Ухвала суду № 33188348, 22.08.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 р. Справа № 26504/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.,

розглянувши в місті Львові апеляційні скарги державної податкової інспекції у м.Рівне, заступника прокурора м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до державної податкової інспекції в м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі-ВАТ "Рівнеазот") звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м.Рівне (далі-ДПІ у м.Рівне) про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення №0004792342/0 від 14.10.2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рівень цін позивача на реалізацію вапняно-аміачної селітри та аміачної селітри в цілому відповідає рівню цін, що склалися на такий вид продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку, що підтверджено інформацією Департаменту агропромислового комплексу та хімічної промисловості Держзовнішінформу. Отже, ВАТ "Рівнеазот" в перевіряємому періоді правильно визначило базу оподаткування ПДВ з таких господарський операцій, а тому правових підстав для збільшення позивачу податкових зобов'язань, і як наслідок, для зменшення суми бюджетного відшкодування у відповідних податкових періодах, у податкового органу не було.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року позов задоволено повністю. Податкове повідомлення рішення суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції в м.Рівне від 14 жовтня 2009 р. за №0004792342/0, згідно з яким відкритому акціонерному товарситву "Рівнеазот" зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2009 року на 3,00 грн., за квітень 2009 року на 1330,00 грн. та за травень 2009 року на 4934,00 грн., - визнано протиправним та скасовано.

Постанову в апеляційному порядку оскаржила державна податкова інспекція у м.Рівне, вважає, що при її прийнятті суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про відсутність письмового обґрунтування рівня цін на реалізацію вапняно-аміачної селітри та аміачної селітри, яка запитувалась у позивача та не була надана останнім. Відтак, відповідач визначив рівень звичайної ціни на такий вид продукції за ціною її собівартості. Відповідно, і базу оподаткування податком на додану вартість з господарських операцій щодо продажу такої продукції фізичним особам та особам, що сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач, було визначено відповідачем відповідно до рівня встановленої в такий спосіб звичайної ціни. Як наслідок, за результатами перевірки зроблено висновок про заниження позивачем у перевіряємому періоді бази оподаткування, що в одних податкових періодах спричинило заниження податкових зобов'язань з ПДВ, а в других - завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

На постанову суду першої інстанції апеляційна скарга також подана заступником прокурора м.Рівне, який просить її скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що планова виїзна комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Рівнеазот" за період діяльності з 01.08.2008 року по 30.06.2009 року проведена ДПІ у м.Рівне з 05 серпня по 16 вересня 2009 року. Її результати оформлені актом №1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року (а.с.7-42).

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновки, зокрема, про встановлення порушень вимог п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, внаслідок чого, позивачем занижено базу оподаткування податком на додану вартість, і, відповідно, занижено податкове зобов'язання за січень 2009 року - на 52088 грн., лютий 2009 року - на 3 грн., квітень 2009 року - на 1330,00 грн. та за травень 2009 року - на 4934,00 грн., що з урахуванням положень пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону, призвело до нарахування йому суми податкового зобов'язання з ПДВ за січень 2009 року та до зменшення суми заявленого бюджетного відшкодування у трьох останніх періодах.

Вказані висновки ґрунтуються на аналізі господарських операцій ВАТ "Рівнеазот" з продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри. За результатом такого аналізу, податковий орган збільшив валових дохід позивача по господарських операціях з реалізації за цінами нижче собівартості аміачної та вапняно-аміачної селітри фізичним особам, нерезидентам та суб'єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач. Здійснивши власний розрахунок оподатковуваного обороту при реалізації вказаної продукції вказаних суб'єктам господарювання виходячи із ціни, що не менша за звичайну, яка в свою чергу визначена нарівні собівартості продукції, відповідач збільшив валовий дохід позивача на суму різниці між собівартістю і фактичною ціною продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри, а саме: у лютому 2009 року на 17,00 грн., у квітні 2009 року на 6649,00 грн. та у травні 2009 року на 24668,00 грн. Оскільки такий валовий дохід є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, то відповідач визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість:

· за лютий 2009 року - 17,00 х 20% = 3,00 грн.;

· за квітень 2009 року - 6649,00 х 20% = 1330,00 грн.;

· за травень 2009 року - 24668 х 20% = 4934 грн.

Відповідно, вказані суми податку на додану вартість кваліфіковані як заниження податкового зобов'язання з ПДВ відповідних звітних періодів та з врахуванням даних декларування позивачем податку на додану вартість, є сумами на які завищено від'ємне значення ПДВ, а відтак розглядаються як завищення суми заявленого бюджетного відшкодування.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення, яке оскаржується за даним адміністративним позовом, №0004792342/0 від 14.10.2009 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 6267,00 грн., в тому числі за лютий 2009 року на 3,00 грн., за квітень 2009 року на 1330,00 грн. та за травень 2009 року на 4934,00 грн.

Апеляційний суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція в апеляційній скарзі, та вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини у справі та надав їм правильну правову оцінку на підставі тих норм законодавства, що врегульовують спірні відносини.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) регулюється п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому позиція суду першої інстанції стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом першої інстанції встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Позиція ж податкової інспекції про те, що звичайна ціна на готову продукцію дорівнює її собівартості є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого вказане не передбачено.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Посилання податкового органу на положення п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону є безпідставним, оскільки за цією нормою звичайною вважається ціна, що встановлена згідно з принципами державного регулювання, виключно у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством. Ціни на товари (аміачна селітра), які реалізовуються на митній території України не підлягали державному регулюванню згідно із законодавством шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів, що передбачено ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII (чинного на час виникнення спірних відносин).

Оскільки наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо заниження бази оподаткування ПДВ внаслідок продажу продукції за цінами, нижчими за звичайні, тим платникам податку, які сплачують податок на прибуток за іншими, ніж позивач ставками, або не сплачують його взагалі, не знайшли свого підтвердження в апеляційній інстанції, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги державної податкової інспекції у м.Рівне, заступника прокурора м.Рівне - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2а-6761/09/1770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський