Рішення № 33408978, 05.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3504/13 05.09.2013 05.09.2013 05.09.2013

Провадження № 22ц/784/2862/13 Суддя першої інстанції Прохоров П.А.

Категорія 20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

5 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Самчишиної Н.В.,

при секретарі Орельській Н.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачки - ОСОБА_3,

третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів відчуження нерухомого майна, визнання права власності ,-

В С Т А Н О В И Л А:

4 липня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів відчуження нерухомого майна, визнання права власності на ? частку цього майна та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 1995 році в період шлюбу між ним та ОСОБА_7 була придбана на підставі договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано за ним. З метою продажу квартири ним була надана довіреність на ім'я ОСОБА_7 з наданням усіх повноважень продавця цієї нерухомості. 4 серпня 2008 року остання уклала договір купівлі - продажу зазначеної вище квартири зі своєю подругою ОСОБА_5, а 13 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування спірної квартири, за наслідками якого ОСОБА_7 стала одноособовим власником вказаної квартири. За такого його було позбавлено права власності на належну частку цього нерухомого майна. Про укладення таких договорів його не було проінформовано і про такі обставини він дізнався тільки в травні 2012 року. Такими діями відповідачів порушені його права та заподіяно моральну шкоду яку він оцінив у 15000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсними договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_7, що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_5, та договір дарування цієї ж квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, відновити та визнати за ним право власності на ? частку квартири, стягнути з відповідачів моральну шкоду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року позов було задоволено частково. Визнано недійсним договір № 175 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 4 серпня 2008 року між ОСОБА_7 ( що діяла на підставі довіреності та від імені ОСОБА_6) та ОСОБА_5 Визнано недійсним договір № 570 дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 13 квітня 2009 року між ОСОБА_5 (дарувальником) та ОСОБА_7 (обдарованою).

Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 компенсацію моральної шкоди в розмірі 700 грн. Також розподілено судові витрати.

В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 просив рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 скориставшись довірою свого чоловіка ОСОБА_6, який видав їй довіреність, діючи в корисливих цілях уклала договір купівлі -продажу квартири зі своєю знайомою ОСОБА_5 за ціною квартири явно нижчою, чим очікував ОСОБА_6

Проте з такими висновками суму погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в період перебування у шлюбі з ОСОБА_7 позивач згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна придбав житлову квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

Позивач не заперечував, що ця квартири була спільною сумісною власністю подружжя.

14 червня 2007 року ОСОБА_6 видав довіреність ОСОБА_7 та іншій особі, відповідно до якої наділив відповідачку повноваженнями від свого імені оформлювати будь-які документи для продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 та продати квартиру на будь-яких умовах та за будь-якою ціною. Довіреність була посвідчена нотаріально та діяла до 14 червня 2010 року (а.с. 96).

4 серпня 2008 року між ОСОБА_7, що діяла на підставі цієї довіреності, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п.п. 2.1. договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 6777 грн., які представником продавця були отримані від покупця під час оформлення договору. Така ціна квартири дорівнює інвентаризаційній вартості цієї квартири на момент продажу відповідно до п.п. 2.2. зазначеного договору. Цей договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського округу ОСОБА_4 (а.с. 11-12).

Проте, відповідно до пояснень ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_8, покупцем було сплачено за придбання квартири 10000,00 дол. США.

За змістом розписки, складеної від імені позивача, вбачається , що він через ОСОБА_7 28 серпня 2008 року отримав від ОСОБА_5 повну суму вартості квартири, згідно домовленості (а.с. 94).

Позивач не заперечував свого підпису на цій розписці.

13 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який було посвідчено нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округ ОСОБА_4 та зареєстровано у відповідному державному реєстрі за № 570 (а.с.13).

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно з роз'яснення п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року для визначення правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

З огляду на наведені правові норми та встановлені обставини колегія суддів вважає, що під час укладання договору купівлі - продажу ОСОБА_7 діяла в межах наданих їй повноважень щодо продажу спірної квартири, зокрема з питань ціни цієї нерухомості, оскільки саме в довіреності зазначено, що квартира може бути продана на будь-яких умовах та за будь-якою ціною. За такого, продаж спірної квартири ОСОБА_7 за інвентарною ціною, що зазначена в договорі, своїй знайомій ОСОБА_5 не може свідчити про умисні дії ОСОБА_7, як представника, що суперечать інтересам ОСОБА_6, та домовленість відповідачів про несприятливі наслідки для довірителя.

Також, тільки ті обставини, що ОСОБА_5 фактично не вселялася в спірну квартиру та не переоформляла особових рахунків на утримання цієї квартири, а через тривалий час уклала з ОСОБА_7 договір дарування не можна розцінювати як зловмисну домовленість між відповідачами.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду щодо неприйняття до уваги розписки позивача про отримання ним коштів від проданої спірної квартири з підстав не зазначення в розписці суми продажу нерухомості, оскільки цією розпискою ОСОБА_6 підтверджено факт отримання грошей відповідно домовленості.

Як встановлено в судовому засіданні ціна продажу квартири за домовленістю складала 10000,00 дол. США.

Описка в розписці щодо номеру будинку, в якому була продана квартира, не змінює самого факту отримання ОСОБА_6 грошей за продаж спірної квартири.

Не заслуговують на увагу й доводи позивача про те, що текст розписки йому невідомий, а він підписував чистий аркуш паперу та передавав своїй дружині ОСОБА_7, так як будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивачем не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено того, що спірні договори були укладені внаслідок зловмисної домовленості між відповідачами та наявні докази не дають підстав для висновку про зловмисну домовленість між відповідачами, а тому підстави для визнання договорів недійсними відсутні.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання договорів недійсними, то ці позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Таким чином, рішення суду першої інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а по справі слід ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції й частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі продажу № 1745 квартири АДРЕСА_1, укладеного 4 серпня 2008 року, та договору дарування № 570 цієї ж квартири, укладеного 13 квітня 2009 року, а також стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. відмовити.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: