Рішення № 3329456, 26.03.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.03.09 р. Справа № 37/236

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 21685166

до Відповідача 1: Закритого акціонерного товариства „Слов’янськолія”, м. Слов’янськ, ідентифікаційний код 25105616

Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовська продовольча компанія”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 30776349

про: солідарне стягнення боргу за кредитом в сумі 2750000 доларів США, відсотків в розмірі 162878,36 доларів США, пені в сумі 534765,00грн.

за участю:

представника Позивача - Медведський В.Д. за довіреністю №б/н 16.03.2009;

представника Відповідача 1 – не з’явився;

представника Відповідача 2 – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд відбувається з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України судову засідання відкладалося з 13.01.2009р. на 29.01.2009р.; ухвалою від 27.01.2009р. провадження у справі зупинено, ухвалою від 13.03.2009р. поновлено та призначено до розгляду на 26.03.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство „ОТП Банк”, м. Київ (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства „Слов’янськолія”, м. Слов’янськ (далі – Відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовська продовольча компанія”, м. Макіївка (далі – Відповідач 2) про солідарне стягнення боргу за кредитом в сумі 2750000 доларів США, відсотків в розмірі 162878,36 доларів США, пені в сумі 534765,00грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем 1 грошових зобов’язань за договором про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 від 05.06.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, а також на наявність правовідносин поруки за договором поруки № SR 07-100/100 від 06.06.2007р., укладеним із Відповідачем 2 задля забезпечення кредитних зобов’язань Відповідача 1.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає меморіалі ордери на підтвердження видачу кредиту, розрахунок ціни позову; виписки по рахунку щодо залишку кредиту і відсотків; договір про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 від 05.06.2007р. з додатками та змінами; договір поруки № SR 07-100/100 від 06.06.2007р.з додатком; вимогу до поручителя з доказами відправки.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 15, 16, 525, 526, 530, 554, 611, 612, 1054 Цивільного кодексу України.

Позивач на виконання вимог ухвал суду надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.103-105 т.1, а.с.а.с.3-111 т.2, а.с. а.с. 5-14 т.3), а також пояснення №100-04-408 від 26.01.2009р. (а.с.а.с.1,2 т.2) щодо виконання вимог ухвал суду та щодо ймовірного впливу результатів вирішення спору на права та обов’язки інших осіб, а також пояснення, надані у судовому засіданні 26.03.2009р. (а.с.15 т.3) щодо врахування оплат, на які посилається Відповідач 1, при поданні позову.

27.01.2009р. Позивач через канцелярію суду подав заяву про забезпечення позову з додатками (а.с.а.с.120 – 132 т.1) шляхом встановлення арешту на кошти Відповідача 1, які розміщені на банківських поточних рахунках в національній та іноземній валютах із визначенням останніх.

Заявою про забезпечення позову № 100-04-1575 від 16.03.2009р., яка надійшла через канцелярію суду 18.03.2009р. (а.с.а.с.149-151 т.2) вдруге зазначив про необхідність вжиття забезпечувальних заходів шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача 1 із визначенням в межах суми вимог, виражених у гривнях.

25.03.2009р. Позивач через канцелярію суду подав заяву про забезпечення позову (а.с.1 т.3) шляхом накладання арешту на майно Відповідачів в межах суми вимог, вираженої у гривнях.

Відповідач 1 надав відзив № 7/55/1 від 10.01.2009р. (а.с.а.с.76-79 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на неукладенність договору про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 від 05.06.2007р. у зв’язку із неузгодженістю умов щодо розміру процентів за кредит, наданий у гривнях, і інших відповідних умов за кредитної заявкою, яка є додатком № 1 до кредитного договору. Крім того, Відповідач зазначив про невірне визначення існуючої заборгованості з урахуванням здійснених часткових погашень, проте належних доказів здійснення останніх не надав та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звіряння розрахунків, складеного Позивачем (а.с.103 т.1)

У судове засідання 26.03.2009р. Відповідач 1 не з’явився, подавши через канцелярію суду 25.03.2009р. клопотання, викладене у телеграмі (а.с.3 т.3), про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі.

