Постанова № 33118381, 21.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2013 р. Справа № 922/1474/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Горшкова Л.А.

відповідача -Блошко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1966 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 05.06.13 р. у справі № 922/1474/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Агропром", м. Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІР К", м. Харків

про стягнення 76348,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гал-Агропром" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "ВІР К" 70372,00 грн. основного боргу, 318,45 грн. інфляційних втрат, 1223,93 грн. 3% річних, 4433,62 грн. пені та витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.06.2013 року у справі № 922/1474/13 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІР К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Агропром" 70372,00 грн. основного боргу, 3% річних за період з 15.02.2013 року по 22.03.2013 року у розмірі 202,44 грн., судового збору 1720,50 грн. В частині стягнення пені 4433, 62 грн., 3% річних 1021,49 грн. та інфляційних втрат 318,45 грн. - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 22.08.2012 року по 11.01.2013 року в сумі 4433,62 грн. визнані необґрунтованими та безпідставними, оскільки обов'язок виконання зобов'язання у відповідача щодо оплати виник з 15.02.2013 року, позовні вимоги в частині стягнення 1223,93 грн. 3 % річних за період з 22.08.2012 року по 22.03.2013 року та інфляційних втрат в сумі 318,45 грн. за період з 22.08.2012 року по 22.03.2013 року частково задоволено, а саме: за період з 15.02.2013 року по 22.03.2013 року в розмірі 202,44 грн. 3% річних та ін.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Харківської області від 05.06.2013 року у справі № 922/1474/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнути витрати по сплаті судового збору, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне: 21.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІР К" (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гал-Агропром" (постачальником) укладений договір постачання № М-10 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати, а продавець приймати і оплачувати у встановлені цим договором строки борошно пшеничне (хлібопекарське) за якісними показниками не нижче 1 ґатунку (далі - товар).

Відповідно до п. 1.3. договору, ціни на товар встановлюються з мішкотарою згідно з додатковими угодами.

Згідно з п. 4.1. договору, платежі за цим договором здійснюються по безготівковому розрахунку у національній валюті України на підставі фактично поставленої кількості товару, яка визначається згідно з накладними.

Пунктом 4.2. договору визначено, що оплата за цим договором здійснюється покупцем у порядку визначеному додатковими угодами до даного договору, які є його невід'ємними частинами.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар - борошно, загальною масою 24,1 т., загальною вартістю 70372,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 17/08 від 22.08.2012 р. та № 18/08 від 23.08.2012 р. (а. с. 12).

У позовній заяві позивач вказує на те, що відповідач отримав товар, однак оплату за поставлений товар в сумі 70372,00 грн. не здійснив.

07.02.2013 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу № 01/02 про сплату боргу (а. с. 16), яка залишена відповідачем без задоволення.

Обставини щодо несплати заборгованості у сумі 77666,87 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 22.08.2012 року по 11.01.2013 року в сумі 4433,62 грн. визнані необґрунтованими та безпідставними, оскільки обов'язок виконання зобов'язання у відповідача щодо оплати виник з 15.02.2013 року, позовні вимоги в частині стягнення 1223,93 грн. 3 % річних за період з 22.08.2012 року по 22.03.2013 року та інфляційних втрат в сумі 318,45 грн. за період з 22.08.2012 року по 22.03.2013 року частково задоволено, а саме: за період з 15.02.2013 року по 22.03.2013 року в розмірі 202,44 грн. 3% річних та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № М-10 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки) товару.

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується видатковими накладними № 17/08 від 22.08.2012 р. на суму 49056,00 грн., № 18/08 від 23.08.2012 р. на суму 21316,00 грн. на яких міститься печатка та підпис відповідача під позначкою щодо отримання товару.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару визначено умовами укладеного між сторонами договору № М-10, і відповідач при цьому в обґрунтування своїх заперечень не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 70372,00 грн. заборгованості.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначено вище, 07.02.2013 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату боргу (№ 01/02 (а. с. 16) про оплату заборгованості в сумі 70372,00 грн., однак вказаної вимоги відповідач не виконав. Доказом отримання вказаної претензії відповідачем є копія довідки «Укрпошти» (а. с. 65).

До того ж відповідач стверджуючи що він не отримував зазначеної вимоги при цьому всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надав суду жодного доказу її неотримання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.1. договору, передбачено, що у випадку порушення строку оплати товару, вказаного в п. 4.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про відмову в частині стягнення з відповідача 4433,62 грн. пені. за період з 22.08.2013 р. по 11.01.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 202,44 грн. 3 % річних та відмови у стягненні 318,45 грн. інфляційних втрат.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1720,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2013 р. по справі № 922/1474/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 05.06.13 р. у справі № 922/1474/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 21.08.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.