ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2013 року Справа № 910/6368/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя : Корсак В.А.
судді: Данилова Т.Б. (доповідач), Данилова М.В.
розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.07.2013р.у справі господарського суду№910/6368/13 міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" додержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення суми пр. Бігдан О.А. - дов. б/н від 21.03.13р. пр. Левченко О.О. - дов. №879241 від 28.03.13р.
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Восток" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з відповідача на користь позивача 23 351,85грн., з яких 10843,93грн. 3% річних та 12507,92грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2013р. (суддя Удалова О.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2013р. (судді Алданова С.О., Дикунська С.Я., Скрипка І.М.), позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 10843,93грн. 3% річних та 12507,92грн. інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 16.03.1998р. між ТОВ "Фірма "Восток" та ДП "НАЕК "Енергоатом" було укладено договір №КЕ-ВЗАЕС-2.
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору щодо повноти розрахунків за товар у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 118 960,88грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2004р. у справі №15/191 з відповідача на корить позивача було стягнуто заборгованість за договором у розмірі 118 960,88грн., 1 189,61грн. держмита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
25.03.2004р. на виконання даного рішення господарським судом Запорізької області видано наказ №15/191.
16.04.2004р. постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Живодьорова В.Л. було відрите виконавче провадження з виконання наказу №15/191 від 25.03.2004р.
01.02.2008р. виконавче провадження, на підставі п.15 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", було зупинено.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості за договором в розмірі 120 268,49грн. перед позивачем встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2004р. у справі №15/191, яке набрало законної сили та додаткового доказування не потребує.
Щодо посилань відповідача на зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви останнього у сумі 81 762,63грн., то судами встановлено, що відповідач звернувся до позивача з заявою про залік однорідних зустрічних вимог (вих. №42-09/5494 від 10.03.2010р.) на суму 81 762,63грн., яка була отримана останнім 15.03.2010р.
Не погоджуючись з проведенням заліку однорідних зустрічних вимог на суму 81 762,63грн., позивач направив на адресу відповідача лист (вих. №30 від 13.04.2010р.), який було отримано останнім 19.04.2010р. Даний факт підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно із ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ч.3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
При цьому, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з ч.ч.4, 5 ст.203 ГК України, ст.602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
У даному випадку, факт звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення 10 843,93грн. трьох процентів річних та 12 507,92грн. інфляційних збитків, стягнення яких є способами захисту майнового права та інтересу, підтверджує незгоду позивача з заявою відповідача про залік однорідних зустрічних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача заборгованості перед відповідачем, що є необхідною умовою для зарахування зустрічних вимог.
Таким чином, заперечення відповідача щодо відсутності частини заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 81 762,63грн. у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог, були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій.
Щодо спливу строку позовної давності, то судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Правовий аналіз вказаної норми свідчить про те, що позовна давність - це строк, в межах якого позивач має право скористатися правом на судовий захист своїх прав та інтересів. Отже, після звернення позивача до суду та ухваленням рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2004р. у справі №15/191, яким позовні вимоги задоволено та яке набрало законної сили, останній в повної мірі скористався своїм правом на судовий захист.
На підстави викладеного суди дійшли висновку, що наявність боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведена.
Розглядаючи справу по суті, судами виходили з того, що у даній справі позивач просить стягнути з відповідача 10 843,93грн. трьох процентів річних та 12 507,92грн. інфляційних збитків.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами було перевірено розрахунок інфляційної складової боргу та трьох процентів річних, наданий позивачу, та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому суди дійшли висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10 843,93грн. трьох процентів річних та 12507,92грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Окрім того, стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлениям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.
Така ж правова позиція щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат викладена у постановах Верховного Суду України від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 24.10.2011р. у справі №16/5/50022-103/2011(2/43-654) та від 14.11.2011р. у справі №12/207.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", оскільки судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2013р. у справі №910/6368/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий В. Корсак
Судді Т. Данилова
М. Данилова
Судове рішення № 33312429, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України) було прийнято 04.09.2013. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/6368/13. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: