Постанова № 33217861, 22.08.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 серпня 2013 р. № 820/6155/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представників сторін

позивача Машир В.О.,

відповідача Гордієнко Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" до Харківського міського центру зайнятості про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заявлені до Харківського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу від 04.07.2013 року № 571 про відмову у компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану особу; зобов'язати Харківський міський центр зайнятості вчинити дії щодо компенсації фактичних витрат у розмірі внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану на нове робоче місце гр. ОСОБА_3 у сумі 15943,20 грн.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив вимоги задовольнити, пославшись на те, що виконало всі передумови, визначені ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» проте йому протиправно відмовлено у здійсненні компенсаційних виплат.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнала, просила у задоволенні вимог відмовити, пославшись на те, що поданні заяви про компенсацію підприємством порушено вимоги п.8 постанови КМУ №347 від 15.04.2013 року, якою затверджено порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: заява подана з порушенням двомісячного терміну на її подання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Частиною 1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі по тесту Закон № 5067-VI) визначено, що роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у ч.1 ст. 14 цього Закону (крім тих, які визначені п. 7 ч.1 ст.14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.03.2013 року наказом № 16 на посаду дизайнера за направленням ЦЗ від 22.02.2013 року № 20391302220020001 прийнято гр.. ОСОБА_3

Абз.2 ч.1 ст.26 Закону № 5067-VI визначено, що компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою професією (спеціальністю) та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, який зареєстрований в установленому порядку як безробітний, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

На виконання вказаного положення прийнято постанову КМУ № 347 від 15.04.2013 року, якою затверджено порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

З урахуванням положень вказаної постанови позивач 01.07.2013 року позивач звернувся до ХМЦЗ з заявою щодо отримання компенсації витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1328,60 грн. в місць за працевлаштування на новостворене робоче місце з 01.03.2013 року працівника за направленням ЦЗ.

За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем прийнято наказ № 571 від 04.07.2013 року, яким відмовлено у здійсненні вказаної компенсації.

Суд звертає увагу на те, що Закон України «Про зайнятість населення» визначає процедуру стимулювання працевлаштування громадян для двох категорій роботодавців: тих які працевлаштовують громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (ст..26) та суб'єктів малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних (ст..27).

Частиною 1 ст.26 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини першої статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою професією (спеціальністю) та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, який зареєстрований в установленому порядку як безробітний, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем працевлаштовано на новостворене робоче місце безробітну гр.. ОСОБА_3, яка підпадає під категорію громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону - особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років, що обумовило обов'язок держави компенсувати фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Доказів наявності обставин, визначених ч3.ст.26 Закону України «Про зайнятість населення» для відмови у виплаті компенсації відповідачем в судове засідання в порядку ст..71 КАС України не надано.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає, що згідно вимог ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАС України, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З цього приводу суд зауважує, що Закон України «Про зайнятість населення» набув чинності з 01.01.2013 року, а отже з цієї дати у держави виник обов'язок здійснити компенсацію витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону КМУ зобов'язано у тримісячний термін після набрання чинності вказаним нормативним актом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону. На виконання вказаного положення прийнято постанову КМУ № 347 від 15.04.2013 року, якою затверджено порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який набув чинності з 30.05.2013 року.

Із дослідженої в судовому засіданні копії наказу встановлено, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивача визначено недотримання положень п.8 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 347 від 15.04.2013 року - подання заяви за сплином двох місяців після працевлаштування безробітної особи.

Проте судне погоджується з такою позицією відповідача, оскільки з урахуванням практики ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд заначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При таких обставинах, оскаржуване рішення відповідача не може вважатися законними та обґрунтованими, оскільки направлено на звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача, що суперечить вимогам ст. 22 Конституції України та що є водночас правовою підставою для зобов'язання відповідача вчинити дії по поновленню порушеного права.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним спірного наказу, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки вказана вимога поглинається вимогами про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, які мають забезпечити захист порушених прав позивача, коли ці порушення ще не припинені (ст..ст.7,8, ч.4 ст.112, ст..162 КАС України) права позивача від порушень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а отже адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" до Харківського міського центру зайнятості про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково

Скасувати наказ від 04.07.2013 року № 571 про відмову у компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану особу.

Зобов'язати Харківський міський центр зайнятості вчинити дії щодо компенсації фактичних витрат у розмірі внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану на нове робоче місце гр. ОСОБА_3 у сумі 15943,20 грн.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 27.08.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.