Відповідач 2 надав відзив № 12-01/09 від 12.01.2009р.(а.с.75 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на укладання договору поруки № SR 07-100/100 від 06.06.2007р. із порушенням норм діючого законодавства, у зв’язку із чим останній має бути визнаний недійсним за поданим зустрічним позовом (а.с.114 т.1)

Ухвалою суду від 15.01.2009р. (а.с.116 т.1) зустрічний позов було повернуто без розгляду. За результатами апеляційного перегляду зазначеної ухвали, Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.03.2009р. (а.с.а.с.134,135 т.2) вона залишена без змін.

У судове засідання 26.03.2009р. представник Відповідача 2 не з’явився, хоча про судовий розгляд був повідомлений належним чином, що вбачається з поштового повідомлення про отримання ухвали суду (а.с.148, т.2).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачами документи та неявка їх представників у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

05.06.2007р. між Позивачем (Банк) та Відповідачем 1 (Позичальником) укладено договір про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 (далі – кредитний договір) (а.с.а.с.36–51 т.1), за яким Позивач надає Відповідачу 1 кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, визначений у п.1.1.1., а Позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші встановлені договором зобов’язання.

У п. 1.1.2. викладена домовленість сторін щодо можливих валют кредиту, в залежності від якої п.1.4. передбачав різні умови і порядок оплати, встановлюючи, зокрема, щодо доларів США наступне: проценти за кредит в доларах США розраховуються в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі 10,5% річних із розрахунку 360 днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. кредитного договору відбулося збільшення процентної ставки, то з дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього договору проценти за кредит розраховуються Банком від суми кредиту на підставі процентної ставки 12,5 річних із розрахунку 360 днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене сторонами.

Положеннями п. 1.6. кредитного договору (з підпунктами) сторони узгодили умови щодо строків кредитування із визначенням відповідного графіку, встановивши при цьому, що Позичальник у будь-якому разі зобов’язаний виконати боргові зобов’язання у повному обсяг не пізніше 25.06.2008р.

Розділом 4 кредитного договору сторони визначили умови щодо відповідальності, встановивши, серед іншого, п.4.2.1. відповідальність Позичальника за порушення взятих на себе зобов’язань за цим договором по поверненню кредиту, та/або сплаті процентів за кредит, в обумовлені договором строки, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що дії на момент нарахування пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення, яка (пеня) сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами та нараховується за весь період прострочення виконання зобов’язань.

Договором № 1 від 26.12.2007р. (а.с.а.с.53,54 т.1) були змінені деякі умови кредитного договору, у тому числі п. 1.1.3., який викладено в редакції, що передбачає набуття ВАТ „Дружківський хлібозавод” статусу майнового поручителя 2 за відповідним договором застави на забезпечення зобов’язань Відповідача 1 за кредитним договором, що кореспондується із змістом доповненого п.1.3.22.

Договором № 2 від 09.04.2008р. (а.с.а.с.55,56 т.1) сторони змінили первісні ліміти фінансування та встановили остаточною датою виконання всіх боргових зобов’язань 06.06.2008р.

За кредитним договором Відповідач 1 отримав від Позивача кредит згідно меморіальних валютних ордерів (а.с.а.с.25-35 т.1) на загальну суму 4277005,93 доларів США.

26.12.2007р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) укладено договір поруки № SR 07-100/100 (а.с.а.с.57-61 т.1) (далі – договір поруки), згідно умов якого для забезпечення вимог Кредитора щодо виконання Боржником (Відповідачем 1) всіх та кожного зобов’язання, що підлягають виконанню за договором про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 від 05.06.2007р., у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк та в такому порядку, як це встановлено вказаним кредитним договором. Зокрема, сторони дійшли згоди, що порукою забезпечуються вимоги Кредитора щодо повернення кредиту, сплату процентів, комісії за управління, штрафних санкцій за кредитом та інших сум, які підлягають сплаті за кредитним договором, а також пов’язані з ним.

Відповідно до п.3.1.1. сторонами договору поруки визначене право Кредитора за обставин невиконання Боржником зобов’язання, вимагати такого виконання від Поручителя. При цьому, згідно п.3.3.1 Поручитель зобов’язується виконати зобов’язання протягом 3-х банківських днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора на умовах та у порядку, передбачених цим договором.

У п.4.4. договору поруки Позивач та Відповідач 2 дійшли згоди, що такий договір встановлює солідарну відповідальність Поручителя перед Кредитором відносно кредитного договору, а в п. 8.2 договору поруки сторонами зазначено, що договір залишається чинним до моменту виконання кожною із сторін зобов’язань за цим договором у повному обсягу, а також – повного виконання зобов’язань за кредитним договором.

Договором № 1 від 29.04.2008р. про зміну договору поруки (а.с.64 т.1) сторонами здійснені зміни певних умов договору застави відповідно до змін кредитного договору, запроваджені договором № 2 від 09.04.2008р. (а.с.а.с. 55, 56 т.1).

Згідно наявних матеріалів справи (а.с.а.с.21-23 т.1) Відповідач 1 станом на дату подання позову мав заборгованість перед Позивачем за кредитним договором у сумі 2750000 доларів США, на яку нарахована (а.с.12 т.1) пеня у сумі 534765грн. за період з 24.06.2008р. по 22.08.2008р., та за процентами у сумі 162878,36 доларів США.

Листом № 100-04-7321 від 06.11.2008р. (а.с.65 т.1) Позивач звертався до Відповідача 2 як до Поручителя про сплату заборгованості за кредитом, відсотками, а також – щодо пені, на яку (вимогу) наразі відповіді не отримав.

За таких обставин Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві № 7/55/1 від 10.01.2009р. (а.с.а.с.76-79 т.1).

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у № 12-01/09 від 12.01.2009р.(а.с.75 т.1)

Відносно об’єднання в межах одного провадження вимог щодо сплати основного боргу, процентів та пені до двох Відповідачів суд зазначає, що зазначені вимоги є однорідними (грошовими), об’єднанні підставами виникнення та наданими доказами (порушення зобов’язань за одним кредитним договором), стосуються двох Відповідачів одночасно в силу солідарної відповідальності останніх, сумісний розгляд цих вимог не утруднює вирішення спору і сприяє дотриманню процесуальної економії, що узгоджується із принципом розумності, передбаченим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, та відповідає змісту права на ефективний судовий захист, гарантованого положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. (в контексті адекватності та своєчасності).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до солідарного виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладених між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю природою укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір про надання кредитної лінії № CR 07-230/100 від 05.06.2007р. є кредитним договором у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобов’язується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем 1 кредитний договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, визначених умовами договору.

При цьому, заперечення Відповідача 1 проти позовних вимог щодо неукладеності кредитного договору через неузгодження умов надання кредиту у гривнях судом до уваги не приймається як юридично неспроможні, оскільки за змістом п.п. 1.1.2, 1.1.2.1 та 1.7.1 кредитного договору кредит може надаватися в різних валютах, проте, у будь-якому разі, за заявкою Позичальника, погодженої із Банком.

За висновком суду, саме на стадії такого погодження, сторони мали б дійти згоди щодо всіх умов, визначених у бланку заявки (а.с.100 т.1). Наразі, оскільки за наявними матеріалами справи кредит у гривнях фактично не надався і Позивальником не вимагався (докази протилежного не надані), суд дійшов висновку про те, що відносно фактичних кредитних відносин (щодо користування наданими у кредит доларами США) сторони дійшли згоди щодо всіх істотних у розумінні ч. 2 ст.180 Господарського кодексу України та ст. 628 Цивільного кодексу України умов, що, зокрема, підтверджується фактичним майновим обігом (виконанням) між сторонами.

У світлі викладеної позиції питання щодо узгодженості умов про надання кредиту в гривнях не впливає на висновки суду щодо належності і достатності наявного кредитного договору як правової підстави для виникнення відповідних правовідносин між Кредитором та Позичальником, та взагалі не має відношення (питання щодо узгодженості) до розглядуваного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначає обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як встановлюють положення ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась на банківський рахунок позикодавця.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач 1 не мав правових підстав ухилятися від повернення Позивачу суми кредиту та сплати процентів за весь період користування ним згідно умов кредитного договору.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення зобов’язань з повернення позики позичальником є сплата останнім на користь позикодавця грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Як встановлено ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно наявних в матеріалах справи меморіальних валютних ордерів (а.с.а.с.25-35т.1) та виписок з поточного рахунку (а.с.а.с.21-23т.1), Відповідачем 1 не виконані належним чином зобов’язання за договором про надання кредитної лінії №CR-07-230/100, в результаті утворилась заборгованість по кредиту у сумі - 2750000 доларів США, по відсотках за користування кредитом – 162878,36 доларів США.

Відповідачі наявність вказаної заборгованості в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростували і не довели припинення відповідних грошових зобов’язань будь-яким передбаченим законом способом.

Стосовно посилань Відповідача 1 на здійснене перерахування 200000 доларів США суд зауважує на їх неприйнятність, оскільки з огляду на дати їх фактичного здійснення (а.с.101 т.1), та пояснення представника Позивача, надані у судовому засіданні 26.03.2009р. (а.с.15 т.3), ці платежі були враховані при визначенні суми заявленої до стягнення заборгованості.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача 1 про застосування пені у разі прострочення повернення кредиту сформульована безпосередньо у п. 4.2.1. кредитного договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Арифметичний перерахунок пені, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, встановив, що за визначений Позивачем період нарахування (з 24.06.2008р. по 22.08.2008р.) із урахуванням зазначеного курсу долара США по відношенню до гривні, сума пені має становити 525998,35грн., в межах якої відповідні вимоги розцінюються судом як правомірні.

При цьому арифметичний недолік у підрахунку пені, здійсненому Позивачем, зумовлений наслідком використання у розрахунку кількості днів у 2008р. меншої, ніж календарна.

Стосовно вимог Позивача щодо солідарного стягнення пені та суми заборгованості по кредиту і процентах з Відповідачів позиція суду полягає у наступному.

В силу укладеного між Позивачем та Відповідачем 2 договору поруки, останній набув статусу поручителя за зобов’язаннями Відповідача 1 перед Позивачем за кредитним договором, що цілком відповідає приписам ст.ст. 546, 547, 553 Цивільного кодексу України.

При цьому, з огляду на п. 2.2. договору поруки, забезпечення Відповідача 2 розповсюджується як щодо заборгованості по кредиту і відсоткам, так і щодо пені, що узгоджується із ч. 2 ст.554 Цивільного кодексу України.

Згідно із п. 4.4. договору поруки і ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України статус Відповідача 2 як поручителя зумовлює його солідарну із Відповідачем 1 відповідальність за розглядуваними в межах цієї справи вимогами Позивача.

З урахуванням викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності підстав, передбачених ст.559 Цивільного кодексу України для припинення поруки, суд, беручи до уваги положення ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу стосовно права кредитора вимагати виконання обов’язку від солідарних боржників разом, дійшов висновку про правомірність висування позовних вимог до Відповідача 1 і Відповідача 2 одночасно.

Заперечення Відповідача 2 щодо недійсності договору поруки судом до уваги не приймаються з огляду на встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності такого правочину, яка (презумпція) станом на моменту прийняття цього рішення не спростована жодним належним способом – судового рішення, яке б набуло чинності, про визнання відповідного договору недійсним Відповідачами до матеріалів справи не надано, а нікчемність такого договору безпосередньо приписами діючого законодавства не встановлена.

При цьому суд зауважує, що оцінка дійсності такого договору поруки в контексті вимог та їх обґрунтування, наведених Відповідачем 2 у зустрічному позові (а.с.114 т.1), не є предметом судового дослідження у розглядуваній справі, оскільки такий позов було повернуто без розгляду у встановленому порядку.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про солідарне стягнення з Відповідачів на користь Позивача заборгованості по кредиту у розмірі 2750000 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом – 162878,36 доларів США, та пені в сумі - 525998,35грн.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача 1, викладеного в телеграмі (а.с.3 т.3) про відкладення розгляду справи, оскільки:

- по-перше, клопотання не містить будь-яких доказів наявності обставин, вказаних у якості підстав для відкладення розгляду справи;

- по-друге, зазначені обставини у будь-якому разі не можуть вважатися поважними, оскільки учасником розглядуваної справи не є конкретна фізична особа, відряджена ЗАТ „Слов’янськолія” для представництва інтересів в іншому судовому процесі, участь якої є обов’язковою - Відповідач 1 як юридична особа згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України управнений уповноважити будь-яку іншу особу для представництва її інтересів в межах розглядуваної справи;

- по-третє, за змістом ст. 77 Господарського процесуального кодексу України неявка певного учасника у судове засідання може мати наслідком відкладенні розгляду лише у разі, якщо з цієї причин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Втім, враховуючи наявні у справі документи, достатність часу в контексті принципу змагальності для надання всіма учасниками будь-яких інших документів на обґрунтування своєї позиції, та прийняття до уваги судом позиції Відповідача 1, відсутність його уповноваженого представника у судовому засіданні, про яке сторони у справі повідомлені належним чином, не може кваліфікуватися як підстава для відкладення розгляду справи.

За результатами розгляду заяв Позивача про вжиття забезпечувальних заходів, що надійшли через канцелярію суду 27.01.2009р. та 18.03.2009р. судом одночасно із прийняттям цього рішення винесено ухвалу від 26.03.2009р. про вжиття забезпечувальних заходів у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача 1, розміщені на банківських рахунках, в межах суми задоволених вимог, викладену (ухвалу) в окремому процесуальному документі.

За результатами розгляду заяви Позивача про вжиття забезпечувальних заходів (а.с. 1 т.3) шляхом накладання арешту на майно Відповідачів в межах суми позовних вимог судом винесено ухвалу від 26.03.2009р. про відмову у її задоволені, викладену в окремому процесуальному документі

У відповідності до вимог ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідачів, оскільки саме внаслідок їх неправомірних дій виник розглядуваний спір, а розміру задоволених судом вимог відповідає максимальний розмір державного мита, фактично сплачений Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 21685166) до Закритого акціонерного товариства „Слов’янськолія”, м. Слов’янськ (ідентифікаційний код 25105616) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовська продовольча компанія”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 30776349) про солідарне стягнення боргу за кредитом в сумі 2750000 доларів США, боргу за відсотками в сумі 162878,36 доларів США, пені в сумі 534765 гривень задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Закритого акціонерного товариства „Слов’янськолія” (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Свободи, 85, п/р №26008039104202 в відділені № 692 АКІБ „УкрСіббанк”, МФО 351005, ідентифікаційний код 25105616) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовська продовольча компанія” (86106, Донецька область, м. Макіївка, вул. Літейна, 2, ідентифікаційний код 30776349) на користь Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк”(01033, м. Київ, вул. Жилянська, б.43, п/р №290903002900100 в Філії ЗАТ „ОТП Банк” в м. Донецьку, МФО 335775, ідентифікаційний код 21685166) заборгованість за кредитом в сумі 2750000 доларів США, заборгованість за відсотками в сумі 162878,36 доларів США, та пеню в сумі - 525998,35грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

4. Стягнути солідарно з Закритого акціонерного товариства „Слов’янськолія” (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Свободи, 85, п/р №26008039104202 в відділені № 692 АКІБ „УкрСіббанк”, МФО 351005, ідентифікаційний код 25105616) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовська продовольча компанія” (86106, Донецька область, м. Макіївка, вул. Літейна, 2, ідентифікаційний код 30776349) на користь Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк”(01033, м. Київ, вул. Жилянська, б.43, п/р №290903002900100 в Філії ЗАТ „ОТП Банк” в м. Донецьку, МФО 335775, ідентифікаційний код 21685166) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 3406 доларів США, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Позивача у судовому засіданні 26.03.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 26.03.2009р.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя