Ухвала суду № 33165012, 15.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/231/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сістемз» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області 17.12.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.12.2012 року № 616/22-2/31863903 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 118 754,50 грн. та заниженні суми податку на прибуток у розмірі 136568,00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 0000632220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 178131,75 грн. (за основним платежем - 118754,50 грн. та за штрафними санкціями - 59377,25 грн.) та від 11.01.2013 № 0000642220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 2151,00 грн.

Судом встановлено, що 19.07.2011 року між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» укладено договір поставки обладнання № 021907.

За умовами договору поставки, постачальник (ТОВ «Айті Бізнес Солюшн») зобов'язується поставити та передати замовнику (ТОВ «Ай Ті Сізтемз») обладнання, найменування, номенклатура, кількість, термін поставки і якість якого вказується в додатках до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Поставка товару здійснюється силами постачальника. Дата поставки товару засвідчується товарною накладною та актом прийому-передачі обладнання (пункт 4 розділ 2 договору від 19.07.2011 № 021907).

Розрахунок між сторонами проводиться у безготівковій формі.

Так, на виконання вищевказаних умов договору, ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» у серпні 2011 року надано позивачеві видаткові накладні, а саме :

від 30.08.2011 № PH-0000196 (модуль MX-MPC2-3D, модуль MIC-3D-4XGE-XFP) на загальну суму 392811,00 грн. (а.с.71 Том І);

від 03.02.2011 № PH-0000194 (маршрутизаторMX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 280575,60 грн. (а.с.72 Том І).

Матеріали справи також містять копію акта здачі-прийняття робіт від 30.08.2011 № ОУ-0000016, на підтвердження технічного обслуговування поставленого позивачеві обладнання на суму 32617,00 грн.

У серпні 2011 року ТОВ Айті Бізнес Солюшн» виписало на адресу позивача, належним чином оформлені, податкові накладні, а саме:

від 25.08.2011 № 252 (маршрутизатор MX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 106879,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 17813, 18 грн.).

від 29.08.2011 № 255 (маршрутизатор MX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 173696,55 грн. (в т.ч. ПДВ - 28949,42 грн.);

від 30.08.2011 № 260 (модуль MX-MPC2-3D, модуль MIC-3D-4XGE-XFP) на загальну суму 392811,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 65468,50 грн.);

від 30.08.2011 № 259 (технічне обслуговування) на загальну суму 39140,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 6523,40 грн.).

Тобто, загальна вартість продукції та послуг, поставлених позивачеві ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», становить - 593772,50 грн. (у тому числі ПДВ - 118754, 50 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями.

Встановлено, що, суми податку на додану вартість, по зазначеним вище податковим накладним, включені позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2011 року у розмірі 118754,50 грн. і відображені у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість та віднесено до валових витрат амортизаційні відрахування за придбані основні фонди на суму у розмірі 9352,58 грн. за ІІІ квартал 2011 року.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку, вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України, статтею 215, визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України, передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Встановлено, що висновки податкового органу про нікчемність, укладеного між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента останнього, тобто по ланцюгу постачання.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За наведених обставин, твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Встановлено, що позивачем у серпні 2011 року, за рахунок операцій з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», сформовано податковий кредит у сумі 118754,50 грн.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно податкових накладних, отриманих у серпні 2011 року від ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем здійснення амортизаційних відрахувань на основні фонди, що були придбані у ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», що призвело до заниження податку на прибуток у III кварталі 2011 року на суму 2151,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом із тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановлено, що факт надання товарів та послуг позивачеві з боку ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 139, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження даних податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 0000632220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 178131,75 грн. (за основним платежем - 118754,50 грн. та за штрафними санкціями - 59377,25 грн.) та від 11.01.2013 № 0000642220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 2151,00 грн., прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

Повний текст ухвала виготовлений 20.08.2013 року.

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.