Ухвала суду № 33421585, 27.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6087/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря: Федорової Г.Г., Ганечко О.М., Троян Н.М., Каленюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 22.04.2013 року № 0002692220 та № 0002682220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона» задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Крона» є юридичною особою, зареєстрованою 04.07.2000 року Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією.

В період з 25.12.2012 року по 29.12.2012 року службовою особою відповідача було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Крона» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Агентство «Віасат», в ході якої було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток в сумі 8 050,00 грн. за ІІ кв. 2011 року;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 7 000,00 грн. за квітень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 39/22-222-31033282 від 09.01.2013 року, на підставі якого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 року:

- № 0000932220, яким ТОВ «Крона» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (або послуг) на 10 500,00 грн., з яких: 7 000,00 грн. - за основним платежем та 3 500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000902220, яким ТОВ «Крона» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 12 075,00 грн., з яких: 8 050,00 грн. - за основним платежем та 4 025,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатами розгляду первинних скарг позивача, 09.04.2013 року ДПС у м. Києві було прийнято рішення № 3262/10/12-1-03, у відповідності до якого скаргу позивача було задоволено частково, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 30.01.2013 року № 0000932220 було скасовано в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 3 499,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 30.01.2013 року № 0000902220 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 4 025,00 грн.

22 квітня 2013 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, на підставі акту № 39/22-222-31033282 від 09.01.2013 року та рішення ДПС у м. Києві № 3262/10/12-1-03 від 09.04.2013 року, були винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0002692220, яким ТОВ «Крона» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (або послуг) на 7 000,00 грн.

- № 0002682220, яким ТОВ «Крона» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 8 050,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України. Зокрема, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені.

З акту перевірки позивача вбачається, що єдиною підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Крона» вимог податкового законодавства став акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 13.02.2012 року № 282/23-1/36862548 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агентство «Віасат» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 18.12.2009 року по 31.12.2011 року», яким встановлено що в провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 80-0263 за фактом ухилення від сплати податків особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Медіа-Трейд Україна» за ст. 212 ч. 3 КК України та 19.01.2012 року порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності у т.ч. ТОВ «Агентство «Віасат» з прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Досудовим слідством було встановлено, що ТОВ «Агентство «Віасат» упродовж 2009-2011 років використовувалось в злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

На думку апелянта, діяльність ТОВ «Агентство «Віасат» була спрямована виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочин, укладений між вищевказаним суб`єктом господарювання та позивачем, не спричинив реального настання правових наслідків, суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними доводами апелянта з огляду наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегією суддів встановлено, що 29.03.2011 року між ТОВ «Крона» та ТОВ «Агентство «Віасат» було укладено договір № 12459 про надання рекламних послуг, відповідно до якого, ТОВ «Крона» доручає, а ТОВ «Агентство «Віасат» приймає на себе зобов'язання провести рекламну кампанію з метою і у термін згідно додатків до Договору, які містять у собі: мету рекламної кампанії, вид реклами, конкретне місце розташування рекламоносіїв, їхня кількість, термін проведення рекламної компанії по кожному рекламоносію, вартість послуг по проведенню рекламної кампанії.

Загальна вартість робіт із даного договору визначається для кожної рекламної кампанії окремо в додатках. По закінченні кожної рекламної кампанії сторонами підписується акт виконаних робіт. Оплата здійснюється згідно підписаних актів, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до додатку № 1 від 29.03.2011 року, ТОВ «Крона» доручає, а ТОВ «Агентство «Віасат» приймає на себе зобов'язання провести у квітні 2011 року рекламну кампанію з метою підвищення продажу товарів (послуг). ТОВ «Агентство «Віасат» надає ТОВ «Крона» на затвердження реєстр місць для оренди і розміщення реклами ТОВ «Крона» на зовнішніх носіях у кількості 12 шт., а ТОВ «Агентство «Віасат» бере на себе зобов'язання по виготовленню і розміщенню рекламних щитів ТОВ «Крона» на території України згідно затвердженого реєстру.

Факт виконання сторонами договору підтверджується наявними актом прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 30.04.2011 року, платіжним дорученням № 1033 від 05.05.2011 року та податковою накладною № 181 від 30.04.2011 року.

Доказів того, що зміст укладеного між ТОВ «Крона» доручає та ТОВ «Агентство «Віасат» договору суперечить актам цивільного законодавства матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Спірна угода була укладена з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за нею виконані належним чином, а тому вона не може розглядатися як нікчемна.

Доказів того, що складені позивачем та ТОВ «Агентство «Віасат» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, не відповідають вимогам законодавства відповідачем надано не було.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду даної справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину будь-яких осіб у здійсненні фіктивного підприємництва відсутній.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, апелянтом не було доведено правомірності своїх дій по винесенню податкових повідомлень-рішень від 22.04.2013 року № 0002692220 та № 0002682220.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова О.М. Ганечко Н.М. ТроянГоловуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Ганечко О.М.

Троян Н.М.