Ухвала суду № 33189693, 28.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2013 р. м. Київ К/800/29717/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Степашка О.І., Федорова М.О.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Марочкіна В.О., Пастернак Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року

у справі № 2а-10091/10/1570

за позовом Державного підприємства «ТВК» (далі - позивач, ДП «ТВК»)

до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС)

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «ТВК» звернулось у вересні 2010 року до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу від 20.05.2010 року № 331, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 80 834 250,00 гривень та моральної шкоди 5 000 000,00 гривень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 25.06.2010 року № 0001812330, яким ДП «ТВК» нараховано штрафні санкцій в розмірі 76 738 026,20 гривень. В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року постанова Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року скасована та прийнята по справі нова постанова, якою позов ДП «ТВК» задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 25.06.2010 року № 0001812330, яким ДП «ТВК» нараховано штрафні санкцій в розмірі 76 738 026,20 гривень; скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 25.06.2010 року № 0001162301/0 та від 30.08.2010 року № 0001162301/1, якими визначено суму податкового зобов'язання ДП «Південь» на загальну суму 2 008 576,50 гривень, за основним платежем - 1 339 051,00 гривня, за штрафними санкціями - 669 525,50 гривень: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 25.06.2010 року № 0001152301/0 та від 30.08.2010 року № 0001152301/1, якими визначено суму податкового зобов'язання ДП «Південь» на загальну суму 340,00 гривень, за основним платежем - 0,0 гривня, за штрафними санкціями - 340,00 гривень; скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 25.06.2010 року № 0001172301/0 та від 30.08.2010 року № 0001172301/1, яким визначено суму податкового зобов'язання ДП «Південь» на загальну суму 1 341 040,50 гривень, за основним платежем - 894 027,00 гривень, за штрафними санкціями - 447 013,50 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «ТВК» створене шляхом реорганізації ДП «Південь», є його повним правонаступником, зареєстроване 20.10.2010 року та перебуває на обліку в ДПІ як платник податків.

В період з 20.05.2010 року по 03.06.2010 року податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка ДП «ТВК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складений акт № 1370/23-3/24971375 від 11.06.2010 року, в якому зазначено, крім іншого, про порушення позивачем: вимог пп. 4.1.6 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у перевіряємому періоді на суму 1 339 051,00 гривня; вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 894 027,00 гривень; вимог пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та вимог п. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Такі висновки обґрунтовано тим, що позивачем у 2 кварталі 2009 року не була включена до складу валового доходу безнадійна заборгованість в сумі 366 888,40 гривень по правовідносинам з ТОВ «Тайлекс-ТН», яке ліквідоване; у перевіряємому періоді безпідставно включені до складу валових витрати по правовідносинам з ТОВ «Тайлекс-ТН», які фактично залишилися не сплаченими на момент ліквідації вказаного контрагента: включені до складу валових витрати за послуги від ТОВ «Юридична фірма «Лекс Плюс»». ТОВ «ЕЙЧ ЕЛ БІ Юкрейн», ТОВ «Лексус», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Алекс-Катрін», отримання яких позивачем та їх зв'язок з господарською діяльністю ДП «ТВК» не підтверджується первинними документами; протягом перевіряємого періоду ДП «ТВК» здійснювало розрахункові операції на загальну суму 15 347 605,24 гривень без застосування РРО через прибуткові касові ордери; ДП «ТВК» не подало у встановленому порядку розрахунок частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності за 2 та 3 квартали 2009 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001812330 від 25.06.2010 року, яким позивачу були нараховані штрафні санкції за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в сумі 76 738 026,20 гривень, № 0001162301/0 від 25.06.2010 року, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 008 576,50 гривень, у тому числі 1 339 051,00 гривня за основним платежем та 669 525,50 гривень за штрафними санкціями, № 0001172301/0 від 25.06.2010 року, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 1 341 040,50 гривень, у тому числі 894 027,00 гривень за основним платежем та 447 013,50 гривень за штрафними санкціями, а також № 0001152301/0 від 25.06.2010 року, яким позивачу були нараховані штрафні санкції за порушення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в розмірі 340,00 гривень. За наслідками адміністративного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 року № 0001162301/1, № 0001152301/1 та № 0001172301/1, якими скарги позивача були залишені без задоволення.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступних мотивів.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» та прийняття на підставі цих висновків рішення № 0001812330 від 25.06.2010 року про нарахування штрафних санкцій в сумі 76 738 026,20 гривень, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами встановлено та вбачається з акту перевірки, що у перевіреному періоді позивачем було задекларовано валовий дохід в сумі 15 711 905,00 гривень, який на 95,1 % сформовано за рахунок надання послуг з обслуговування контейнерів, розташованих на території ДП «ТВК», які є власністю фізичних осіб.

Відповідно до листа Головного управління статистики в Одеській області від 06.10.2008 року основним видом діяльності ДП «ТВК» визначено надання інших індивідуальних послуг за кодом КВЕД 93.05.0.

Також, судами встановлено та вбачається з акту перевірки, що у перевіряємому періоді за надані власні послуги позивачем була отримана плата від споживачів цих послуг у вигляді готівки, і при цьому вказані платежі не були проведені через РРО, що на думку податкового органу є порушенням п. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до п. 1, п. 5 ст. 3 цього Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України.

Згідно п. 1 ст. 9 цього Закону, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правомірно здійснював готівкові розрахунки за надані власні послуги без застосування РРО, у зв'язку з чим висновки відповідача про порушення позивачем вимог вказаного Закону є помилковими, а прийняте на підставі цих висновків рішення про застосування штрафних санкцій за це порушення у п'ятикратному розміру від загального обсягу цих розрахунків таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Стосовно податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 року № 0001162301/0 та від 30.08.2010 року № 0001162301/1, виданих ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС відносно ДП «Південь», якими визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 2 008 576,50 гривень, то суд апеляційної інстанції, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції та задовольняючи в цій частині позовні вимоги, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ДП «Південь» (Замовник) та ТОВ «Тайлекс-ТН» (Продавець) було укладено Договір № б/н від 10.10.2006 року на надання послуг по благоустрою складського комплексу. Станом на 01.04.2009 року, початок перевіряємого періоду, згідно даних бухгалтерського рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» на ДП «Південь» рахувалася кредиторська заборгованість перед ТОВ «Тайлекс-ТН».

Відповідач вважає незаконним віднесення до валових витрат коштів у розмірі 366 888,40 гривень лише на підставі того, що ТОВ «Тайлекс-ТН» ліквідовано, знято з податкового обліку 08.08.2007 року за № 5/555/06.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що зняття з податкового обліку не є ліквідацією підприємства, що про зняття з податкового обліку позивач не знав і не міг знати.

Також відповідач вважає, що кредиторська заборгованість перед ТОВ «Тайлекс-ТН» за отримані послуги в сумі 366 888,40 гривень з терміном виникнення серпень 2007 року повинна бути включена до складу валового доходу ДП «Південь».

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців на запит позивача станом на 22.08.2007 року ТОВ «Тайлекс-ТН» не ліквідовано, а значиться у вказаному реєстрі. У зв'язку з чим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що твердження відповідача про кредиторську заборгованість з терміном виникнення серпень 2007 року не відповідає дійсності. Крім того, кредиторська заборгованість виникла правомірно до зняття підприємства з податкового обліку.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено платність надання послуг за Договором № б/н від 10.10.2006 року, укладеному між позивачем та ТОВ «Тайлекс-ТН» на надання послуг по благоустрою складського комплексу та встановлено, що послуги надано не на безоплатній основі, ознаки безоплатності послуг відсутні.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, якій вірно зазначив, що відповідач без посилань на будь-які нормативно-правові акти самостійно визначив термін - серпень 2007 року та встановив строк у 2 роки.

Щодо включення позивачем до складу валових витрат придбання юридичних послуг від ТОВ «Лекс Плюс» у 2 кварталі 2009 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанцій який вірно зазначив, що правовідносини, яки виникли між ДП «Південь» та ТОВ «Лекс Плюс», їх наслідки, підтверджені рішенням Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2010 року у справі № 16/207-09-5702, що набрало законної сили в день проведення перевірки ДПІ у Овідіопольскому районі Одеської області ДПС.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час судового розгляду справи № 16/207-09-5702 було досліджено Акт наданих послуг та встановлено факт надання юридичних послуг, а твердження відповідача про відсутність Актів наданих послуг та не підтвердження фактичного надання юридичних послуг не відповідає дійсності, оскільки факт їх наявності підтверджується матеріалами судової справи № 16/207-09-5702.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність включення позивачем до складу валових витрат суми придбання юридичних послуг від ТОВ «Урземстрой» в розмірі 85 000,00 гривень, від ТОВ «Леміш груп» в розмірі 65 000,00 гривень, від ТОВ «Лексус» в розмірі 255 100,00 гривень, від ТОВ «ЕЙЧ ЕЛ БІ Юкрейн» в розмірі 95 000,00 гривень, оскільки дійсність договірних відносин не спростована та не оскаржена у судовому порядку державним органом або сторонами договору, відповідні акти наданих послуг (виконаних робіт) - наявні.

Діючим законодавством або договором не передбачено зберігання юридичного висновку або його складення як окремого документу, так само і роз'яснень, зауважень та недоліків, підтверджуючих фактичне надання послуг. Законодавством не встановлено чіткої форми акту наданих послуг, яка є обов'язковою для суб'єктів господарювання.

Щодо ТОВ «Алекс-Катрін», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що в актах наданих послуг відображені відомості про надані послуги - можливість організації посилення охорони адміністративного приміщення, торгівельно-складських приміщень та території торгівельно-складського комплексу.

Діючим законодавством або договором не передбачено ведення або обов'язковість складення Замовником розрахунку вартості наданих послуг, дислокації номерів постів, час надання послуг. Часом надання послуг - є час, який визначений у договорі в період його дії.

Мета Замовника - збереженість його майна, а для досягнення цієї мети і було укладено договір. Будь-якого пошкодження, розкрадання та іншого майна ДП «ТВК» у період дії договору не було.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції, з урахуванням викладеного, погоджується з судом апеляційної інстанції, який дійшов вірного висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 року № 0001162301/0 та від 30.08.2010 року № 0001162301/1, якими визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 2 008 576,50 гривень.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 року № 0001172301/0 та від 30.08.2010 року № 0001172301/1, в яких встановлено порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на добавлену вартість» по платежам частини (прибутку) доходу господарських організацій, що вилучаються до бюджету у розмірі 1 341 040,50 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активі» та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно листа Державної податкової адміністрації України від 04.07.2008 року № 6587/6/16-0016 анулювання реєстрації платника податку на додану вартість - постачальника товарів (послуг) у період після здійснення операції з поставки та виписки податкової накладної не є самостійною підставою для невизнання податкового кредиту у ТОВ - отримувача таких товарів (послуг) на підставі отриманої від постачальника належним чином оформленої податкової накладної.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що весь податковий кредит ДП «Південь» (ДП «ТВК») підтверджений дослідженими судом актами виконаних робіт та податковими накладними.

Дійсність правовідносин позивача з переліченими суб'єктами господарювання підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними документами, актами, а договірні відносини не спростовані в судовому порядку. Правовідносини ДП «Південь» ДП «ТВК» з ТОВ Юридична фірма «Лекс Плюс» підтверджено судовим рішенням, про що свідчить постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2010 року по справі № 16/207-09-5702.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 25.06.2010 року № 0001172301/0 та від 30.08.2010 року № 0001172301/1 є помилковими та не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 року № 0001152301/0 та від 30.08.2010 року № 0001152301/1, в яких встановлено порушення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» на підставі акту перевірки № 1370/23-3/24971375 від 11.06.2010 року по платежам частини (прибутку) доходу господарських організацій, що вилучаються до бюджету у розмірі 340,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Платник податку звільняється від обов'язку подавати податкову декларацію за звітний (податковий) період протягом поточного року у разі, якщо його податкові зобов'язання були відображені у річній податковій декларації на поточний рік відповідно до закону з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з акту перевірки, що перевіркою не встановлено несвоєчасної сплати частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету за перевіряємий період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року.

Проте саме в цей період, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 року № 683 «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Південь» прийнято пропозицію Держкомпідприємництва щодо передачі цілісного майнового комплексу ДП «Південь» (смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області) із сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Держкомпідприємництва.

Судом встановлено, що в цей період Держкомпідприємництвом було збільшено статутний фонд підприємства з 50 000,00 гривень до 100 000,00 гривень та було обіцяно внести кошти до статутного фонду підприємства. Однак, ці кошти до цього часу не внесено.

Судом апеляційної інстанції досліджена ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.04.2009 року по справі № К-38046/06 та встановлено, що згідно установчих документів статутний фонд підприємства становить 50 000,00 гривень, однак, фактично на балансовому рахунку підприємства рахується 0,00 гривень, розмір долі, яка належить державі у статутному фонді не визначена, відомості про акції, частки, паї, що належать державі у статутному фонді підприємства до Реєстру корпоративних прав держави не включені.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що підприємство не мало достатніх підстав для здійснення розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету за 2, 3 квартали 2009 року, а отже податкові повідомлення-рішення від 25.06.2010 року № 0001152301/0 та від 30.08.2010 року № 0001152301/1 підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи вимоги про стягнення на користь ДП «ТВК» матеріальної та моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано суду належного обґрунтування та будь-яких доказів наявності та розміру завданої позивачу шкоди.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про безпідставність вимоги позивача про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення спірної перевірки, а також про визнання протиправним та скасування наказу про призначення спірної перевірки, оскільки в ході розгляду справи судами не було встановлено порушень діючого законодавства при виданні спірного наказу та при проведенні перевірки.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги ДП «ТВК» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу від 20.05.2010 року № 331, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 80 834 250,00 гривень та моральної шкоди 5 000 000,00 гривень підлягають частковому задоволенню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з правильним застосуванням норм процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до його зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року у справі № 2а-10091/10/1570 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.І. Степашко

М.О. Федоров