ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2013 року Справа № 149710/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.
за участі секретаря судового засідання: Шуптар Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Агро Трейд-Захід» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
встановив:
У червні 2011 року позивач ПП «Агро Трейд-Захід» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова (на даний час ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив: 1) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002692320/0/32936 від 31.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 31487,4 грн. (в тому числі 22491 грн. за основним платежем і 8996,4 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); 2) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002702320/0/32935 від 31.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68697 грн. (в тому числі 45798 грн. за основним платежем і 22899 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); 3) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0003951720/0/32924 від 31.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 3889,41 грн. (в тому числі 1296,47 грн. за основним платежем і 2592,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
Відповідач ДПІ у Личаківському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року позов задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002692320/0/32936 від 31.12.2010 року, № 0002702320/0/32935 від 31.12.2010 року, № 0003951720/0/32924 від 31.12.2010 року.
З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Личаківському районі м. Львова та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята із порушенням норм матеріального права, а тому оскаржена постанова суду від 11.11.2011 року підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем документальної планової перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.10.2009 року по 30.06.2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження сплати податку на прибуток в сумі 22491 грн.; п.4.1, п.4.3 ст.4, п.п.7.2.1, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження сплати ПДВ на суму 45798 грн.; абз. «б» п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1 п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1296,47 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено безтоварність, нереальність і нікчемність господарських операцій між позивачем ПП «Агро Трейд-Захід» та контрагентом ПП «Агробетон» за договором № 16/11 від 22.11.2009 р. про постачання продукції (шрот соєвий). Вказує апелянт, що оскільки виконання умов договору фактично не відбувалось, тому суми ПДВ за таким договором безпідставно віднесено позивачем до податкового кредиту, а витрати безпідставно віднесено до валових витрат.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено планову виїзну перевірку позивача ПП «Агро Трейд-Захід» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.10.2009 року по 30.06.2010 року.
За наслідками перевірки складено Акт № 664/23-2/36739297 від 21.12.2010 року, у висновках якого зазначено, що підприємством порушено вимоги : п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження сплати податку на прибуток в сумі 22491 грн. за 4 квартал 2009 р., та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2010 р. на суму 34837 грн., за 1 півріччя 2010 р. на суму 34837 грн., за 9 місяців 2010 р. на суму 6967 грн.; п.4.1, п.4.3 ст.4, п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження сплати ПДВ на суму 45798 грн., в тому числі за грудень 2009 р. на суму 23214 грн., за квітень 2010 р. на суму 14700 грн., за серпень 2010 р. на суму 7884 грн., завищено залишок від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ (ряд.26) в сумі 138581 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за вересень 2010 р. на суму 341 грн.; абз. «б» п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1296,47 грн. (а.с. 13-51).
На підставі вищевказаного Акта перевірки від 21.12.2010 року відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова винесено 31.12.2010 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0002692320/0/32936, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 31487,4 грн. (в тому числі 22491 грн. за основним платежем і 8996,4 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0002702320/0/32935, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68697 грн. (в тому числі 45798 грн. за основним платежем і 22899 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0003951720/0/32924, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 3889,41 грн. (в тому числі 1296,47 грн. за основним платежем і 2592,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 10-13).
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських відносин між ПП «Агро Трейд-Захід» та ПП «Агробетон», про необхідність застосування митної вартості як бази оподаткування при реалізації імпортованих товарів, про віднесення до додаткових благ працівника суми палива, закупленого підприємством при умові відсутності автотранспорту, щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 року, з врахуванням наступного.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.
У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за господарським договором із ПП «Агробетон» про постачання продукції (шрот соєвий), та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цим договором. На думку податкового органу такий договір мав безтоварний і нікчемний характер, не спричинив реального настання правових наслідків.
Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.
З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.
Зокрема, контрагенти, тобто ПП «Агро Трейд-Захід» та ПП «Агробетон» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.
Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій підтверджується : - договором № 16/11 від 22.11.2009 р. про постачання продукції (шрот соєвий); - видатковою накладною і податковою накладною від 26.11.2009 р.; - звітом про партії товарів; - відомостями про взаєморозрахунки (а.с. 73-77).
Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується : - договором купівлі-продажу № ШС-002/2009 від 23.11.2009 р. із ТзОВ «Співдружність-Україна»; - видатковими накладними від 25.12.2009 р. і від 03.03.2010 р. (повернення); - податковою накладною від 24.11.2009 р.; - відомостями про взаєморозрахунки; - розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 24.11.2009 р.; - видатковою накладною і податковою накладною від 16.08.2010 р. у господарських відносинах із ТзОВ «В.Д.С. Агро»; - відомостями про взаєморозрахунки; - довіреностями на представника (а.с. 78-92).
З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські відносини між ПП «Агро Трейд-Захід» та ПП «Агробетон» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність договору поставки товару є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.
Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.
Щодо покликань відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.
З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між ПП «Агро Трейд-Захід» та ПП «Агробетон» на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.
Також, судом першої інстанції зроблено правильні та обґрунтовані висновки про безпідставність тверджень ДПІ про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податкових зобов'язань на загальну суму 142781 грн. у зв'язку із реалізацією на території України придбаного за межами України товару (шрот соєвий) за ціною, нижчою від митної вартості, вказаною у вантажних митних деклараціях і при визначенні валових доходів не застосовування звичайної ціни.
Так, згідно п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Положення підпункту 7.4.1. поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.
Відповідно до п. 1.20 вказаного Закону, якщо ним не встановлено інше, то звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Відповідно до п.п. 1.20.10 п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Відповідно до пп.4.3.5 п.4.3 ст.4 цього Закону, за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту податковим органом за місцезнаходженням платника податків приймається рішення про застосування непрямих методів.
Статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг; ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажу за межами державного кордону України. Відповідно до п.4.1. ст.4 цього Закону, для операцій з поставки товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається на рівні, не нижчому від звичайної ціни. Митна вартість (як база оподаткування) згідно з п.4.3 ст.4 Закону береться за основу при здійсненні операцій з імпорту товарів (робіт, послуг). При складанні акту перевірки та прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень не було враховано, що п.4.3 вказаного Закону для визначення бази з оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не застосовується.
Крім наведеного вище, судом першої інстанції вірно враховано фактичні обставини справи і обґрунтовано вказано, що відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова не доведено факту надання додаткового матеріального блага директору Лесюку А.Я. щодо закупівлі дизельного палива.
Згідно з п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оподатковується дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку.
З матеріалів справи видно, що дизельне паливо не використовувалось в особистих цілях, зберігалось на підприємстві і обліковувалось на рахунку підприємства.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального права.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що при винесенні постанови від 11.11.2011 р. судом першої інстанції не дотримано норм процесуального права, зокрема вимог ч.2 ст.162 КАС України, оскільки задовольняючи позовні вимоги відносно оспорюваних ППР від 31.12.2010 р. такі податкові повідомлення-рішення слід було визнати протиправними і скасувати.
У зв'язку із цим, оскаржену апелянтом постанову суду першої інстанції від 11.11.2011 року слід змінити.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова - задоволити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Агро Трейд-Захід» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - змінити, змінивши в резолютивній частині цієї постанови слова «визнати нечинним» на слова «визнати протиправним».
У решта частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді: В.Я. Макарик
Н.М. Судова-Хомюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.08.2013 року.
Судове рішення № 33206626, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 21.08.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-6582/11/1370. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: