Ухвала суду № 33158940, 15.08.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/300/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/789/943/13 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 37

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Щавурської Н.Б.

суддів - Гурзеля І. В., Фащевської Н. Є.,

при секретарі - Щебивовк Г.І.

з участю сторін - позивача ОСОБА_1, яка одночасно представляє інтереси позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кременецького районного суду від 05 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Почаївської державної нотаріальної контори, Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на частину будинковолодіння, скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_3, Почаївської державної нотаріальної контори, Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на частину будинковолодіння, скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності.

Рішенням Кременецького районного суду від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/20 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3, зареєстроване в реєстрі № 455.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_1, проведену Кременецьким РК БТІ, витяг № 35947012 від 23.10.2012 року, реєстраційний номер 37362279, номер запису 627 в книзі № 03.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати по справі в розмірі 3556 грн. 72 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Кременецького районного суду від 05 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги той факт, що на ім'я ОСОБА_4 видане свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння від 15.10.1987 року, яке ніким не оспорювалось і залишається чинним. На основі вищезазначеного правовстановлюючого документа державним нотаріусом Почаївської державної нотаріальної контори законно видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Крім того, наголошує на тому, що позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права вони довідались вперше в жовтні 1987 року, коли за ОСОБА_4 було оформлено право власності на спірний будинок, а вдруге - в 2000 році, коли через створення перешкод у користуванні майном двору вони вимушено залишили двір. Судом першої інстанції не перевірено повноту сплати судового збору позивачами, чим порушено вимоги ЗУ "Про судовий збір", а саме: за подання заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер, сплачено судовий збір лише як за спір майнового характеру.

У судове засідання апелянт ОСОБА_3 не з'явилася, заявивши клопотання в апеляційній скарзі про розгляд справи у її відсутності та у відсутності її представника.

Позивач ОСОБА_1, яка одночасно представляє інтереси позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні відносно апеляційної скарги заперечила, вважає рішення суду законним та обгрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити його без змін.

Представники Почаївської державної нотаріальної контори та Кременецького районного комунального бюро технічної інвентаризації, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що у відповідності до ст.305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає, .

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне будинковолодіння належало на праві власності колгоспному двору, в якому проживали та були зареєстровані п'ять членів, тому керуючись законодавством, яке застосовувалось на час виникнення спірних правовідносин, кожен з них набув право власності на частину вищезазначеного майна, власником якого в силу наявних обставин не може бути лише ОСОБА_3, а також - з наявності у зв'язку з цим правових підстав для скасування повністю свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_3 і зареєстрованого в реєстрі № 455 та державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок, проведеної Кременецьким РК БТІ.

Колегія вважає, що з таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим обставинам і вимогам закону.

Так, судом установлено, що 08 жовтня 1949 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Після реєстрації одруження ОСОБА_3 присвоєно прізвище ОСОБА_3.

Від даного шлюбу в них народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

13 травня 1979 року ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_1 Шлюб між ними розірвано 11 липня 2002 року.

Від даного шлюбу в них народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 15.10.1987 року, виданого на підставі рішення виконкому Кременецької районної ради народних депутатів за № 81 від 26.03.1987 року "Про оформлення права власності на житловий будинок (домоволодіння)", жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1, належав колгоспному дворові, головою якого був ОСОБА_4

З довідки начальника Кременецького РК-БТІ № 890 від 21.08.2012 року вбачається, що будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 15.10.1987 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_6.

Як вбачається з довідки Будківської сільської ради Кременецького району № 1106 від 20.08.2012 року ОСОБА_4 до дня смерті постійно проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1. Станом на 01.04.1991 року разом з ним проживали та були зареєстровані: дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_6, невістка - ОСОБА_1, внук - ОСОБА_2

ОСОБА_6 до дня смерті також постійно проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_4 його дружині - ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.09.2012 року, зареєстроване в реєстрі за № 455. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1.

23.10.2012 року право власності на цілий будинок зареєстровано Кременецьким РК БТІ за ОСОБА_3

Постановою Почаївської державної нотаріальної контори від 02.10.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок у АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що спірне будинковолодіння зареєстроване за колгоспним двором.

В силу вимог ст. 11, 10, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 року до правовідносин, що виникли до введення в дію Закону України "Про власність" застосовується діюче на той час законодавство.

Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Враховуючи те, що станом на 15.04.1991 року спірне будинковолодіння належало колгоспному дворові, у якому проживали та були зареєстровані п'ять членів: голова колгоспного двору ОСОБА_4, його дружина - ОСОБА_3, ОСОБА_6 - син, ОСОБА_1 - колишня дружина сина та ОСОБА_2 - їх син, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що кожен з них набув право власності на 1/5 частину майна.

Згідно з ст.1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших ociб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З врахуванням наведених вимог закону та встановлених судом обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками, що після смерті ОСОБА_4 його частку успадкували порівну дружина - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_6, які стали власниками по 3/10 частини спірного будинковолодіння.

Після смерті ОСОБА_6 його частку успадкували його мати ОСОБА_3 та син ОСОБА_2, які стали власниками відповідно 9/20 та 7/20 частин спірного будинковолодіння.

Колегія суддів не бере до уваги доводів апелянта стосовно пропущення позивачами строку позовної давності., оскільки, як вбачається з матеріалів справи, про порушення свого права вони дізнались лише в жовтні 2012 року, коли звернулися в нотаріальну контору про отримання свідоцтва на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_6, а тому немає підстав вважати, що ними пропущено строк позовної давності.

Доводи апелянта стосовно того, що ОСОБА_4 був єдиним власником спірного житлового будинку, відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 15.10.1987 року, спростовуються положенням цього ж свідоцтва про те, що житловий будинок належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 Власником будинку фактично був колгоспний двір, члени якого володіли будинковолодінням в рівних частках.

Колегія не приймає до уваги твердження апелянта про сплату позивачами при зверненні до суду першої інстанції судового збору в неповному обсязі, оскільки ця обставина не має правового значення для вирішення спору і прав апелянта не порушує.

Відповідно до вимог ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Суд першої інстанції мотивовано дійшов до висновку про те, що спірне будинковолодіння станом на 15.04.1991 року було власністю колгоспного двору, після припинення якого усі його члени стали його співвласниками в рівних частках. А тому свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3 і зареєстроване в реєстрі № 455, є таким, що порушує права інших співвласників цього будинковолодіння, а спадкоємець за законом ОСОБА_3 мала право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 лише його частки в будинковолодінні.

У відповідності до ст.308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 15 травня 2013 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Разом з тим, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, і зокрема, стягнення з відповідача в користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. не в повній мірі відповідають вимогам закону.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права несуть сторони, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України від 20.12.2011 року № 4191-УІ встановлено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах. Зокрема, згідно ст.1 розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні.

Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати, що на день ухвалення судом рішення складав 1147 грн. та час, затрачений представником позивачів - адвокатом ОСОБА_8 на розгляд даної справи в суді, що в загальному складає близько 2 годин, граничний розмір компенсації витрат іншою стороною стороні, на користь якої ухвалено рішення, не повинен перевищувати 1147 х 0,40 х 2 год = 918 грн.

Згідно довідки № 21 від 05.06.2013р. позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 у відповідності до умов договору про надання правої допомоги, 13.03.2013 року сплачено в касу гонорар в сумі 3000 грн. Разом з тим розрахунок витрат за надання правової допомоги в матеріалах справи відсутній.

Крім цього, відповідно до ч.ч.1,3 ст.82 ЦПК України, суд враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Згідно п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.

А тому, враховуючи вищевказані положення законів та беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є пенсіонеркою, дружиною померлого інваліда війни (а.с.75), за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду (а.с.99), що в свою чергу свідчить про її важкий майновий стан, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою, які вона повинна сплатити позивачам слід зменшити з 3000 грн. до 918 грн.

Таким чином, з врахуванням сплачених позивачами при подачі позовної заяви 556 грн. 72 коп. судового збору, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню в їх користь з відповідача ОСОБА_3 складатиме 1474 грн. 72 коп.

Керуючись ст.ст.79 ч.1, ч.3 п.2; 82 ч.ч.1, 3; 84 ч.2; 88 ч.ч.1,5; ст.ст.307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313, 314 ч.1 п.1; 315 ч.ч.1,2; 317 ч.1, 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-УІ, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Кременецького районного суду від 05 червня 2013 року залишити без змін, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визначивши їх в сумі 918 грн., та стягнути всього з відповідача в користь позивачів 1474 грн. 72 коп. судових витрат.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська