Постанова № 33206039, 27.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р. Справа№ 910/8810/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Терещенко О.М.

від відповідача - Євтушенко Б.Є.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Маркет

Ф.К.А.У."

про стягнення 93541,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Маркет Ф.К.А.У." (далі - відповідач) про стягнення 93541,48 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року по справі № 910/8810/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 15.07.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 15.08.2013 року.

12 серпня 2013 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшла заява про зміну найменування.

15 серпня 2013 року, через відділ документального забезпечення суду, до початку судового засідання від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15 серпня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву до 27.08.2013 року.

23 серпня 2013 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшло клопотання та пояснення по справі.

23 серпня 2013 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судове засідання 27.08.2013 року з'явився представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року.

Колегія суддів, перевіривши матеріали заяви відповідача про зміну найменування, прийшла до висновку про її задоволення.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 січня 2010 року між позивачем (постачальник, виконавець) та відповідачем (покупець, замовник) укладено договір поставки товарів та надання послуг №24266 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався постачати відповідачу товар, а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати поставлені товари відповідно до Договору. Крім того, відповідач надає позивачу рекламні, інформаційні, маркетингові та інші послуги в порядку та згідно з додатковими угодами та додатками до Договору.

01 січня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено Додаток №7 до Договору.

Пунктом 1.1 Додатку № 7 передбачено, що відповідач протягом 60 днів оплачує товари за належно оформленими видатковими та податковими накладними за вирахуванням сум, передбачених даним Договором;

Згідно з п. 1.10 Додатку №7 сторони погоджують детальний порядок надання послуг, вказаних в додатку № 7 до Договору, та інших послуг, укладаючи додаток № 7С та/або додаток № 7А чи інші додатки. Ці послуги надаються на постійній основі, при цьому надання послуг хронологічно передує замовленню товарів постачальника від відповідача, яке фактично формується на підставі проведених дій згідно з цією послугою.

Відповідно до п. 1.3 додатку № 7 до Договору надання послуги з організації збуту товару за кодом C05-SSOF надаються шляхом оформлення додатку № 7 С до Договору; за змістом підпункту 1.4 пункту 1 додатку № 7 до Договору ці послуги оплачуються одноразово за початок поставок до кожного торговельного центру, якщо сторонами, зокрема, у відповідному додатку № 7С не погоджено інше, а вартість послуг зазначається в таблиці цього додатку.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами підписані додатки №7С до Договору від 01.01.2010, від 01.12.2011 та від 01.01.2012., у яких зазначено період дії перелічених у цих додатках послуг.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар до нового торговельного центру відповідача в місті Києві "Океан плаза" на загальну суму 109955,86 грн. (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог), що підтверджується видатковими накладними.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що між сторонами мали місце зустрічні вимоги, а саме вимога відповідача до позивача щодо оплати заборгованості за послуги з організації збуту товару постачальника в сумі 211159,85 грн. та вимога позивача до відповідача щодо перерахування останнім грошових коштів в сумі 109955,86 грн. (згідно з заявою про збільшення позовних вимог) з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено, що в зв'язку з відкриттям нового торговельного центру відповідача він має право оплатити поставлений йому за Договором товар, зокрема, протягом 60 днів з дня відкриття, зменшивши суму оплати за товар, зокрема, на суму наданих послуг за кодом C05-SSOF (підпункт 3.2 пункту 3 Договору, підпункт 1.11 пункту 1 додатку № 7 до Договору), також визначено, що такі розрахунки відображаються в акті звірки взаємних розрахунків позивача та відповідача, який є підставою для розрахунків сторін, складання зазначеного акту покладено на відповідача.

За змістом статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, проте в матеріалах справи, всупереч вимогам законодавства, відсутня заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, нормами чинного Законодавства не передбачено здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі акту звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені правові норми колегія суддів зазначає що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, вищезазначений акт звірки взаєморозрахунків за своїми ознаками є внутрішнім документом сторін, в якому лише відображена точка зору двох сторін на їх фінансові взаємовідносини.

Беручи до уваги, що зі змісту Договору вбачається можливість зменшення суми боргу, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано посилається на зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором, відповідно до акту перевірки розрахунків сторін.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 109955,86 грн.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося судове рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським суд не повно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року по справі № 910/8810/13 - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року по справі № 910/8810/13

Прийняти нове:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Маркет Ф.К.А.У." про стягнення 93541,48 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Маркет Ф.К.А.У." (04073, місто Київ, проспект Московський, 15-А, ідентифікаційний код 35030945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнест Україна" (02094, місто Київ, вулиця Красноткацька, будинок 90, офіс 5 ідентифікаційний код 36336511) суму боргу в розмірі 109955,86 грн. та 1099,56 грн.

Видачу наказу, на виконання постанови, доручити Господарському суду міста Києва.

Справу № 910/8810/13 направити до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.08.2013 року