партії нафтопродуктів, що неможливо внаслідок обмежень, передбачених п.2.8 договору або чистки резервуару. Оскільки станом на день розгляду справи місцевим господарським судом сторони не розірвали договір зберігання за своєю згодою, у відповідача відсутній обов'язок повернення «мертвих залишків» (такий обов'язок виникає тільки у випадку припинення договору, що не відбулося).

Розірвання ж договору за рішенням суду можливе лише внаслідок суттєвого порушення умов договору. Не повернення відповідачем «мертвих залишків» на вимогу позивача не є суттєвою умовою договору, оскільки такий обов'язок виникає тільки у випадку його припинення. Отже, оскільки з боку відповідача не було допущено порушення умов договору, суд передчасно прийняв рішення про його дострокове розірвання.

Зазначені обставини є підставою для скасування судового рішення в частині первісного позову і відмови у задоволенні цього позову у повному обсязі.

Щодо зустрічного позову, то судова колегія також не погоджується із судовим рішенням, яким у задоволенні цього позову було відмовлено.

Відмовляючи у зустрічному позові, місцевий господарський суд, зокрема, зазначив, що позивач за зустрічним позовом як на підставу позовних вимог послався на додаткову угоду № 3 від 10.09.12р. до Договору зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.12р., на підставі положень якої ТОВ НВКФ «Техметалосервіс» нараховує плату за послуги зберігання. При вирішенні спору судом було встановлено, що зазначена угода не узгоджена сторонами та не підписана ТОВ «БНК-Україна», що, на думку суду, унеможливлює нарахування та стягнення грошових коштів по наданню послуг зберігання , оскільки не має ніякої юридичної сили.

Суд також послався на відсутність актів наданих послуг, які є поряд із рахунками підставою для оплати послуг зберігання.

З такими доводами місцевого господарського суду також не можна погодитися в силу наступного: відповідно до статті 174 Господарського процесуального кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, визначено статтею 189 Господарського кодексу України. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом статті 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо його усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, в договорі зберігання нафтопродуктів №07/03/12 від 07.03.2012 року сторони в обов'язках зберігача (розділ 4) передбачили, що зберігач зобов'язаний направити поклажодавця письмове повідомлення про виникнення обставин, у зв'язку з якими виникає необхідність передачі товару на зберігання іншій особі та/або виникає необхідність зміни умов зберігання товару та/або виникає необхідність продажу товару (п. 4.18). У випадку виникнення обставин, зазначених у попередньому пункті договору (а саме: у п. 4.18) зберігач має право передати товар на зберігання третій особі та/або змінити умови зберігання товару та/або продати товар не раніше спливу 10 робочих днів з моменту отримання поклажодавцем повідомлення, направленого останньому відповідно до п.4.18 Договору і якщо у вказаний строк (10 робочих днів) зберігачем не було отримано згоду або заборону поклажодавця на передачу товару на зберігання третій особі та/або зміну умов зберігання товару та/або продажу товару.

Відповідно до наданих сторонами документів позивач за зустрічним позовом неодноразово звертався з листами до відповідача, у яких зазначав, що зарезервовані резервуари ємністю 4000 м3 не використовуються з серпня 2012 року, оскільки в них знаходяться «мертві залишки» товару і останні не можуть бути використані для зберігання інших нафтопродуктів (або на підставі іншого договору зберігання з іншим поклажодавцем), виходячи із умов п. 2.8 Договору зберігання (перелік і зміст зазначених листів зазначений вище).

У зв'язку з відмовою позивача за зустрічним позовом від заповнення зарезервованих резервуарів і заподіянням у зв'язку з цими обставинами значних збитків зберігачу, останній в порядку пунктів 4.18 і 4.19 Договору зберігання направив поклажодавцю повідомлення про необхідність укладення додаткової угоди у зв'язку з тим, що умови зберігання «мертвих залишків» суттєві відрізняються від загальних і призводять до ряду негативних наслідків як для зберігача, так і для поклажодавця, а саме: втрачається якість палива, суттєво збільшуються втрати, змінюється геометрія ємкості для зберігання, з'являється можливість деформації і повного пошкодження резервуару; з'являється можливість підсосу повітря в технологічні трубопроводи і виходу з ладу насосів; збільшується корозія резервуарів (лист №10/02 від 10.09.2012 року, від 08.11.2012 року №8/01 - т.2 а.с. 33-34). Одночасно на адресу відповідача по зустрічному позову була направлена додаткова угода №3 від 10.09.2012 року. Оскільки відповідь на даний лист отриманий не був позивач за зустрічним позовом повторно направив додатку угоду №3 кур'єрською поштою (т.2 а.с.28).

Зазначеною додатковою угодою №3 позивач за зустрічним позовом (зберігач) змінив умови зберігання нафтопродуктів у порядку пунктів 4.18 і 4.19 Договору зберігання, а оскільки поклажодавець не заперечив проти зазначених змін, останні по закінченні 10 робочих днів з дня їх отримання поклажодавцем набули чинності.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Необхідно відмежовувати поняття "підстава" зміни договору від поняття "спосіб" зміни договору. Наявність самої підстави для зміни договору не може тягнути за собою правові наслідки, що пов'язані із зміною договору у зв'язку з такою зміною. Настання названих наслідків може мати місце після вчинення сторонами договору, або лише однією із сторін договору, визначених законом або договором правових дій: домовитись зміну та надати згоду на таку зміну договору, відмовитися від договору на свій розсуд шляхом вчинення одностороннього правочину, змінити договір шляхом вчинення одностороннього правочину, заявити відповідну вимогу до суду. Отже, загалом можна визначити три способи розірвання договору: 1) за згодою сторін; 2) за рішенням суду; 3) у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі чи частково, якщо таке право встановлено договором або законом. Аналогічні способи існують і щодо зміни договору.

В нашому випадку має місце здійснення одностороннього правочину з боку зберігача за відсутності заперечень у встановлений строк з боку поклажодавця в порядку, встановленому договором між сторонами.

Тобто, в даному випадку, подаючи зустрічний позов, зберігач правомірно використав змінені умови зберігання відповідно до додаткової угоди №3.

Наданий позивачем по зустрічному позову розрахунок виконаний відповідно до змінених умов зберігання і відповідає цим умовам (т.2 а.с. 52).

Факт підписання або не підписання додаткової угоди №1 до договору зберігання з боку позивача по зустрічному позову не є вирішальним при вирішенні спору за зустрічним позовом і не впливає на рішення суду з цього питання.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду прийнято по неповно дослідженим матеріалам справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Судом також неправильно були застосовані норми матеріального права, якими врегульовані правовідносини сторін, що в силу ст.104 ГПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги відповідача по первісному позову, скасування прийнятого судом рішення і прийняття нового рішення, яким у позовних вимогах первісного позову слід відмовити у повному обсязі, а позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити.

Оскільки господарський суд правомірно відмовив у задоволенні первісного позову в частині зобов'язання відповідача укласти з позивачем додаткову угоду №3 від 15.10.2012 року (в редакції поклажодавця), а скаржником сплачений судовий збір у тому числі і за скасування судового рішення в цій частині, то судовий збір в сумі 573,50 грн. відшкодуванню за рахунок позивача по первісному позову не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (м. Дніпропетровськ) задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2013 року у справі №904/2893/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог по первісному позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БНК-Україна» (01033, м. Київ, вул.. Жилянська, б. 48, 50А (літера А), код ЄДРПОУ 36949031) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої комерційної фірми «Техметалосервіс» (49027, м. Дніпропетровськ, вул.. Котляревського, 5/28; 49044, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, б. 39, оф. 25; код ЄДРПОУ 31136772) 1209018 грн. (один мільйон двісті дев'ять тисяч вісімнадцять грн.) 18 коп. заборгованості за договором зберігання, 24180 (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят грн.) 37 коп. витрат по сплаті судового збору при поданні зустрічного позову і 28729 (двадцять вісім тисяч сімсот двадцять дев'ять грн.) 78 коп. витрат по сплаті судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Дніпропетровської області видати накази відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України.

Головуючий суддя: О.С.Євстигнеєв

Судді: Л.О.Лотоцька

Р.М.Бахмат