Ухвала суду № 33148504, 20.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 р.Справа № 815/1136/13-а

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ДПІП`ятниченко А.О. (довіреність)ПП „Прогресфарм"Павленко А.Л. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року по справі за позовом приватного підприємства „Прогресфарм" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано нечинними і скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року за № 0007262200, податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року за № 0000022200, податкове повідомлення-рішення від 19.10.2012 року за № 0007272200.

Державна податкова інспекція у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що ПП „Погресфарм" має статус юридичної особи.

На підставі п.п. 20.1.4,п. 20.1. п.п. 78.1.1, ст. 78, 79 ПК України та наказу №424 від 18.09.2012 року позивача було повідомлено про проведення невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку взаємовідносин з платником податків ТОВ «Лігрос СКМ» за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2012 року.

Відповідачем за наслідками проведеної перевірки було складено акт № 1242/22/33137689 від 01.10.2012 р., за висновками якого було встановлено порушення п. 5.1. п.п. 53.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28 грудня 1995р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, відповідно до яких позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 509 997грн., в тому числі по періодам:

III квартал 2010 р. - 76 831 грн.;

1 квартал 2011 р. - 171 086 грн.;

2 квартал 2011 р. - 146 689 грн.;

IV квартал 2011 р. - 115 391 грн.

Також відповідачем було встановлено порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п.7.4.5 н. 7.4., п.п..7.7.1 п.п. 7.7. ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, п. 187.1. ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу від 02.12.2010 року №2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок па додану вартість за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року на загальну суму - 182 722 грн., в тому числі по періодам:

за вересень 2010 р. на загальну суму - 61 465 грн.;

за січень 2011 р. на загальну суму - 21 350 грн.;

за лютий 2011 р. на загальну суму - 51 650 грн.;

за березень 2011 р. на загальну суму - 19 090 грн.;

за квітень 2011 р. на загальну суму - 20 000 грн.;

за травень 2011 р. па загальну суму - 9167 грн. та зменшення залишку від'ємного значення ПДВ р.26 за березень 2012 року в розмірі - 243 507 гри.

19 жовтня 2012 року відповідач на підставі акту № 1242/22/33137689 від 01.10.2012 прийняв та надіслав позивачу три податкових повідомлення-рішення № 0007262200, № 0000022200, № 0007272200, на підставі яких до позивача було застосовано наступні штрафні санкції та донарахування податків :

- форма «Р» податкове повідомлення - рішення від 19 жовтня 2012р. № 0007272200: суму податку на прибуток приватних підприємств та штрафними санкціями загалом в розмірі - 529205 грн. 75 коп. визначеного ДПІ в Біляївському районі Одеської області ДПС (509997 грн. податок на прибуток), штраф 19208,75 грн.

- форма «Б4» податкове повідомлення - рішення від 19 жовтня 2112р. № 0007262200: сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі - 243507 грн. визначеного ДПІ в Біляївському районі Одеської області ДПС.

- форма „Р" податкове повідомлення - рішення від 19 жовтня 2012р. № 0000022200: сума податку на додану вартість та штрафними санкціями загалом в розмірі - 187201 грн. 25 коп. визначеного ДПІ в Біляївському районі Одеської області ДПС (171830 грн. ПДВ та 15367 грн. 25 коп. - штрафних санкцій).

Донарахування податків та застосування штрафних санкцій відповідно до винесених відповідачем податкових повідомлень - рішень було оскаржено позивачем до ДПС в Одеській області та ДПС України, в зв'язку з ним були прийняті рішення ДПС Одеської області про результати розгляду первинних скарг від 29.12.12 вих. № 34976/10/10-2007 та рішення ДПС України від 30.01.2013р. за №1488/6/10-2115 про відмову в задоволенні скарг позивача та залишення податкових повідомлень - рішень без змін.

Суд не погоджується із висновками відповідача щодо п.п.1, 2 ст. 215.216 ЦК України в акті перевірки відповідача про нікчемність правочинів ПП „ПРОГРЕСФАРМ" укладених з ТОВ «ЛІГРОС СКМ», з огляду на наступне:

Так, згідно з п.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином є виключні випадки коли закон прямо посилається на нікчемність правочинів, ці випадки мають виключний перелік, але ст. 203 ЦК України не передбачено нікчемність правочину.

Податковим кодексом України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Угоди, які укладені між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «ЛІГРОС СКМ», не визнані судом недійними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальний зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документа.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинописних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості по господарську операції та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В акті перевірки, складеному відносно позивача та в акті перевірки, складеному відносно його контрагента - ТОВ «ЛІГРОС СКМ» не досліджувалися конкретні первинні документи окремих правочинів, а висновки щодо встановлених порушень за ланцюгом будуються на підставі аналогічних висновків, складених лише відносно ТОВ «ЛІГРОС СКМ» без конкретизації окремо взятого правочину, що був укладений між ним та позивачем.

В свою чергу, позивачем надані докази у вигляді укладеного договору купівлі-продажу та оформлені видаткові накладні, які спростовують висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання копій первинних документів.

Наведене відповідає положенням листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписав Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операцій повинні відносини безпосередньо між учасниками цієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач, не надав доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, складеному відносно позивача та ТОВ «ЛІГРОС СКМ» щодо відсутності у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також відсутності у сторін реального наміру здійснювати відповідну господарську операцію.

Доводи відповідача стосовно нікчемності взаємовідносин «ЛІГРОС СКМ» в зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, яке економічно необхідні для здійснення такої діяльності не можуть сприйматись судом як доказ нікчемності угод, так як такі послуги можуть бути здійснені по господарським угодам з спеціалізованими підприємствами, що надають послуги з перевезення та інше.

Досліджуючи питання правомірності висновку відповідача, викладеного в акті перевірки необхідно враховувати, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормо прямо не встановлено недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, ув'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Таким чином, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсність правочинів - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215) та оспорювані (ч.3 ст. 215).

При цьому ст. 20 Податкового кодексу України, не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №. 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок", визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. Відтак, безпідставним є висновок відповідача щодо нікчемності договору поставки між позивачем та ТОВ «ЛІГРОС СКМ» та законність податкових повідомлень-рішень, шо законність яких оскаржується в судовому порядку позивачем.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкті оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема з прямих матеріальних витрат.

Як передбачено підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включаться вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретною об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінуються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За таких обставин, висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо нікчемності угод, укладених з ТОВ «ЛІГРОС СКМ» є недоведеними та необґрунтованими, а позивачем було доведено правильність відображення взаємовідносин з ТОВ «ЛІГРОС СКМ» у власному бухгалтерському обліку та правильністю нарахування податків з податку на прибуток підприємств.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів та послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) ув'язку з придбанням товарів, послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201).

Позивачем було надано всі необхідні та належним чином складені первинні документи, тобто податкові накладні, видаткові накладні, що підтверджується матеріалами справи. Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних та виданих податкових накладних за відповідні періоди.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги приватного підприємства „Прогресфарм" про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги один в один дублюють заперечення на позов по адміністративній справі (а.с. 136), були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року по справі № 815/1136/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 21 серпня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль