Ухвала суду № 33215272, 22.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/32617/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Рибченка А.О.

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представника позивача Комісара С.П., Новика О.В.

представника відповідача Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-4486/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова», Концерна «Енергопромінвест»

про стягнення в доход держави коштів отриманих за нікчемним правочином

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі по тексту - позивач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Фірма «ТехНова»), Концерна «Енергопромінвест» (далі по тексту - відповідач 2, Концерн «Енергопромінвест») про стягнення в доход держави коштів отриманих за нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Фірма «ТехНова» та Концерном «Енергопромінвест» було укладено авторський договір (відчуження виключних майнових прав автора) від 10.11.2008 №10/11-2008р., щодо придбання твору «Автоматизована система управління проектами в енергогенеруючій компанії» вартістю 15000000,00 грн. з врахуванням ПДВ. Сторонами в зазначеному договорі було передбачено ,що покупець зобов'язаний був сплатити за товар до 31.03. 2009.

Виконання зазначеного договору підтверджується актом прийому - передачі виконаних послуг, податковою накладною та платіжними дорученнями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки відповідача 1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009, позивачем складено акт від 23.10.2009 № 177/23-205/24100060, в якому податковим органом зроблено висновок, що авторський договір укладений між відповідачами суперечить інтересам держави та суспільства, тобто є нікчемним.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України (далі по тексту - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Частиною 1 ст. 208 ГК України зазначено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним з підстав укладення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільству, в усіх випадках потребують встановлення та доведення обставин, що підтверджують наявність умислу в діях хоча б однієї зі сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не наведено обставин, які б підтверджували, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Позивачем не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з приводу фіктивності авторського договору.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в ст. 215 та ст. 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що заявлена позивачем вимога про застосування наслідків визнання недійсним спірного правочину викладена без урахування приписів норми ст. 208 ГК України, а також належним чином необґрунтована.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами належним чином застосовані норми матеріального та процесуального права. Порушень, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)А.О. Рибченко З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова