Рішення № 33212564, 30.08.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 403/12510/12 Головуючий у 1 інстанції - Циганков В.О.

Справа № 22-ц/774/9265/13 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія - 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Дерев'янка О.Г., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Філіпповій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Красногвардійського району, треті особи: комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання приватизації житла частково недійсною, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 липня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, за яким просив суд визнати договір найму квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та КП ЖРЕП Красногвардійського району - недійсним; визнати розпорядження органу приватизації від 17.07.1995 року № 8/150-95 про передачу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у сумісну власність недійсним в частині передання у власність знесених приміщень загальною площею 99,3 кв.м; свідоцтво про право власності на житло від 17.07.1995 року на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 визнати недійсним в частині розміру загальної площі вказаної квартири, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 05 січня 2001 року було укладено договір завдатку на придбання в майбутньому квартири АДРЕСА_1, загальною площею 171,7 кв.м. проте укласти договір купівлі-продажу виявилося неможливим, оскільки ОСОБА_1 було відмовлено КП «ДМБТІ» у видачі довідки-характеристики для продажу квартири, у зв'язку з тим, що у 1995 році ОСОБА_1 було знесено квартиру № 8 та № 8а, що були приєднані до квартири № 7, яка з часом була приватизована з урахуванням знесених квартир. Отже приватизація квартири № 7 є частково недійсною та укладаючи договір завдатку та отримуючи кошти ОСОБА_1 не мав можливості укласти договір купівлі-продажу.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2013 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково; визнати розпорядження органу приватизації від 17.07.1995 року № 8/150-95 про передачу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у сумісну власність - недійсним в частині передання у власність знесених приміщень приєднаних до квартири № 7 квартир № 8 та № 8а, загальною площею 99,3 кв.м; визнати свідоцтво про право власності на житло від 17.07.1995 року на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - недійсним в частині розміру загальної площі квартири АДРЕСА_1, в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2013 року виправлені описки допущенні в заочному рішенні суду Дніпропетровська від 24 січня 2013 року.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 січня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір завдатку на придбання квартири АДРЕСА_1, загальною площею 171,7 кв.м. Договір завдатку було укладено за погодженням усіх членів сім`ї та власників квартири. Квартира АДРЕСА_1, загальною площею 171,7 кв.м належить ОСОБА_1 та члена його сім`ї ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.07.1995 року № 8/150-95 виданого виконкомом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів. Свідоцтво про право власності було видане на підставі прийнятого органом приватизації розпорядження про передачу в приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, загальною площею 171,7 кв.м. З метою підготовки документів для укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 звернувся до КП «ДМБТІ» для отримання довідки-характеристики для продажу квартири. Відповідно до листа відповіді КП «ДМБТІ» № 2792 від 16.05.2002 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі довідки-характеристики через те, що 22.02.1995 року в архівну справу були внесені поточні зміни у житловий будинок літ. Е-1 в якому знаходиться квартира № 7. Було зазначено, що під час обстеження виявлено, що у будинку літ. Е-1 квартира № 8а і частина квартири № 8 знесені. Виконавчим комітетом Красногвардійського району винесено рішення від 01.06.1995 року про приєднання приміщень квартир №8 і №8а під побутові потреби до квартири № 7, приватизація якої була виконана 17.07.1995 року, що не відповідає дійсності у зв'язку з чим необхідно провести переприватизацію квартири № 7 без урахування знесених приміщень квартир №8 і №8а. ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 займали квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 72,4 кв.м, де зареєстровані з 10.11.1994 року. Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів від 01.06.1995 року № 146 ОСОБА_3 на склад родини з 4 чоловік було надано для побутових потреб звільнені двокімнатні квартири № 8 житловою площею 21,9 кв.м, загальною 41.4 кв.м, та № 8а житловою площею 32,9 кв.м, загальною 57,9 кв.м у будинку АДРЕСА_1 та було зобов'язано підтримувати безпечний експлуатаційний стан приміщення. Із вищевказаного листа КП «ДМБТІ» вбачається, що квартири №8 і №8а були знесені ще до 22.02.1995 року, а приватизація квартири № 7 з урахуванням квартир №8 і №8а було проведено 17.07.1995 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час приватизації квартири № 7 загальною площею 171,7 кв.м - квартир № 8 та № 8а у будинку АДРЕСА_1 фактично не існувало, та така приватизація не відповідає дійсності. Тобто, оскільки на момент проведення приватизації квартири № 7, приєднані до неї квартири № 8 та № 8а були знесені, отже матеріали інвентаризаційної справи не відповідали фактичному стану у зв'язку з не проведенням інвентаризації квартири з урахуванням внесених змін. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Що стосується вимоги про визнання договору найму квартири недійсним, то суд відмовляє у задоволенні такої вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який договір найму квартири, про визнання якого недійсним позивач просить суд. Окрім цього, жодних посилань у зв'язку з чим такий договір має бути визнаний судом недійсним немає. За даних обставин суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні даної вимоги у зв'язку з її недоведеністю та необґрунтованістю, посилаючись при цьому на норми статті 215 ЦК України щодо підстав визнання правочину недійсним.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, та яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права.

Судом першої інстанції у порушення вимог ст.215 ЦПК України не зазначено у рішенні суду мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, з яких бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Мотивація суду першої інстанції відносно висновку щодо часткового задоволення позову - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.

Отже, судом не з'ясовано, які правові норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не повно з'ясовано обставини справи, не надано їм оцінки.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, яка правова позиція зазначена позивачем в обґрунтування позовних вимог та не дав їй оцінку.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що треті особи по справі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є власниками спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 липня 1995 року, виданого виконкомом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року № 8/150-95 та зареєстрованого у КП "ДМБТІ" на праві приватної спільної часткової власності в реєстровій книзі за № 206п-35 (а.с. 7, 8). Між позивачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_1 був укладений договір завдатку від 05 січня 2001 року в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_2 передає завдаток в розмірі 700 доларів США по курсу НБУ ОСОБА_1 в рахунок договору купівлі-продажу квартири загальною площею 171,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; як доказ укладення договору купівлі-продажу вищевказаної квартири і для забезпечення його виконання ОСОБА_2 зобов'язався передати завдаток протягом трьох днів з моменту укладення цього договору та до 01 червня 2001 року купити вказану квартиру, а ОСОБА_1 зобов'язався звільнити квартиру протягом 2-х днів після отримання завдатку і надати можливість ОСОБА_2 проводити там ремонтні роботи і а ОСОБА_1 зобов'язався продати вказану квартиру за 5800 доларів США по курсу НБУ з урахуванням завдатку до 01 червня 2001 року (а.с.50). Слід звернути увагу на те, що у вказаному договорі не конкретизовано щодо якої квартири домовились сторони договору. Відповідно до листа відповіді КП «ДМБТІ» № 2792 від 16.05.2002 року (а.с.9) ОСОБА_1 було відмовлено у видачі довідки-характеристики через те, що 22.02.1995 року в архівну справу були внесені поточні зміни у житловий будинок літ. Е-1 в якому знаходиться квартира № 7; під час обстеження виявлено, що у будинку літ. Е-1 квартира № 8а і частина квартири № 8 знесені; виконавчим комітетом Красногвардійського району винесено рішення від 01.06.1995 року про приєднання приміщень квартир №8 і №8а під побутові потреби до квартири № 7, приватизація якої була виконана 17.07.1995 року, що не відповідає дійсності у зв'язку з чим необхідно провести переприватизацію квартири № 7 без урахування знесених приміщень квартир №8 і №8а.

Звертаючись до суду з позовом, свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що право на житло було грубо порушене, так як на даний момент приватизація квартири АДРЕСА_1 була проведена з порушенням законодавства, посилаючись на ст. 526 ЦК України, яка регулює загальні умови виконання зобов'язання.

Спірні правовідносини стосуються визнання приватизації спірної квартири недійсною в частині розміру площі квартири, проведеною 17.07.1995 року відносно третіх осіб та визнання недійсним договору найму спірної квартири між третіми особами, які мешкають в цій квартирі з 1994 року, та КВ ЖРЕП Красногвардійського району, і регулюються цивільним та житловим законодавством, чинним на 1994 та 1995 рік.

Оскільки спірна квартира знаходиться в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, то до вказаних правовідносин повинна застосовуватись виключна підсудність (ст.114 ЦПК України) за місцем знаходження квартири, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Відповідачами у справі повинні бути зазначені наймачі і власники спірної квартири, а не як вони зазначені у позові та за рішенням суду в якості третіх осіб, - у зв'язку з тим, що вирішуються їх права.

Матеріалами справи не встановлено, коли та ким були знесені квартири № 8 і №8а, які були за рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів від 01.06.1995 року № 146 ОСОБА_3 на склад родини з 4 чоловік було надано для побутових потреб; та чи приєднані ці квартири до спірної квартири АДРЕСА_1; та із відповіді КП «ДМБТІ» № 2792 від 16.05.2002 року ці обставини не випливають. Увійшли ці квартири до приватизації спірної квартири чи ні є недоведеним. З наданих суду свідоцтву про право власності на житло від 17 липня 1995 року та розпорядження органу приватизації (а.с.7,8) не вбачається розмір площі квартири, яка приватизується.

Таким чином, судом першої інстанції встановлені обставини, які не ґрунтуються на доказах у справі.

В суд апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою та в її обґрунтування надано судові рішення, які набрали законної сили.

Так, рішенням Красногвардійського суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2008 року за розглядом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та по зустрічному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ ПКФ «Цитадель» про визнання договору завдатку недійсним, усунення перешкод у користуванні майном, виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційним переглядом цього рішення суду згідно ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2009 року були встановлені обставини самовільного знесення ОСОБА_2 та ТОВ «Цитадель» приміщень спірної квартири після укладення договору завдатку (а.с.79-83).

Тобто, судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджено факт перепланування, знесення приміщень у спірній квартирі саме позивачем ОСОБА_2, а не третіми особами ОСОБА_1, і не до або в момент приватизації спірної квартири, а після укладеного договору завдатку від 05 січня 2001 року.

Згідно ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Крім того, відповідно до вимог ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту визнання договору найму житла та приватизації недійсними, позивач відповідно ст. 10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія дійшла висновку про недоведеність наявності порушених прав позивача за обставинами справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не є власником або наймачем спірної квартири, крім того, з позову також не випливає чиє право на житло порушено та хто його порушив. Договір завдатку, укладений у простій письмовій формі між позивачем та власником квартири - третьою особою у справі не є підставою вважати, що відповідач має право на спірну квартиру та що відповідач має право оспорювати приватизацію та договір найму, стороною яких він не був.

Підставою для задоволення позову власника (наймача) квартири є встановлення факту порушення прав власника (наймача) квартири і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню підлягають.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, то понесені судові витрати позивача йому не компенсуються.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2013 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Красногвардійського району, треті особи: комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання приватизації житла частково недійсною.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді