Постанова № 33234706, 27.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20 " серпня 2013 р. Справа № 917/887/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Могілєвкін Ю.О., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Волкова І.М., довіреність № 1447 від 19.08.2013 р.

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2465П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 11 липня 2013 року у справі № 917/887/13

за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, м. Полтава

до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Полтава

про стягнення 18 823,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Територіального управління МНС України в Полтавській області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про стягнення 18823,95 грн., з яких: 18545,01 грн. заборгованість по договору на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р. та 278,94 грн.- нараховані на цю заборгованість за період з 29.10.2012 р. по 30.04.2013 р. три проценти річних

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11 липня 2013 року у справі № 917/887/13 (суддя Безрук Т.М.) змінено найменування позивача -Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Територіального управління МНС України в Полтавській області на Аварійно-рятувальний загон спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

Позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 18545,01 грн. основного боргу, 85,36 грн. річних та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на невідповідність обставинам справи висновку господарського суду першої інстанції про укладення між сторонами договору на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р., оскільки, як вказує відповідач, він не підписував вказаний договір, що на його думку підтверджується відсутністю його печатки на договорі.

Також відповідач вказує на те, що господарський суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, за наявності клопотання відповідача про відкладення розгляду справи розглянув її за його відсутності, чим позбавив можливості надати свої пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Позивач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористувся своїм правом на участь в ньому, тому справа розглядається за відсутності його представника, за наявними в ній матералами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між позивачем- Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Територіального Управління МНС України у Полтавській області та відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 року (а.с.9-10).

Відповідно до предмету цього договору ( п.1.1.) відповідач як замовник доручає, а позивач як виконавець зобов'язується на свій ризик та своїми силами виконати перевезення надгабаритних та великовагових вантажів спеціальним автомобільним транспортом.

Згідно з розділом 3.1 договору виконавець надає автотранспортні, технічні та інші послуги згідно письмових заявок (листів) замовника.

Вартість послуг визначається калькуляцією (п.2.1 договору).

Замовник зобов'язався у 10-ти денний строк після отримання рахунку на послуги, розрахуватися за надані послуги згідно з калькуляціями, приймально-здавальними актами, товарно-транспортними накладними та іншими документами, що засвідчують надання відповідних послуг (п.3.2.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2012р. відповідач надав позивачу заявку, в якій прохав виконати роботи по транспортуванню плавзасобів біля села Перегонівка Кобеляцького району (а.с.48).

На виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги, передбачені договором на загальну суму 18545,01 грн., що підтверджується підписаними ним товарно-транспортними накладними № № 390481, 390489, 636063, 636064, 636065 за жовтень 2012р. Вартість послуг визначена в калькуляціях № 9977, 9974, 9975, 9978, 9976 (на зворотньому боці товарно-транспортних накладних); (а.с.13-17).

На оплату вказаних послуг відповідачу був виписаний рахунок-фактура № 2197 від 18.10.2012р. (а.с.18).

Відповідач вартість вказаних послуг не сплатив.

18.02.2013 року за вих. № 55-474/16.03 на адресу відповідача позивачем було направлено претензію № 14 з вимогою сплатити вартість наданих послуг. Дану претензію згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення відповідач отримав 26.02.2013 року (а.с.11, 12).

Відповіді на претензію відповідач не надав, заборгованість не перерахував, що стало причиною звернення до суду з позовом по даній справі.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають, зокрема із договорів та інших право чинів.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання, згідно зі ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських правовідносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на наведені обставини та норми, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 18545,01 грн. заборгованості по договору на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що він не укладав з позивачем договір на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р. через його непідписання.

Як було наведено вище, в матеріалах справи наявна заявка відповідача на надання позивачем послуг по транспортуванню плавзасобів (а.с. 48.

Вказана заявка підписана відповідачем та скріплена його печаткою.При цьому підпис на заявці та на договорі на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р. не викликають сумнівів в їх ідентичності.

Крім цього, відповідач, отримавши претензію позивача № 14 від 18.02.2013 р. щодо несплати заборгованості за договором № 815 на надання платних послуг від 26.09.2012 р. не направляв будь-яких заперечень, в тому числі і щодо неукладення цього договору.

Господарський суд першої інстанції ухвалами від 08.05.2013 р. ( а.с. 1-2) та від 28.05.2013 р. ( т. 1 а.с. 38-39) запропонував відповідачу надати пояснення та докази щодо суті спору та документально обгрунтований відзив на позов.При цьому суд останньою ухвалою продовжив за клопотанням позивача строк розгляду справи до 11.07.2013 р. та відклав розгляд справи за клопотанням відповідача для надання йому можливості підготувати обґрунтований відзив на позов.

Проте, незважаючи на створення господарським судом першої інстанції необхідних умов для надання відповідачем пояснень по суті спору, відзиву на позов та доказів в обгрунтуванння своїх заперечень, останній таких документів не надав, в тому числі своїх заперечень щодо неукладення договору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на наведені обставини в їх сукупності, господарський суд першої інстанції правомірно виходив з фату укладення між сторонами договору № 815 на надання платних послуг від 26.09.2012 р.

Також, зважаючи на наведені вище обставини відкладення господарським судом першої інстанції ухвалою від 28.05.2013 р. розгляду справи за клопотанням відповідача для надання йому можливості підготувати обґрунтований відзив на позов та продовження строку розгляду справи за межами встановленого строку, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги що господарський суд першої інстанції в порушення норм процесуального права 11.07.2013 р., тобто за межами вже продовженого ним строку не відклав розгляд справи за клопотанням відповідача, позбавивши його надати пояснення по справі.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на заборгованість відповідача 3% річних за період з 29.10.2012 р. по 30.04.2013 р., колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх часткове задоволення, а саме на суму 85,36 грн. за період з 06.03.2013р. по 30.04.2013 р.,зважаючи на наступне.

Відповідно до ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як правильно послався господарський суд першої інстанції, посилання у договорі на факт одержання рахунку не є визначенням конкретного строку чи терміну в розумінні ст.252 ЦК України. Рахунок є лише документом, що містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розуміння ст. 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою стороною обставиною щодо якої невідомо настане вона чи ні, та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України. Таким чином, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість поставленого позивачем товару.

Отже, строк виконання зобов'язання з оплати товару у договорі на надання платних послуг № 815 від 26.09.2012 р. не визначений.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 29.09.2009р. по справі № 37/405 (09/223).

Частиною 2 ст.530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направляв відповідачу претензію № 14 від 18.02.2013 року з вимогою сплатити вартість наданих послуг та зазначенням банківських реквізитів, на які слід провести оплату.

Оскільки вимогу позивача про сплату коштів відповідач одержав 26.02.2013р., відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України прострочення платежу починається з 06.03.2013р.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми.

Зважаючи на наведені норми, враховуючи період прострочення відповідача-з 06.03.2013р. по 30.04.2013 р., господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню є розмір 3% річних, нарахований за вказаний період в сумі 85, 36 грн., а в стягненні решти суми 3% річних слід відмовити.

Також господарський суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив клопотання позивача про зміну його назви у судовому процесі(а.с.44), пославшись на наступне.

Згідно з наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 18.05.2013р. № 240 «Про зміну найменування АРЗ СП (ЗТС, САРЗ) ГТУ (ТУ) МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та затвердження їх статутів (положень) у новій редакції» було змінено найменування Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Територіального управління МНС України у Полтавській області на Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (а.с.45-46). Відомості про зміну назви внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується даними веб-сайту Єдиного державного реєстру, що функціонує відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2009/5 від 19.08.2011р., технічним адміністратором якого є Державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр».

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11 липня 2013 року у справі № 917/887/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 27.08.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Могілєвкін Ю.О.

Суддя Гребенюк Н.В.