Постанова № 33146171, 15.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2013 року 15:00 № 826/4237/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до третя особа Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС Державна казначейська служба України у м. Києві Прокуратура Печерського району м. Києва в інтересах третьої особипро визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС, третя особа - Державна казначейська служба України у м. Києві, Прокуратура Печерського району м. Києва в інтересах третьої особи про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги заявлені про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві видати подання про перерахування грошових коштів на належний рахунок податкових органів; зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві відшкодувати завдану неправомірними діями моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною виконавчою службою Печерського районного управління юстиції у м. Києві не дотримано вимог чинного законодавства та не було видано подання, довідки чи іншого документа про повернення помилкового зарахованих коштів до бюджету.

У судовому засіданні 27.06.2013 р. залучено в якості відповідача 2 Державну податкову інспекцію у Печерському районі м Києва ДПС.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 було сплачено державне мито за оформлення та розгляд документів на дарування згідно реквізитів, наданих їй в податкових органах, у відділенні АТ «УкрСиббанк». Однак виявилося, що кошти було зараховано помилково на рахунок Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві. Так, всі дії позивача щодо повернення помилково зарахованих коштів виявилися марними, оскільки станом на день звернення до суду відповідачем 1 так і не було надано жодного документу (подання, довідки чи іншого) для надання Державному казначейству з метою повернення помилкового зарахованих коштів.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заяв про розгляд справи без його у часті та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових пояснень вбачається, що кошти на рахунки ВДВС Печерського району м. Києва не надходили, а тому у відповідача відсутнє право видавати подання чи інший документ на повернення помилково перерахованих коштів позивачем.

Представник відповідача 2, згідно наданих письмових заперечень на позов, зазначив, що на підставі заяви платника, відповідний орган подає до фінансового відділу району чи міста, до бюджету якого надійшло державне мито і де знаходиться другий примірник документа про його сплату, разом з заявою платника свій висновок (ухвалу суду чи довідку установи, яка справляла мито, - нотаріальної контори, ВВІР, ЗАГСу тощо) про обставини, які стали підставою для повного або часткового повернення державного мита, а також оригінали документів, що підтверджують сплату державного мита, якщо воно підлягає поверненню в повному розмірі, із зазначенням номеру квитанції, суми державного мита та дати його сплати.

Також зазначив, що Наказом Державної податкової адміністрації України від 09.06.2011 р. № 348 «Про закріплення платежів за структурними підрозділами ДПС України» затверджений перелік платежів, закріплених за структурними підрозділами ДПС України, контроль за справлянням яких покладено на Державну податкову службу України для здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до якого контроль за справлянням яких покладено на Державну податкову службу України по коду класифікації 22090100 (державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, у тому числі за оформлення документів на спадщину і дарування (за актами перевірок). Таким чином, вважає, що позивачу необхідно звертатись до Державної казначейської служби України у м. Києві із заявою про повернення коштів, оригіналом розрахункового документу, який підтверджує перерахунок коштів до бюджету та поданням органу, що контролює справляння надходжень до бюджету (в даному випадку Відділ ДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві) щодо повернення помилкового зарахованих коштів до бюджету.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заяв про розгляд справи без його у часті та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових пояснень у справі, зазначив що, згідно з призначенням платежу, зазначеним в квитанції від 04.06.2012 р. № 238 ОСОБА_1 сплачено державне мито у сумі 23 641,60 грн. за розгляд та оформлення документів на дарування. Інформація щодо належності та/або для якої державної установи здійснювались розрахунки по рахунку НОМЕР_1 у період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. в Управлінні бюджетних надходжень відсутня. Тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Прокуратури Печерського району м. Києва заперечив проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04.06.2012 р. за розгляд та оформлення документів на дарування сплатила державне мито на р/р НОМЕР_1, згідно реквізитів, наданих їй в податкових органах по платіжному дорученню № 238 в сумі 23 641,60 грн. у відділенні № 346 Акціонерного товариства «УкрСиббанк», що підтверджується матеріалами справи.

Однак з липня 2012 р. позивач почала отримувати телефонні дзвінки від податкових органів з вимогою оплатити грошові кошти за оформлення та розгляд документів за дарування.

З пояснень представника позивача, вбачається, що за результатами звернення до АТ «УкрСиббанк» їй було повідомлено, що грошові кошти було перераховано до відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

З метою повернення помилково зарахованих коштів позивач звернулась до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві з заявою про повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету, з проханням перерахувати помилково перераховані кошти на належний рахунок.

За результатами отриманої відповіді від 02.08.2012 р. її повідомлено проте, що «документи у відділі на виконанні не перебувають».

Позивач звернулась до Державної казначейської служби України у м. Києві з проханням перерахувати помилково зараховані кошти за сплату державного мита на належний рахунок. За результатами розгляду заяви 08.08.2012 р. від Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві був отриманий лист, в якому зазначалось, що для вирішення питання повернення коштів у сумі 23 641,60 грн. Головному управлінню необхідно надати заяву платника, квитанцію від 04.6.2012 р. № 238, оригінал подання (довідка, інший документ) Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві».

За результатами повторного звернення до Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, відповідно до заяви № 11442, з проханням видати подання про перерахування Державною виконавчою службою (вих. № 849/12-О від 28.09.2012 р.), що була отримана 28.09.2012 р. від Начальника ВДВС Ковальського М.Р., була наступного змісту: «документи у відділі на виконанні не перебувають».

За наслідками неодноразового звернення представників ОСОБА_1 з проханням видати подання, довідку чи інший документ дозвільної форми для Головного управління Державної казначейської служби України, було надано відповіді, що «такі подання не видають».

За таких обставин, позивачем подано скарги про службову недбалість та направлено листи до Прокуратури Печерського району, Генеральному прокурору України, Міністерству юстиції України, Начальнику Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, докази чого містяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що оскільки кошти не було переведено на належний рахунок до державного бюджету, на рухоме майно, що отримала позивач при даруванні, податковим органом складено акт опису майна від 26.12.2012 р. та накладена податкова застава на рухоме майно, про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи, що подання не було видане ВДВС України, а помилково сплачені кошти так і не були перераховані на належний рахунок до державного бюджету, позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом свої порушених прав, свобод та інтересів.

Вирішуючи дану справу суд виходить з наступного.

Згідно ст. 64 Бюджетного кодексу України державне мито в частині належить до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Згідно ст. 78 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10.12.02 р. №226.

Згідно п. 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Державного казначейства України, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), адреси та номера контактного телефону, суми платежу, що підлягає поверненню, способу перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів або готівкою шляхом оформлення чека чи поштовим переказом на адресу, визначену в цій заяві.

Таким чином, для повернення помилково сплачених до державного бюджету коштів необхідна наявність трьох документів - подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, заява про повернення коштів з бюджету та оригінал або копія розрахункового документа.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві з заявою, а також копією розрахункового документа - квитанції від 04.06.2012 р. № 238, проте, не надала подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, тобто, з трьох необхідних документів подано два; третій документ відсутній не з вини заявника.

При чому, звернення позивачки зроблене протягом року з дня зарахування платежу до бюджету згідно ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

За таких обставин Головне управління Державного казначейства України у м. Києві мало підстави для відмови у задоволенні заяви платника щодо повернення помилково сплачених коштів, оскільки за відсутності подання органу, що контролюють справляння надходжень бюджету, повернення коштів неможливе.

Крім того, суд зазначає, що за наявності подання Головне управління не заперечує щодо повернення коштів заявнику.

Щодо подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, суд зазначає наступне.

Згідно чинного законодавства органом, що здійснює контроль справляння надходжень до бюджету щодо державного мита є Державна податкова служба України.

Згідно ст. 19-1 Податкового кодексу України органи державної податкової служби виконують такі функції - 19-1.1.1. здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Згідно п. 9.1.16 ст. 9 Податкового кодексу України мито належить до загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно, саме на органи державної податкової служби (в даному випадку - Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) покладено обов'язок зі складення подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету.

Згідно матеріалів справи позивач зверталася до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби з відповідними заявами у серпні та грудні 2012 р., проте листами від 20.08.2012 р. та 08.12.12 р. їй було відмовлено.

Проаналізувавши підстави вказаної відмови суд вважає їх необґрунтованими з таких підстав.

Згідно Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.11 р. №106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету", контроль за справлянням надходжень бюджету по коду класифікації доходів бюджету 22090100 "Державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, у тому числі, за оформлення документів на спадщину і дарування" здійснюється Державною податковою службою України (за актами перевірок) та Державною виконавчою службою України.

Повноваження вказаних двох суб'єктів владних повноважень щодо контролю справляння надходжень бюджету визначається згідно законодавчо покладених на них функцій.

Як було зазначено вище, органи державної податкової служби виконують такі функції - 19-1.1.1. здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, тоді як органи державної виконавчої служби можуть здійснювати відповідний контроль виключно в процесі виконання виконавчих документів згідно ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно пояснень Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві на депозитний рахунок останнього кошти в сумі 23 641,60 грн. від ОСОБА_1 не надходили.

Згідно виписок з рахунку з урахуванням КЕКВ за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. у відповідача 1 тільки один рахунок № 37314001004460, на який кошти не надходили.

Відповідно до квитанції № 238 від 04.06.2012 р. отримувач коштів УДКСУ Печерського району ГУ ДКСУ ум. Києві, а не ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві, тому повернути кошти, які не перераховувались та не знаходяться на рахунку ВДВС неможливо, як і подати подання до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві як орган, що здійснює контроль справляння надходжень до бюджету щодо державного мита.

Суд також враховує довідку ПАТ «УкрСиббанк» від 30.07.2013 р. № 56-4/57, надану відповідно до Ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.07.2013 р. у справі № 826/4237/13-а, зі змісту якої вбачається, що здійснення операції зі сплати державного мита за оформлення документів дарування в розмірі 23 641,60 грн. ОСОБА_1 у відділенні № 346 АТ «УкрСиббанк» не здійснювалось та квитанція № 238 від 04.06.2013 р. не оформлювалась.

Враховуючи викладене, оскільки в даному випадку ВДВС Печерського РУЮ не може бути контролюючим органом так як виконавчі документи де стороною є ОСОБА_1 на виконання не надходили та не перебувають, про що свідчить довідка № 849/12-О від 28.09.2012 р. надана відповідачем 1,то суд приходить до висновку, що в даному випадку таким органом є саме Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києві Державної податкової служби України.

Оскільки для виконання покладених на вказаний орган повноважень необхідно скласти акт перевірки, то, отримавши заяву позивачки, відповідач мав призначити перевірку і за її результатами скласти акт та відповідне подання або обґрунтовано відмовити у його складенні, якщо за результатами перевірки підстав для складення подання для повернення державного мита не буде.

В даному випадку Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва листами від 08.12.2012 р. № 5696/К/20-212 та від 20.08.2012 р. № 4274/К/20-2 безпідставно відмовила заявниці у розгляді її звернень по суті, що є підставою для визнання незаконними відповідних рішень та зобов'язання розглянути заяву по суті.

Оскільки порушення прав позивачки мало місце з огляду на дії та рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС, то суд для повного захисту прав та інтересів позивачки вважає за можливе в даному випадку вийти за межі позовних вимог згідно ч. 2 ст. 11 КАС України та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченого державного мита з урахуванням висновків судового рішення.

Щодо Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, то в задоволенні вимог до вказаного суб'єкта владних повноважень суд відмовляє за безпідставністю.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві відшкодувати завдану неправомірними діями моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведена вина та протиправна поведінка відповідача, позивач не зазначив, у зв'язку з яким порушеним правом він вимагає моральну шкоду, а відтак, суд не може простежити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою моральною шкодою.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей і т.д.

Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, який є підставою для стягнення завданої моральної шкоди позивачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак зазначений розмір моральної шкоди, а саме 4 000,00 гривень не підтверджується доказами глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Таким чином суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а відтак відмовляє в їх задоволенні.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши всі наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись статтями 2, 11, 69-71, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити.

2.Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченого державного мита з урахуванням висновків судового рішення.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук