Ухвала суду № 33189694, 28.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року м. Київ К/800/31535/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., Степашка О.І., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року

у справі № 2а-9624/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Солсервіс» (далі - позивач, ТОВ «Солсервіс»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Солсервіс» звернулось у липні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000342230 та № 0000352230 від 05.07.2012 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 06.06.2012 року № 734, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Солсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Пальміра-С» за жовтень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт № 352/22-3/35847183 від 19.06.2012 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0000342230 від 05.07.2012, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 144 900,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000352230 від 05.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 131 250,00 грн.

Податковим органом в ході проведення перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок (робіт, послуг) вказаним підприємством для ТОВ «Солсервіс», а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що надані позивачем документи не дають суду можливість встановити реальність здійснення операцій та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до спірних податкових-повідомлень рішень є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, того, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції досліджені первинні документи та встановлено факт реального здійснення господарської діяльності за договорами укладеними між позивачем з ТОВ «Пальміра - С».

Також, судом встановлено, що первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, в силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій, що наявні у позивача податкові накладні за господарськими операціями, оформлені у відповідності з вимогами п. п. 12-18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.1997 року за № 233/2037, та вимогами Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696, які були чинними у відповідних перевіряємих періодах, і містять всі обов'язкові реквізити.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення позивачем договорів з ТОВ «Пальміра-С» та отримання податкових накладних, останнє було в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з з матеріалів справи, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було надано ліцензію ТОВ «Пальміра-С» на право здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури (серія АВ № 588908 від 10.10.2011 року, що спростовує доводи податкового органу про відсутність необхідних трудових, виробничих та інших ресурсів й умов, які згідно законодавства є необхідними для виконання відповідних будівельних робіт.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що факт здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується складеними належним чином первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними, та враховуючи, що діюче законодавство не передбачає відповідальності одного платника податку за неправомірність дій іншого, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року у справі № 2а-9624/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.І. Степашко

М.О. Федоров