Ухвала суду № 33201636, 29.08.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-918/11

Провадження № 22ц/779/1657/2013

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Горейко М.Д., Девляшевського В.А.,

секретаря: Лисак І.В.,

з участю сторін: апелянта ОСОБА_2,

представника апелянта - ОСОБА_3,

апелянта ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, УЖКГ Івано-Франківського МВК про визнання недійсним свідоцтва про право власності, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2006 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло. Позов мотивувала тим, що з 1974 року проживала у АДРЕСА_1 разом з відповідачкою, яка доводиться їй бабусею. В період з червня 1993 року по квітень 1994 року тимчасово була виписана у зв'язку з навчанням у ВУЗі м.Петрозаводська Російської Федерації, однак не була визнана такою, що втратила право на спірне житло. Під час її тимчасової відсутності у зв'язку з навчанням, 25.08.1993 року госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду видано свідоцтво про право власності на ім'я відповідачки ОСОБА_7, згідно якого їй передано у власність в порядку безоплатної приватизації квартиру АДРЕСА_1. Вважає приватизацію квартири однією ОСОБА_7 незаконною, такою, що порушує її права та посилаючись на ч.2 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" просила визнати вказане свідоцтво про право власності недійсним.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено з підстав вибуття її на постійне місце проживання до іншого населеного пункту та втратою нею з моменту вибуття права на спірне житло, передбачених ст.107 ЖК України.

На зазначене рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що постановлено з порушенням норм процесуального права - неповно з'ясовано обстави, не дано оцінки адресному листку вибуття від 19.10.1992 року, згідно з яким позивач вибула з м.Івано-Франківська в м.Петрозаводськ на навчання. Також апелянт зазначила, що судом неправильно застосовано норми матеріального права - ст.107 ЖК УРСР, яка не підлягає застосуванню, так як вибуття позивача із постійного місця проживання в м.Івано-Франківську на навчання в Росію носило тимчасовий характер, а висновок суду про те, що позивач втратила право на користування спірною квартирою базується на обставинах, які не є недоведеними, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що з нею розірвано договір найму жилого приміщення або вона визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. Судом не застосовано норми ст.261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З цих підстав апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Апелянт ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції як необґрунтоване та ухвалити нове про задоволення позову з тих підстав, що суд не врахував доказів, наданих позивачем, а обставини, на які суд послався як на підставу для відмови в позові, зокрема, вибуття ОСОБА_2 на постійне місце проживання в Петрозаводськ, вважає недоведеними.

В судовому засіданні апелянти ОСОБА_2, ОСОБА_4 та представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній.

Відповідачка ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 апеляційної скарги не визнали. Заперечення мотивували тим, що вибуття позивачки на інше постійне місце проживання доведене матеріалами справи, зокрема довідками відповідних служб Російської Федерації про те, що позивачка була постійно зареєстрована в АДРЕСА_2 з 03.06.1993 року, де і проживала до січня 1994 на підставі ордеру, виданого ОСОБА_8 на сім'ю, в тому числі, і на позивачку як дочку дружини та була виписана у зв'язку з зміною місця проживання. Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права, а доводи апеляційних скарг необґрунтованими та вважає, що такі підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що позивачка була зареєстрована з 11.05.1990 року у АДРЕСА_1, в якій проживала разом з відповідачкою - ОСОБА_7, яка доводиться їй бабусею, до 20 жовтня 1992 року. Згідно листка вибуття ОСОБА_2(а.с.115,т.1) вона вибула 21.10.1992 року з м.Івано-Франківська в м.Петрозаводськ. З ксерокопії заяви позивачки від 17.10.1992 року до ректора Івано-Франківського Прикарпатського університету про переведення в інший навчальний заклад (а.с.118т.1) вбачається, що нею зазначена причина - переїзд батьків на інше місце проживання.

З ксерокопії ордеру №760 від 23.04.1993 року (а.с.115-116, т.2) вбачається, що ОСОБА_8 (вітчим позивачки) отримав 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 на сім'ю з 5 осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_4(дружину), ОСОБА_2 (дочку), ОСОБА_10 (дочку), ОСОБА_11(дочку).

