Ухвала суду № 33191803, 20.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2610/1176/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Голік Н.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Аліменко В.О.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: відділ пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 (далі - позивач або ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач або ГУ ПФУ України в м. Києві), третя особа: відділ пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання незаконними дії, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а рішення нечинним щодо припинення виплати пенсії позивачу внаслідок переїзду для постійного проживання за кордон; зобов'язання відповідача проводити йому щомісячно виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01.10.2011 року на наданий банківський рахунок; з 01.10.2011 року, у разі прострочення виплати пенсії, виплачувати пенсію позивачу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2012 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 проживає в державі Ізраїль, перебуває на обліку у відповідача, отримував з 30.10.2004 року по 30.09.2011 року пенсію за вислугу років.

За заявою від 29.03.2011 року позивачу виплачено наперед пенсію за шість місяців - з квітня 2011 року по 30.09.2011 року.

На заяву позивача про продовження виплати пенсії через установу банку, відповідач повідомив, що правові підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні, чим фактично відмовив позивачу у виплаті пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Ст.24 Конституції України передбачає, що не може бути будь - яких привілеїв або обмежень громадян в їх правах за ознакою їх місця проживання.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, вказані вище норми гарантують громадянам України право на отримання пенсії незалежно від місця їх проживання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (3акон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За правилами другого речення статті 51 цього ж Закону під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Наведені правові норми статей 49 та 51 Закону № 1058-ІV визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (Рішення № 25-рп/2009).

У своєму рішенні Конституційний Суд зазначив, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у поновлені виплати пенсії позивачу не ґрунтується на нормах Закону.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта, що зобов'язання відповідача виплачувати пенсію позивачу через установу банку ПАТ «Банк Кіпру», суперечить нормам Закону № 2262-XII, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Ю.А. Ісаєнко

В.О. Аліменко

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Аліменко В.О.