Ухвала суду № 33191794, 20.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5354/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Аліменко В.О.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Громадянина Сирії ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №108-13 від 19.02.2013, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Громадянин Сирії ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування Рішення Державної міграційної служби України від 19.02.2013 №108-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення щодо позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2013 року у задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач 15 жовтня 2012 року звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19 лютого 2013 року Рішенням Державної міграційної служби України № 108-13 було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 та 6 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 частини 1 ст.1 Закону, відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року), нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту».

Відповідно до п.п. 1, 13 ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 6 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно ч.ч. 2, 3 розділу 1 Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Згідно із Директивою Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року стосовно статусу біженця) Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа, яка клопоче про надання їй статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Можна припустити, що вказана особа має обґрунтоване право побоюватись стати жертвою переслідувань, якщо вона вже була жертвою переслідувань за однією з причин, перерахованих у Конвенції 1951 року. Однак, слово "побоювання" відноситься не тільки до особи, яку дійсно переслідували, а й до тих, хто бажає уникнути вказаної ситуації.

Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Таким чином, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

За змістом матеріалів особової справи позивача вбачається, що останній є громадянином Сирії, віросповідання - мусульманин.

У ході співбесід з працівниками органів ДМС України позивач, зокрема, повідомив, що він належить до клану ОСОБА_3. У період часу, протягом якого він чекав на візу для приїзду в Україну, було вбито його брата. Про те, як зазначив заявник у ході співбесіди 29.10.2012, «все почалось з курки». Син брата позивача вдарив курку. Господар курки, побачивши це, вдарив сина брата позивача. Брат позивача, дізнавшись про те, що господар курки, вдарив його сина, прийшов до нього додому та почав розмову стосовно вказаної ситуації. Розмова перетворилась на бійку, у ході якої особа, якій належала курка, вбила брата позивача ударом арматурою по голові. Після цього, вбивця брата звернувся до правоохоронних органів та повідомив, що на нього напали люди з клану позивача. Працівники правоохоронних органів, прибувши на місце події, почали застосовувати фізичне насильство до всіх членів клану позивача, у тому числі, як зазначив позивач, до невинних осіб.

В цій сутичці позивач перший здійснив постріл у автомобіль одного з працівників правоохоронних органів.

Після відкриття вогню працівники правоохоронних органів негайно втекли, проте згодом прибули разом із підкріпленням та заарештували багатьох осіб.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що основною метою звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні є легалізація перебування позивача на території України з метою уникнення можливого покарання за протиправні дії на території країни походження.

Одночасно колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, як підстави для задоволення позову, народження у нього в лютому 2013 року сина, оскільки він звертався до ДМС України з заявою про надання статусу біженця з інших підстав і дана обставина не є підставою для надання позивачу статусу біженця відповідно до положень ЗУ «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту».

З аналізу викладених положень та обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем дотримано положення ст. 19 Конституції України, а також відповідні положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Громадянина Сирії ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Ю.А. Ісаєнко

В.О. Аліменко

Повний текст ухвали виготовлено 21.08.2013р.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Аліменко В.О.