З архівної довідки від 22.03.2007 року Муніципального державного підприємства "Петрозаводська паспортна служба" (а.с.126, т.1) та ксерокопії листка вибуття позивачки з м.Івано-Франківська(форма16, а.с.128, т.1) вбачається, що позивачка вибула з м.Івано-Франківська та прибула на інше постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, де була зареєстрована постійно з 03.06.1993 року та звідки вибула 31.01.1994 року у зв'язку зі зміною місця проживання.

З архівної довідки Петрозаводського держуніверситету (а.с.135, т.1) ОСОБА_2 навчалася в Петрозаводському держуніверситеті на денному навчанні математичного факультету з 01.01. 1993 року по 06.04.1994 року.

З довідки Прикарпатського національного університету ім.Стефаника (а.с.136,т.1) вбачається, що позивачка навчалася в університеті з 01.09.1990 року до 16.11.1992 року та з 18.04.1994 року по 01.07.1996 року та відрахована з 01.07.1996 року у зв'язку із закінченням навчання.

З реєстраційного свідоцтва про право власності на житло (а.с.142, т.1) вбачається, що 4-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 м.Петрозаводську після виписки позивачки була приватизована у травні 1994 року на 3-х осіб - ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_13 згідно договору про передачу житла у власність від 05.05.1994 року, реєстраційний №22478.

Повторно позивачка була прописана у квартиру АДРЕСА_1 в якості піднаймача до основного наймача ОСОБА_7.у 1997 році вже після приватизації житла останньою.

У 2006 році позивачка дізналася,що квартира приватизована на одну ОСОБА_7 та звернулася в суд з позовом про визнання недійсним свідоцтва про права власності на житло, вважаючи що приватизація проведена з порушенням вимог житлового законодавства та її прав.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24.07.2008 року позов ОСОБА_2 задоволено та визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_7. Зазначене рішення ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 24.03.2010 року ухвалені судові рішення скасовано з підстав недоведеності факту збереження за ОСОБА_2 права на приміщення на час його приватизації ОСОБА_7 та порушення судами норм матеріального права та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, залишивши заповіт про розпорядженням належним їй майном в користь ОСОБА_5(дочки).

Ухвалою суду до участі в розгляді справи залучено в якості спадкоємців відповідачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи, колегія вважає доведеним факт вибуття позивачки зі спірної квартири на інше постійне місце проживання до іншого населеного пункту, а не тимчасово у зв'язку з переводом на навчання до іншого ВУЗу, який підтверджений не лише наведеними вище доказами про постійну її прописку в іншій місцевості, отримання там житла в якості як члена сім'ї ОСОБА_8, але й самими діями позивачки - короткочасністю її навчання в Петрозаводському університеті з 01.01.1993 року по 06.04.19994 року, на протязі якого вирішувалися питання отримання житла в м.Петрозаводську та виписки з нього після одержання такого посеред незавершеного навчального року перед проведенням приватизації квартири в м.Петрозаводську іншими членами сім'ї, що мала місце у травні 1994 року, правом на яке позивачка не виявила бажання скористалася. Отже, на думку колегії вибуття позивачки до іншого населеного пункту не носило тимчасового характеру та не було пов'язане з навчанням, яке повинно було тривати весь навчальний період, з часу переведення в інший ВУЗ, що мало місце в січні 1993 року до його закінчення в липні 1996 року.

З огляду на викладене рішення суду є законним та обґрунтованим, судом правильно застосовано норму матеріального права - ст.107 ЖК України, якою передбачено, що особа, яка вибула на інше постійне місце проживання в іншу місцевість втрачає право на житло, в якому вона раніше проживала, з моменту її вибуття, а договір найму житлового приміщення вважається розірваним з дня її вибуття. Оскільки позивачка вибула з Івано-Франківська з 21.10.1992 року, то приватизація спірної квартири ОСОБА_7, яка тривала з червня по серпень 1993 року проведена правомірно та порушень норм житлового законодавства при її проведенні, колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянтів не спростовують законності постановленого судом першої інстанції рішення, а тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

М.Д.Горейко

В.А.Девляшевський