Постанова № 33410087, 09.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"09" вересня 2013 р. Справа №918/581/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Дужич С.П.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Тияра А.О.;

від третьої особи: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "М`ясокомбінат "Зоря"

на рішення господарського суду Рівненської області від 27.06.2013р.

у справі №918/581/13 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Легіон-Захід ІФ"

до відповідача Дочірнього підприємства "М`ясокомбінат "Зоря"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНЕШНЛ ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГ КАМПАНІ"

про стягнення в сумі 43 763 грн. 91 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27 червня 2013 року по справі №918/581/13 частково задоволено позов Приватного підприємства «Легіон-Захід ІФ» до відповідача Дочірнього підприємства «М`ясокомбінат «Зоря» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГ КАМПАНІ» про стягнення в сумі 43 763, 91грн.. Стягнуто з Дочірнього підприємства «М`ясокомбінат «Зоря» на користь Приватного підприємства «Легіон-Захід ІФ» 13 655, 13грн. пені, 5 719, 81грн. 3% річних та 1 101, 81грн. судового збору. В задоволенні стягнення 10 878, 60грн. вартості послуг з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати та 0, 10грн. 3% річних відмовлено. Припинено провадження у справі в частині стягнення 819, 63грн. інфляційних.

При винесенні оскарженого рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладених договорів про надання охоронних послуг від 01.09.2010р. №06/09-10 та 15.07.2011р. №06/07-11, відповідно до яких замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати за плату послуги охорони об'єкту.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що в матеріалах справи наявні банківські виписки з яких вбачається факт оплати відповідачем сум зазначених в актах здачі-приймання робіт.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення суми недоплаченої частини підвищення вартості послуг охорони в зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 10878, 60грн., судом в основу рішення покладено факт відсутності погодженого сторонами порядку визначення вартості послуг з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим останній відмовив в задоволенні вказаної вимоги.

Враховуючи положення зазначених вище договорів про надання охоронних послуг та керуючись ст. ст.230, 231, 232 ГК України місцевий суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за період з 30.04.2012 року по 31.10.2012 року в заявленому розмірі 13 665, 13 грн.

Разом з тим, враховуючи положення ст.625 ЦК України, господарський суд першої інстанції здійснивши перерахунок 3% річних, дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних за період з 30.09.2010 року по 31.10.2012 року в сумі 5719, 81 грн..

Крім того, місцевим судом при прийнятті оскарженого рішення враховано відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення інфляційних в розмірі 819, 63грн., та припинено провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Таким чином, враховуючи наявні обставини справи та відповідні положення чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 19 374, 94 грн. (13 655, 13 грн. - пеня, 5 719, 81 грн. - 3% річних).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції Дочірнє підприємство «М`ясо комбінат «Зоря» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 27.06.2013р. по справі №918/581/13 скасувати частково.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що ДП «М'ясокомбінат «Зоря» здійснило оплату по Договору №06/07-11 на сторожову охорону об'єкта від 15.07.2011 року в повному обсязі в загальній сумі більше 300 000 (триста тисяч) грн., що не могло не відбитися на фінансовому становищі підприємства, в той час як затримка оплати послуг позивача жодних негативних наслідків для нього не спричинила.

Зазначає, що ДП «М'ясокомбінат «Зоря» на даний момент перебуває у скрутному матеріальному становищі, про що свідчить лист ПАТ КБ «Правекс - Банк» (вих. №1755/97-04 від 22.01.2013 року) в якому йдеться про допущену прострочену кредиторську заборгованість ДП «М'ясокомбінат «Зоря» у розмірі 5 537 371 (п'ять мільйонів п'ятсот тридцять сім тисяч триста сімдесят одна) грн. 20 коп..

Скаржник акцентує увагу апеляційної інстанції, що свої зобов'язання перед ПП «Легіон - Захід ІФ» підприємство виконало в повному обсязі, це виконання носило добровільний характер, своєю поведінкою ДП «М'ясокомбінат «Зоря» демонструвало готовність до компромісу і вирішення проблеми, жодним чином не намагалося уникнути виконання зобов'язання. Наголошує, що позивач знаючи про скрутне матеріальне становище відповідача і про причини затримки платежу ні разу не звертався до них і не наводив доказів завданих збитків спричинених простроченням виконання зобов'язання (можна зробити висновок, що вони відсутні або їх розмір значно менший від розміру стягуваної неустойки), враховуючи той факт, що отримавши 29.01.2013р. претензію вже 30.01.2013р. ДП «М'ясокомбінат «Зоря» перерахувало ПП «Легіон - Захід ІФ» 100 000,00 (сто тисяч) грн. на погашення заборгованості, що свідчить про негайне добровільне усунення порушення зобов'язання, а тому просить суд взяти до уваги наведені факти та зменшити розмір неустойки.

Крім того, зазначає, що місцевим судом порушено норми процесуального права, а саме ст..43 ГПК України, зокрема не враховано судом факту скрутного фінансового становища апелянта, який був підтверджений відповідними документами.

Враховуючи вказані вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що суд першої інстанції задоволив позовні вимоги за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити в повному обсязі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач вказує про незастосування судом положень ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи. Зі слів позивача, даний аргумент є надуманим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та спрямований на униклення матеріальної відповідальності. Вважає, що в даному випадку немає підстав для застосування ч.3 ст.551 ЦК України. Також, зазначає, що відсутні будь-які інші обставини, які мають істотне значення, що давало б законні підстави для зменшення розміру пені. Зазначає, що посилання скаржника на звіти про фінансові результати ДП "М`ясокомбінат Зоря" за 2011-2012 роки не може бути достатнім аргументом для задоволення апеляційних вимог відповідача про зменшення розміру пені, оскільки останнім не надано суду жодних фінансових та бухгалтерських документів за поточний рік, які б відображали його реальний фінансовий стан в 2013 році. Наголошує, що посилання відповідача на те, що позивачем не наведено доказів (розрахунків) наявності збитків завданих простроченням виконання зобов`язання не відповідає дійсності, оскільки ПП "Легіон-Захід ІФ" двічі:25.12.2012р. (т.1, а.с.15-17, 79-80) та 16.01.2013р. (т.1 а.с.81-83), надсилало скаржнику претензію з додатками документів, в тому числі з відповідними розрахунками, що видно з матеріалів справи. Акцентує увагу колегії суддів апеляційної інстанції, що посилання скаржника на порушення місцевим судом норм процесуального права є надуманими та не підтвердженими жодними доказами.

З врахуванням наведеного вище, просить суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду Рівненської області від 27.06.2013рн. по справі №918/581/13 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В свою чергу, від третьої особи відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

09 вересня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника Тияра А.О. підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 27.06.2013р. по справі №918/581/13 слід скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити.

Представник позивача Приватного підприємства «Легіон-Захід ІФ» та представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕШНЛ ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГ КАМПАНІ» в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст.101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (т.3, а.с.128-132), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, встановивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного. Разом з тим, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2010 року між позивачем (виконавець), відповідачем - Дочірнім підприємством "Експрес", щодо якого у подальшому було проведено державну реєстрацію змін найменування на Дочірнє підприємство "М'ясокомбінат "Зоря" (замовник), та третьою особою укладено договір №06/09-10 про надання охоронних послуг (надалі - договір від 01.09.2010 року), за п.1.1. якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону об'єкт та його відокремлені приміщення (будівлі), тим самим бере на себе обов'язки по підтриманню громадського порядку, організації пропускного режиму, охороні товарно-матеріальних цінностей, запобігання несанкціонованого вивозу (виносу) готової продукції і матеріальних цінностей, проникнення сторонніх осіб на територію об'єкта замовника, розташованого за адресою: Рівненська область, с. Зоря, вул. Адамківська,5 на умовах і в порядку, передбаченими даним договором.

Відповідно до п.2.1. договору від 01.09.2010 року охорона об'єкту здійснюється 4-ма цілодобовими постами охорони. Ціна одного цілодобового поста, яка складає вартість наданих послуг виконавцем за один місяць, становить суму 6 700,00 грн..

Згідно з п.2.4. договору від 01.09.2010 року розрахунки за послуги здійснюються замовником на умовах попередньої оплати щомісячно до 5-го числа поточного місяця на підставі цього договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в цьому договорі.

В подальшому, 15.07.2011 року між позивачем (виконавець), відповідачем (замовник) та третьою особою укладено договір №06/07-11 про надання охоронних послуг (надалі - договір від 15.07.2011 року), за п.1.1. якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону об'єкт та його відокремлені приміщення (будівлі), тим самим бере на себе обов'язки по підтриманню громадського порядку, організації пропускного режиму, охороні товарно-матеріальних цінностей, запобігання несанкціонованого вивозу (виносу) готової продукції і матеріальних цінностей, проникнення сторонніх осіб на територію об'єкта замовника, розташованого за адресою: Рівненська область, с. Зоря, вул. Адамківська, 5 на умовах і в порядку, передбаченими даним договором.

Пунктом 3.1. договору від 15.07.2011 року передбачено, що охорона об'єкту здійснюється 4-ма цілодобовими постами охорони. Ціна одного цілодобового поста, яка складає вартість наданих послуг виконавцем за один місяць, становить суму 6 700,00 грн.

Апеляційною інстанцією встановлено, що 30.09.2011 року між позивачем (виконавець), відповідачем (замовник) та третьою особою укладено додаткову угоду про договірну ціну за договором №06/07-11 від 15.07.2011 року, відповідно до якої у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати договірна ціна складає 28 053,00 грн. (т.1, а.с.28).

Згодом, 30.11.2011 року між позивачем (виконавець), відповідачем (замовник) та третьою особою укладено додаткову угоду про договірну ціну за договором №06/07-11 від 15.07.2011 року, відповідно до якої у зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати договірна ціна складає 28 594,00 грн. (т.1, а.с.29).

Пунктом 3.4. договору від 15.07.2011 року встановлено, що розрахунки за послуги здійснюються замовником на умовах попередньої оплати щомісячно до 5-го числа поточного місяця на підставі цього договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в цьому договорі.

На виконання п.2.5. договору від 01.09.2010 року та п.3.5. договору від 15.07.2011 року сторонами підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ЛІ-0000062 від 30.09.2010 року, №ЛІ-0000069 від 31.10.2010 року, №ЛІ-000076 від 30.11.2010 року, №ЛІ-0000083 від 31.12.2010 року, №ЛІ-0000005 від 31.01.2011 року, №ЛІ-0000011 від 28.02.2011 року, №ЛІ-0000017 від 31.03.2011 року, №ЛІ-0000026 від 30.04.2011 року, №ЛІ-0000031 від 31.05.2011 року, №ЛІ-0000032 від 30.06.2011 року, №ОУ-0000001 від 31.07.2011 року, №ОУ-0000002 від 31.07.2011 року, №ОУ-0000007 від 31.08.2011 року, №ОУ-0000012 від 30.09.2011 року, №ОУ-0000021 від 31.10.2011 року, №ОУ-0000025 від 30.11.2011 року, №ОУ-0000027 від 31.12.2011 року, №ОУ-0000002 від 31.01.2012 року, №ОУ-0000008 від 29.02.2012 року, №ОУ-0000010 від 31.03.2012 року, №ОУ-0000013 від 27.04.2012 року, №ОУ-0000019 від 30.04.2012 року, №ОУ-0000021 від 31.05.2012 року, №ОУ-0000027 від 30.06.2012 року, №ОУ-0000032 від 31.07.2012 року, №ОУ-0000039 від 31.08.2012 року, №ОУ-0000052 від 30.09.2012 року, №ОУ-0000058 від 31.10.2012 року, які в свою чергу підтверджують факт належного надання послуг з охорони об`єкту позивачем відповідачу (т.1, а.с.30-40 та т.2, а.с.15-31).

Судом апеляційної інстанції із банківських виписок встановлено факт оплати відповідачем сум, визначених в актах здачі-приймання робіт (надання послуг), вказана обставина не заперечується позивачем (т.2, а.с.33-72).

З акту від 01.11.2012 року, який підписаний обома сторонами вбачається, що договірні відносини сторін з надання послуг охорони припинилися 01 листопада 2012 року, товарно-матеріальні цінності, які були передані під охорону знаходяться на місці та не пошкоджені, а претензії у відповідача до позивача по наданим послугам відсутні (т.2, а.с.75).

Однак, позивач здійснюючи посилання на п.2.3. договору від 01.09.2010 року та п.3.3. договору 15.07.2011 року, за якими сторони погодили, що зміна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої КМ України, прямо пропорційно складає вартість послуг, наданих виконавцем, здійснив перерахунок наданих послуг з врахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати та просить стягнути з відповідача 10 878,60 грн. заборгованості за послуги охорони у зв`язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначена вище сума розрахована позивачем за період з жовтня 2010 року по вересень 2011 року по формулі: розмір послуг визначений договором * на новий розмір мінімальної заробітної плати / на попередній розмір заробітної плати.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 655,13грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 5719,91грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Приймаючи постанову у даній справі колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду враховано наступні норми законодавства та обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановленому договором.

Згідно приписів ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підпунктом 3.2.1. п.3.2. договору від 01.09.2010 року та підпунктом 4.2.1. п.4.2. договору від 15.07.2011 року встановлено обов'язок замовника своєчасно вносити плату за послуги виконавця, зокрема з врахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Апеляційний господарський суд перевіривши, здійснений позивачем, розрахунок заборгованості за послуги охорони у зв`язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати встановив, що останній проведений позивачем за формулою визначеною на власний розсуд та не узгодженою з відповідачем. Разом з тим, визначення розміру заборгованості за формулою позивача здійснюється на суму 6 700,00грн., яка з врахуванням наданої останнім канкуляції включає в себе крім заробітної плати, ще й єдиний внесок, загально виробничі, адміністративні витрати, рентабельність тощо. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказана формула та порядок розрахунку за нею не передбачені сторонами в договорах №06/09-10 від 01.09.2010р. та №06/07-11 від 15.07.2011р., а тому заявлена позивачем сума заборгованості розцінюється апеляційним судом, як недостовірна така, що не відповідає дійсності.

Частиною 3 ст.80 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно зі ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За ч.ч.1, 2 ст.189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

З аналізу вказаних вище договорів про надання охоронних послуг вбачається, що єдиною погодженою ціною є сума в розмірі 6700,00грн., виходячи з якої сторони проводили розрахунки по даним договорам. Про вказане свідчать виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату послуг по охороні об`єкту та підписані остінніми акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

З врахуванням наведених обставин та факту відсутності в договорі погодженого сторонами порядку визначення вартості наданих послуг з врахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати, сума заявлена позивачем до стягнення з відповідача в розмірі 10 878,60грн. не підлягає до задоволення та розцінюється апеляційним господарським судом, як така, що заявлена за відсутності на те правових підстав.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних становить 5719,91грн., а згідно розрахунку проведеного місцевим господарським судом - 5719,81грн..

Перевіривши наявні в матеріалах справи розрахунки 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив, що розрахунок здійснений місцевим судом є вірним, а отже правомірним є висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині в розмірі 5719,81грн..

З приводу висновку місцевого господарського суду щодо задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 13655,13грн., то суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком, виходячи з наступного.

Згідно пункту 3.6 договору від 15.07.2011 року в разі порушення умов п.3.1., 3.3., 3.4. даного Договору, замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, за кожний календарний день прострочки платежу.

Відповідач в порушення п. 3.6 договору від 15.07.2011 року не сплатив вчасно вартість наданих послуг, в зв'язку з чим позивачем була нарахована пеня в сумі 13655,13грн..

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вказаного вище Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку позивача сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 13 655,13грн., а згідно розрахунку проведеного судом першої інстанції - 13 739,97грн.. Вказаний розрахунок місцевого суду перевірений судом апеляційної інстанції та є вірним.

Таким чином, судова колегія вважає, що вимога позивача стосовно стягнення пені у заявленому розмірі (13 655,13грн.) є цілком обгрунтованою, а тому підлягає до задоволення.

Таким чином, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Отже, враховуючи відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 819,63 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд правомірно припинив провадження в цій частині за наявності на те правових підстав.

Твердження скаржника на рахунок того, що суд першої інстанції не взяв до уваги скрутного матеріального становища скаржника, яке було підтверджено відповідними документами та не зменшив розмір неустойки, не приймаються апеляційним господарським судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст.233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме частиною 3 ст.551 ЦК України і ст.233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом за власним переконанням, тобто зменшення розміру неустойки є правом суду, а не його обов`язком.

В той же час, додані скаржником до додаткових пояснень договори не підтверджують вказані в поясненнях обставини, щодо отримання фінансової допомоги, оскільки первинних платіжних документів на підтвердження факту отримання коштів на виконання умов цих договорів, відповідачем суду не надано.

Щодо поданого відповідачем звіту про фінансові результати за І півріччя 2013 року, то вказаний звіт не підтверджує, а спростовує твердження скаржника про скрутне матеріальне становище, відображаючи чистий дохід від реалізації продукції за звітний період та за аналогічний період попереднього року.

Крім того, скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про винятковість даного випадку, за наявності якого, сума пені підлягала б зменшенню.

Отже, враховуючи наведене вище сума пені, що підлягає стягненню з відповідача є належним чином обгрунтованою, не суперечить нормам чинного законодавства, а відповідно вимоги апелянта в цій частині не підлягають до задоволення.

Всі інші доводи апелянта апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки є не достатньо обгрунтованими щодо зменшення розміру пені.

Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду справи №918/581/13 фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, отже підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105, Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 27.06.2013р. у справі №918/581/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «М`ясокомбінат «Зоря» - без задоволення.

2. Справу №918/581/13 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Дужич С.П.