Рішення № 33319615, 28.08.2013, Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа № 764/5255/13-ц

Провадження № 2/764/2255/2013

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2013 р. Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Рубан М.В.,

за участю секретаря - Бурчуладзе С.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в особі Севастопольської філії про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся 23.05.2013 року до суду з позовною заявою про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1603,17 грн., а також моральної шкоди в сумі 16000,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в 2005 році між сторонами у справі був укладений договір кредиту, якій рішенням суду був розірваний та з позивача був стягнутий залишок заборгованості, якій він сплатив в добровільному порядку, однак відповідач в 2012 році без належних правових підстав здійснював неодноразове списання з платіжної (зарплатної) картки позивача грошової суми, всього відповідачем безпідставно отримано грошові кошти в сумі 1603,17 грн., мотивуючи це стягненням залишку заборгованості за договором кредиту. У зв'язку із існуванням непогашеної заборгованості (перебуванням даних позивача за повідомленням відповідача в електронній базі кредитних історій) позивачу відмовляли інші банківські установи в наданні кредитів, що призвело до завдання останньому моральної шкоди, яку позивач оцінює в 16000,00 грн.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, пояснив, що відповідач здійснював списання з платіжної (зарплатної) картки позивача коштів, які не заявлялись відповідачем до стягнення під час розгляду справи про розірвання договору та стягнення залишку заборгованості, ніяких повідомлень про наявність заборгованості за розірваним кредитним договором після погашення такої заборгованості в добровільному порядку на підставі судового рішення він не отримував. Відповідач неодноразово направляв позивачу смс-повідомлення з погрозами про неможливість отримання кредиту в будь-якому іншому банку України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову. В обгрунтування правомірності дій з списання коштів посилається на Умови надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною кредитного договору, згідно з якими, відповідач має право при непогашені заборгованості здійснювати списання коштів з будь-якого рахунку клієнта, також вина відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачу відсутня, оскільки позивачем не доведено наявність моральних страждань останнього та неправомірність дій банку.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.11.2005 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір про надання на кредитний рахунок суми в розмірі 5000,00 грн. зі сплатою 4 процентів в місяць на строк до жовтня 2008 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.01.2007 року вказаний кредитний договір було розірвано, а з позивача на користь відповідача було стягнуто суму заборгованості за вказаним кредитним договором, що утворилася станом на 10.07.2006 року та складається з: 4944,00 грн. суми непогашеного кредиту, 1508,06 грн. суми непогашених відсотків за кредитом, а також стягнуто 64,52 грн. суми судового збору та витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 30,00 грн., а всього стягнуто 6546,58 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 10.02.2007 року.

Вказану суму боргу позивач сплатив в повному обсязі до 05.10.2007 року, що підтверджується платіжними квитанціями від 21.09.2006 року, від 08.12.2006 року, від 21.06.2007 року, від 11.08.2007 року, від 05.10.2006 року (а.с. 8), та це не заперечувалося відповідачем.

Також із змісту наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач здійснював у період з 22.03.2012 року по 06.06.2012 року неодноразове списання з платіжної (зарплатної) картки позивача грошової суми, всього списано відповідачем - 1603,17 грн.

Позивач 20.04.2012 року (вх. № 1682) звернувся до відповідача із заявою про роз'яснення підстав для здійснення списання коштів з платіжної (зарплатної) картки позивача (а.с.9).

14.05.2012 року (вих. №30.1.0.0/2-120426/2390) у відповіді на вказану заяву відповідач зазначив, що за кредитним договором від 21.11.2005 року існує прострочена заборгованість в розмірі 2000,19 грн., тому відбувається примусове списання коштів з картки позивача.

Згідно пояснень представника відповідача вказана заборгованість утворилася за період часу з 10.07.2006 року по 10.02.2007 року, тобто за час розгляду судом справи до дня набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.01.2007 року.

Відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

В даному випадку позивач ініціатором списання грошової суми в розмірі 1603,17 грн. за період здійснення такого списання з 22.03.2012 року по 06.06.2012 року не являвся.

Передбачених статтею 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» підстав для ініціюівання списання грошової суми в розмірі 1603,17 грн. за період здійснення такого списання з 22.03.2012 року по 06.06.2012 року з рахунку позивача немає.

Пунктом 1.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976) встановлено, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Відповідно до пункту 1.7. Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Пунктом 5.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Доказів того, що з боку позивача мало місце доручення на списання з його рахунку грошової суми в розмірі 1603,17,00 грн. чи, що списання мало місце на підставі виконавчих документів відповідачем не представлено.

Відповідач посилається, що було встановлено між сторонами договірне списання коштів у випадку заборгованості за договором кредиту на підставі п.5.4 Умов надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною такого договору кредиту.

Так, відповідно до п.5.4 Умов надання банківських послуг (в редакції наказу № С-89 від 24.05.2005 року, що діяла в момент укладення кредитного договору із позивачем) при непогашенні заборгованості клієнта за кредитним лімітом, відсотками, а також перевитрати платіжного ліміту, в тому числі в результаті курсової різниці, виражених в іноземній / національній валюті у встановлені даним договором строки, банк має право здійснювати списання (стягнення) коштів у грошовій одиниці України / іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнту в розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в іноземній валюті України за договором, та купівлю / продаж іноземної валюти на Міжбанківському Валютному Ринку України.

Суд не може погодитись з посиланнями відповідача на зазначений п. 5.4 Умов надання банківських послуг, як на правомірне списання коштів з карткового рахунку позивача,з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Законом визначені такі підстави, зокрема, нормою ч. 2 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Враховуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30.01.2007 року, яке набрало законної сили 10.02.2007 року, кредитний договір від 21.11.2005 року між сторонами у справі було розірвано, то між сторонами у справі були припинені договірні відносини, тому списання Банком коштів у період з 22.03.2012 року по 06.06.2012 року з карткового рахунку позивача, відкритого після розірвання договору кредиту, на підставі умов договору кредиту та Умов надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною такого договору, є безпідставним (позадоговірним).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у собі за рахунок іншої особини (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 1 статті 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Оскільки правові підстави для набуття Банком грошової суми в розмірі 1603,17 грн. з карткового рахунку позивача відсутні, такі грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню, а позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Приватбанк» суми в розмірі 1603,17 грн. є обґрунтованими та доведеними.

На підставі вищенаведеного вимога позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 1603,17 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивач зазначив, що у зв'язку із існуванням непогашеної заборгованості (перебуванням даних позивача в електронній базі кредитних історій), тобто існування інформації про недобросовісну поведінку позивача (несплата коштів) під час перебування у кредитних відносинах з відповідачем, позивачу відмовляли інші банківські установи в наданні кредитів. Однак з наданих позивачем відповідей банківських установ (а.с. 12, 14,15) не вбачається, що позивачу було відмовлено в наданні кредитних коштів саме з причин його неналежної кредитної історії. Отже, позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди з вини саме відповідача.

Також позивач зазначив, що безпідставні дії відповідача щодо здійснення списання грошових коштів з його карткового рахунку завдало позивачу моральних страждань. Однак доказів на підтвердження цієї обставини позивачем не надано.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 16000,00 грн. є недоведеними, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 229,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 10, 11, 57-61, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в особі Севастопольської філії (код ЄДРПОУ 22260486) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) суму безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 1603,17 грн., судовий збір в розмірі 229,40 грн., а всього - 1831,57 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги до Ленінського районного суду м.Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя