Постанова № 33312434, 03.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 910/1797/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіГрейц К.В. Бакуліна С.В. Поляк О.І. (доповідач)розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріаликасаційної скаргиКомунального підприємства Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 у справі№ 910/1797/13 господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Промінвестгруп"простягнення боргу, неустойки, ціна позову 27718,58 грнза участю представників: від позивача - не з'явився від відповідача - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2013 (суддя - Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 (головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді - Баранець О.М., Калатай Н.Ф.), у справі № 910/1797/13 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, КП Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові акти скасувати та прийняти у даній справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнувши з відповідача на користь позивача 56200,31 грн заборгованості та 3019,26 грн пені.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 173, 193 ГК України, ст. ст. 610, 629, 901, 903 ЦК України та ст. 43 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2009 у справі № 16/19 визнано укладеним між позивачем та відповідачем договір № 262 від 01.07.2008, за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого позивач надає відповідачу комунальні послуги, забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, розташованої по вул. Лютеранській, 14-Б у м. Києві, утримання прибудинкової території, а відповідач зобов'язується вчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача плату за комунальні та інші послуги за цим договором, брати участь у витратах позивача на утримання будинку та прибудинкової території, користуючись обумовленим приміщенням на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2007, засвідченим приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Русанюк З.З., реєстраційний № 2355, використовуючи приміщення за адресою: вул. Лютеранська, 14-Б загальною площею 213,20 кв. м.

Згідно з п. 2.2.2 договору користувач зобов'язаний щомісячно вносити на розрахунковий рахунок КП УЖГ "Хрещатик" плату за комунальні послуги, обслуговування будинку та прибудинкової території, інші послуги по цьому договору та додаткам до нього.

Вартість комунальних послуг з теплопостачання встановлюється в залежності від фактичних витрат теплової енергії (пропорційно займаній площі). Холодна вода та інше нараховується згідно тарифів, наданих КП УЖГ "Хрещатик" підприємствами-постачальниками (п. 4.1.1 договору).

Додатком № 1 до договору визначено, що розрахунок плати за центральне опалення здійснюється по фактичному споживанню згідно табуляграм в опалювальний період.

Відповідно до п. 6.1 договору строк дії останнього встановлено з 19 червня 2007 року до 19 червня 2012 року включно, але якщо жодна зі сторін за 1 місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично продовжується на той самий термін і на тих самих умовах.

За умовами п. 6.2 договору його дія припиняється у разі зміни власника об'єкта, внаслідок загибелі об'єкта, за згодою сторін, за рішенням суду.

Звертаючись до господарського суду, КП Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" зазначило, що ТОВ "Промінвестгруп" взяте на себе грошове зобов'язання не виконало, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за надані послуги у період з січня по червень 2012 року у сумі 26037,89 грн та з листопада 2012 року по лютий 2013 року у сумі 27143,16 грн, вимога про стягнення якої і була заявлена позивачем. Крім цього, останній також просив стягнути з відповідача й нараховану пеню у загальній сумі 3019,26 грн.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак у їх задоволенні відмовив.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки останній зроблений ними без з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення даної справи, та без надання їм ґрунтовної юридичної оцінки з визначенням відповідних норм матеріального права, які підлягають застосуванню для вирішення даного спору по суті, виходячи з наступних підстав.

Мотивуючи оскаржувані рішення, господарські суди вказали, що наявний в матеріалах справи договір про спільну діяльність від 01.03.2010, укладений між ТОВ "Промінвестгруп" та ЗАТ "Промінвестгруп-1", договір № 01-12 на виконання робіт № 01-12 від 22.11.2010, укладений між ЗАТ "Промінвестгруп-1" та ТОВ "Містобудування інвест", договір № 89-11тр на надання послуг машин та механізмів від 14.11.2011, а також акти виконаних робіт за цими договорами свідчать про те, що належний відповідачу будинок по вул. Лютеранській, 14-Б у м. Києві у листопаді 2011 року був знесений, а відтак в силу п. 6.2 договору внаслідок загибелі об'єкту договір є припиненим з 01.12.2011.

Однак, зазначаючи про знесення спірного будинку та припинення договору у зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що п. 6.2 договору однією з підстав його припинення визначає саме загибель об'єкту, тобто припинення існування останнього, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили), за які жодна із сторін не відповідає.

На відміну від загибелі об'єкту, як події, що відбувається незалежно від волі особи, під знесенням будівлі слід розуміти комплекс дій - вольових актів особи, спрямованих на руйнування чи знищення об'єкту.

Таким чином, помилково ототожнюючи поняття загибелі та знесення об'єкту, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про те, що знесення належної відповідачу будівлі у розумінні п. 6.2 договору має своїм наслідком припинення останнього, а відтак і зобов'язань за ним.

Вказане також суперечить ст. 607 ЦК України, яка визначає, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

В силу ч. 2 ст. 903 ЦК України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Отже, господарські суди, не надавши правової кваліфікації відносинам сторін та не обравши належні правові норми, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, прийняли необґрунтовані рішення.

Крім того, вирішуючи питання про неможливість надання послуг з теплопостачання до будинку № 14-Б по вул. Лютеранській у м. Києві саме у зв'язку з його знищенням, господарськими судами було залишено поза увагою, що належним та допустимим доказом останнього згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за №582/5773, є довідка бюро технічної інвентаризації з відміткою про те, що стан спірного будинку "знесено", у той час як за приписами ч. 2 ст. 349 ЦК України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

До того ж, пов'язуючи неможливість надання послуг з теплопостачання до спірного будинку винятково з його знищенням, судами не було враховано те, що первинною обставиною, яка свідчила б про таку неможливість, є не припинення існування будинку самого по собі, а його відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, на підтвердження чого мав бути складений відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення від мереж ЦО і ГВП будинку № 14-Б по вул. Лютеранській у м. Києві до спірного періоду, якого матеріали справи не містять, так само як і доказів внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору або його розірвання.

Разом з цим, судами не було враховано та не надано відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які свідчать про перекладку теплової мережі та перенесення теплопостачального обладнання з будинку № 14-Б по вул. Лютеранській у м. Києві.

Таким чином, не надавши правової оцінки відносинам, які виникли між сторонами, та не встановивши, що є предметом укладеного між ними договору: надання оплатних послуг з теплопостачання до будинку відповідача чи сама по собі оплата поставленої виробником теплової енергії на користь третьої особи (позивача), суди попередніх інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази стосовно доведення (спростування) ними обставин справи щодо передання та фактичного споживання відповідачем теплової енергії, а також вини сторін у неможливості виконання взятих на себе зобов'язань, а відтак і факту виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію чи підстав для застосування відповідальності до винної сторони за вчинені нею неправомірні дії.

Саме лише посилання судів попередніх інстанцій на те, що в наявних у матеріалах справи табуляграмах фактичного споживання теплової енергії за спірний період не значиться будинок по вул. Лютеранській, 14-Б у м. Києві є неспроможними, оскільки спростовуються наявною позначкою "тире" між номерами будинків 14 та 16 по вул. Лютеранській у м. Києві та умовами п. 4.1.1 договору та додатку № 1 до нього, згідно з якими вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат теплової енергії (пропорційно займаній площі); розрахунок плати за центральне опалення здійснюється по фактичному споживанню згідно табуляграм в опалювальний період.

Отже, приймаючи оскаржувані судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій, помилково встановивши факт припинення договору, не з'ясували фактичних обставин справи, не дослідили наявні в матеріалах справи докази, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті, та не надали правової кваліфікації відносинам сторін, так само як і не визначили правових норм, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, внаслідок чого дійшли передчасних та хибних висновків при вирішення даного спору по суті.

Крім цього, господарськими судами залишено поза увагою й положень п. п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року, згідно з якими рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має ґрунтуватися на повному з'ясуванні обставини справи, на які посилаються сторони, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки згідно з ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, у той час як в силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України вона не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у даній справі з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових актів, і повно встановивши фактичні обставини справи та надавши їм обґрунтовану юридичну оцінку, вирішити спір з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комунального підприємства Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 та постанова Київського апеляційного господарського суду 14.05.2013 у справі № 910/1797/13 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Печерської районної у місті Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду 14.05.2013 у справі № 910/1797/13 скасувати, а справу № 910/1797/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк